Наталія Тобіас: Через кризу довелося міняти Португалію на Євпаторію

На чемпіонаті світу з легкої атлетики 2007 року в японській Осаці під час долання дистанції 3000 м із перешкодами донеччанка Наталія Тобіас сильно травмувалася. Дівчина неабияк засмутилася, ще й через те, що лише недавно змінила спеціалізацію і робила перші кроки в новій дисципліні. Причому успішні — виграла чемпіонат України в бігу з перешкодами з національним рекордом.

Розчарована виступом у Японії взагалі і «стипль–чезом» зокрема Наталка і не здогадувалася, як їй... пощастило, коли вона зачепилася за бар’єр. Адже завдяки тій оказії вона повернулася до свого «рідного» виду — бігу на 1500 м. Згодом це привело Тобіас до найбільшого успіху в кар’єрі — бронзової нагороди Олімпійських ігор у Пекіні–2008.

Нинішньої зими донеччанка взяла паузу й у приміщеннях не виступатиме. Тож на чемпіонаті України, який стартує в Сумах наступної середи, Наталю можна буде побачити лише в ролі почесного гостя.

«Ти подарувала мені казку», — казав після Олімпіади чоловік»

— Наталко, після сенсаційного олімпійського фіналу, де «срібло» виборола Ірина Ліщинська, а «бронзу» — ви, ваша землячка не приховувала свого щастя й відкрито раділа, а ви лише скромно посміхалися. Чому так стримано реагували на видатний успіх?

— Із одного боку була шокована підсумком змагань. Тривалий час навіть не могла збагнути, що трапилося. На п’єдесталі стояла, наче паралізована, — не могла поворухнутися. І лише під час святкування поступово прийшло розуміння зробленого. Хоча, мабуть, я була готова до нагороди, відчувала, що додому маю повернутися не з порожніми руками.

Однак у мене мало хто вірив. Один із цих оптимістів — мій тренер Костянтин Степанцов. Після змагань він розповів, що незадовго до Олімпіади йому наснилося, ніби я виграла нагороду. Як кажуть — сон у руку. А те, що від мене не чекали медалі, значно допомогло, адже не мучив тягар відповідальності.

— Мабуть, не лише тренер у вас вірив?

— Дуже хвилювалися мої рідні. Під час перегляду фінального забігу чоловік ледь не посварився з моєю мамою. Коли я бігла шостою, мама казала, щоб я хоча б залишилася на цій позиції. А чоловік боявся, аби вона не наврочила.

Коли я долала останні 200 м, він так кричав, що всіх сусідів полякав. Він у минулому також бігав середні дистанції, тож знає, що таке спорт. Після змагань написав мені СМС: «Ти подарувала мені казку».

— Певно, ви були задоволені своєю тактикою у фіналі?

— Після аналізу того забігу ми з наставником дійшли висновку, що я могла виступити ще краще. Запізно почала робити фінішне прискорення, потрапила в так звану коробку, яку роблять суперники, притискаючи опонента до внутрішнього краю доріжки й не випускаючи вперед. Якби швидше на це зреагувала, могла стати другою, а то й першою. Але тоді я думала лише про швидкий біг, а в таких випадках перестаю контролювати суперниць.

«Китайські телефони вже поламалися. А квартира й орден — є»

— Існує ритуал, якого ви дотримуєтеся напередодні відповідальних стартів?

— Обов’язково вранці роблю зарядку. І якщо змагання відбуваються в другій половині дня, намагаюся додатково поспати.

На Олімпійських іграх у день фіналу було важко заснути — у голові постійно крутилися різні варіанти долання дистанції. За цим заняттям мозок якось сам відключився, хвилин на 40 забулася.

— Олімпійське селище спо­добалося?

— Безперечно, китайці дуже відповідально підійшли до організації Ігор. На відміну від Афінської олімпіади, у Пекіні було значно комфортабельніше — і комп’ютерний клуб, і інформаційний центр... До речі, там я й дивилася інші змагання, на стадіоні жодного разу не вболівала. Іноді настільки переживала за інших українських спортсменів, що починала побоюватися, аби це негативно не вплинуло на мій стан під час виступу.

— На екскурсії по Китаю їздили?

— Лише на базар (посміхається). Купила перли, подарунки близьким, навіть мобільні телефони, які, втім, швиденько зламалися. До змагань вільного часу на шопінг не було, а після — хотілося скоріше повернутися додому.

— Які враження у вас залишили вшанування олімпійських героїв на Батьківщині?

— Найкращі. Пам’ятаю, як Юлія Тимошенко вручала премії, різні нагороди. Прем’єрка справила гарне враження — приваблива жінка, приємно спілкується. Президент Віктор Ющенко вручив мені орден княгині Ольги, у товаристві «Динамо» подарували автомобіль. Також отримала ордер на квартиру в Донецьку. Узагалі, завжди дуже приємно, коли тебе оцінюють за заслугами.

«Мене не цікавить, як я виглядаю на доріжці. Головне — швидко бігати»

— Чимало спортсменок для створення власного іміджу роблять татуювання, змагаються з розплетеним волоссям, ще якось дивують своїх прихильників. Яка «фішка» в Наталії Тобіас?

— Пірсинг і татуювання мені не подобаються. На Олімпіаді мені заважало довге волосся, тож я заплела його в маленькі кіски. Це на тренуваннях ще можу дозволити собі не збирати волосся, а от на змаганнях — ніколи. Мене менш за все цікавить, як я виглядаю на доріжці, головне — щоб було зручно для швидкого бігу.

