Фірми бабусь не наздоженуть
Якщо хтось не знає: особисті селянські господарства виробляють понад половину всієї агропродукції в Україні! Причому, в деяких видах продукції люди із сільською пропискою є справжніми «монополістами». Так, на подвір’ях та присадибних ділянках вирощують майже всю (!) картоплю, 80% овочів та ягід, 52 — м’яса, 14 — цукрового буряка. Навіть пшениці, незважаючи на наш потенціал та звання чи не найпотужнішого у світі експортера, — понад 20 відсотків від зібраного! А зважаючи, що структура агровиробництва через відсутність ринку землі найближчим часом не зміниться (а якщо через кризу й зміниться, то тільки в бік ще більшої залежності від одноосібників. — Авт.), уряд здійснив дуже логічний крок — вирішив надати більше самостійності селянам.
Революційний заклик, який прозвучав з уст Прем’єр–міністра, — надати статус неприбуткових організацій сільськогосподарським кооперативам. «Йдеться тільки про ті організації, які створені з фізичних осіб. На юридичні пільги не розповсюджуватимуться, адже ми можемо знову створити тут корупційні гнізда», — пояснила свою ідею Юлія Тимошенко. Як повідомив міністр агрополітики Юрій Мельник, ідея таких кооперативів витає у повітрі з 2005 року. Але нині, за лікарською термінологією, пацієнт радше мертвий, ніж живий. Станом на перший день 2009 року в Україні зареєстровано майже тисяча кооперативів, причому торік понад сорок з них саморозпустилися.
І не дивно! Адже на відміну від західних країн, українські кооперативи, як і всі комерційні організації, сплачують податки. За діючим законодавством виходить, що кожен з учасників такого кооперативу платить двічі: перший раз як фізична особа, другий — як кооператор. Хороша ідея таким чином вихолощується, а кооперативи стають формою–мутантом існування сільськогосподарських комерційних структур. Як відомо, ідея надати селянським організаціям неприбутковий статус належить міністрові АПК Юрію Мельнику, і ця пропозиція неабияк припала до душі Юлії Тимошенко. Кабмін одностайним голосування затвердив концепцію держпрограми підтримки кооперації, а ініціатор одержав завдання об’єднати докупи свої пропозиції разом з фінансовими можливостями.
Якщо порівняти з 1913–м...
— Скільки часу вам потрібно? — суворо, по–чоловічому поцікавилася Прем’єр у пана Мельника можливостями його відомства для оперативної підготовки необхідних документів.
— Враховуючи останні напрацювання... Над цим 17 років трудилися... — Юрій Федорович помітно вагався. — Думаю, трьох місяців буде достатньо.
— Даю вам два тижні, — у звичній для себе манері відреагувала на таку нерішучість Юлія Володимирівна. — Враховуючи, звичайно, що ви працювали з 1917 року...
Смішок, який після цих слів прокотився над залом, не збентежив леді Ю. Ораторський хист дозволяє їй використовувати навіть власні обмовки на свою користь: «Ну ви ж знаєте, що ідея сільгоспкооперації — не нинішній винахід. Найкраще вона працювала, якщо я не помиляюся, в 1913 році. Саме в цей період, що ми казали».
Утім, Прем’єр чудово розуміє, що втілити в життя цю благородну ідею буде непросто. Хоча б тому, що ідея сільгоспкооперації вимагає внести зміни у 5–6 уже діючих законів. Головне протиріччя, на яке вказала голова Державного комітету з питань регуляторної політики та підприємництва Олександра Кужель, — статус неприбуткових організацій не дозволяє їм займатися господарською діяльністю. А кооператив, який не дбає про розвиток виробництва, ринку збуту, — це нонсенс. Ще важливіша проблема: недостатньо розвинена інфраструктура, яку можна використати для реалізації «кооперативної» продукції, — гуртові ринки. Зрештою, стверджують експерти, кооперація не може бути благополучним островом у морі невирішених проблем. Взяти хоча б фермерство: досі не визначено його статус, і нині фермерами називають себе й сім’я, що володіє кількома гектарами ріллі, й приватна фірма, яка обробляє сотні гектарів.
Талон помер... Туди йому й дорога!
Другу інціативу вітатимуть усі українці, які сідають на ліве переднє сидіння приватного автомобіля. Прем’єр насамперед вирішила суттєво урізати права автоевакуаторів. Незважаючи, що деякі водії справді паркують своїх залізних коней, де їм заманеться, евакуаторники та паркувальники ефективно псують кров і добросовісним асам керма. «Ми пропонуємо, аби обов’язково були присутні два свідки, працівники евакуатора не можуть ними бути, — Олександрі Кужель, схоже, проблема знайома не на словах. — Обов’язково фотографувати авто перед тим, як вантажити його. Є багато випадків, коли забрали нову машину, пом’яли крила. І ми наполягаємо: якщо є можливість просто заблокувати колеса, тобто транспортний засіб не заважає проїзду, слід утримуватися від крайнього заходу».
Прем’єр не упустила нагоди віртуозно кинути камінець у город столичного градоначальника Леоніда Черновецького: «Владі варто думати не стільки про евакуатори, скільки про будівництво підземних паркінгів. Вони ж [київські водії] не можуть піднімати свої машини в космос, де перебуває наш мер».
Кабмін проголосував також проти тимчасового реєстраційного талона. «Скасовуємо — і крапка! — різанула у повітрі долонею Юлія Тимошенко. — Мусимо зняти зайву напругу в суспільстві, і без того обтяженому кризою». Її словесна перепалка з представником Державтоінспекції, що старанно, але безнадійно відстоював необхідність зайвого папірця за підписом людей у погонах, була короткою, мов битва мангуста з коброю. «Ми всі бюрократи. Але чому ви свою роботу перекладаєте на людей. Якщо ви не довіряєте нотаріусам (які видають довіреність на право кермування. — Авт.), впливайте на них! Ви ж маєте молодого прогресивного міністра!!!».
Для лобіювання інтересів тих, хто самостійно водить транспорт, Юлія Тимошенко ініціювала створення при Кабміні Ради автовласників. А водіїв у нашій країні, якщо заглянути до статистичних даних, набереться пристойна кількість. Разом із членами сімей — понад половина населення щонайменше.
КВАРТИРНЕ ПИТАННЯ
Надто багатим житло не дадуть
Третя супертема, яку підняли в урядовому будинку на столичній вулиці Грушевського