Нещодавно я підкоротила волосся, а тренеру не сподобалося. Він вважає, що я готова до тренувань, лише коли на голові «хвостик» — от такий критерій (посміхається).

— А хто саме вперше побачив у вас талановиту спортсменку?

— Як це дивно, але Костянтин Альбертович довго не вірив, що з мене може вирости непогана атлетка. Хоча вже через рік тренувань під керівництвом Степанцова мені вдалося стати другою на чемпіонаті Європи серед юніорів.

У юнацькому віці я перепробувала багато видів легкої атлетики. Починала зі спринту, стала призеркою зимового чемпіонату України серед однолітків із багатоборства. Пізніше бігала 400 і 800 м. Коли вступила до Донецького спортивного училища в 1996 році, вперше спробувала на змаганнях пробігти 1500 м. У наступні роки змагалася на двох дистанціях — 800 і 1500 м. На 800–метрівці додавала, а на «півторашці» результат стояв на місці. Але якось на чемпіонаті України серед молоді вдалося покращити свій час і перемогти. Потім потрапила на юніорський і молодіжний чемпіонати Європи — поступово дистанція 1500 м стала основною. У 2007 році тренер запропонував мені спробувати сили в бігу з перешкодами. Йому тоді здавалося, що саме це моя дистанція. Чим усе закінчилося, ви знаєте.

«Можливо, тепер доведеться оплачувати тренування і зі своїх коштів»

— Які плани на поточний рік?

— Вирішила пропустити зимовий сезон й готуватися до серпневого чемпіонату світу в Берліні. Прагнутиму здобути медаль, хоча розумію, що повторити пекінський успіх буде важко. У спорті неможливо постійно дивувати високими результатами. Утім, є такі унікуми, як, скажімо, Олена Ісінбаєва, яка ледь не на кожному змаганні дарує світові рекорди.

Три місяці я відпочивала після виснажливого сезону, зараз лише починаю втягуватися — важкувато. Восени провела відновлювальні збори в Туреччині й Кисловодську, у грудні з чоловіком їздили в Адлер.

— Чимало спортсменів відчули на собі економічну кризу...

— І нас ця проблема, на жаль, не оминула. Наприклад, перші навчально–тренувальні збори навесні відбудуться в Євпаторії, а раніше ми виїжджали до Португалії. Зараз ходять чутки, що всі збори за кордоном скасують. Якщо фінансування не поліпшиться, доведеться долучати особисті кошти.

«Ніяких дієт не дотримуюся — полюбляю запечену курку з грибами й картоплею»

— Певно, за місяці, проведені без змагань, вдалося добре відпочити? Як провели новорічні свята?

— Рік Бика ми зустріли вдома, у вузькому колі — посиділи півтори години й лягли відпочивати. На Різдво відстояли службу в церкві, а продовжили святкування вдома з батьками. Не кожен рік можу собі дозволити такий відпочинок. Я взагалі свята не часто відзначаю. Скажімо, Міжнародний жіночий день традиційно проводжу на змаганнях або на зборах. Торік уперше за 12 років святкувала свій день народження разом із чоловіком. Якось за декілька днів до чемпіонату Європи в приміщенні потрапила на ювілей до мами. І так натанцювалася на підборах, що на змаганнях відчувала «крепотуру».

— Чим займаєтеся у вільний час?

— Із задоволенням куховарю — віддаю перевагу українській кухні. Люблю робити перші страви, запікати курку з грибами та картоплею, останнім часом подобається експериментувати з рибою. Це буває нечасто, адже в перерві між тренуваннями на кухні не настоїшся. А от на зборах часу вільного трошки є, тоді й займаюся кулінарією. Мабуть, хист до приготування їжі до мене перейшов від матусі.

— Цікаво, ким мріяли стати в дитинстві?

— Лікарем. Казала бабусі, що буду її лікувати. Однак у цій сфері нині працює моя старша сестра, а мене затягнуло у спорт.

—  Ви зробили вибір на користь великого спорту досить пізно... Не жалкуєте?

— Анітрохи. У мене було не загублене дитинство, була повноцінна юність. Навчання давалося легко, тренувалася лише раз на день. Тоді на перше місце я ставила навчання, а спорт сприймала як хобі. Лише в 16 років почала серйозно приділяти увагу легкій атлетиці.

Проте на випускний бал я вже не потрапила саме через змагання, тож довелося отримувати атестат не у святковій атмосфері, а після турніру.

Олена КРИВОРУЧЕНКО

ДОСЬЄ «УМ»

Наталія Тобіас

Майстер спорту міжнародного класу з легкої атлетики (біг на 1500 м).

Народилася 22 листопада 1980 р. у Сєрові (Свердловська обл. Росії).

Почала займатися спортом у 1991 р.

Бронзова призерка Олімпійських ігор у Пекіні 2008 р., чемпіонка Всесвітньої Універсіади 2003 р., бронзова призерка Кубка Європи 2006 р., багаторазова чемпіонка України з бігу на 1500 м, рекордсменка України з бігу на 3000 м з перешкодами.

Тренер — Костянтин Степанцов.

Закінчила Донецький державний університет управління.

Нагороджена орденом княгині Ольги (2008 р.)

Заміжня.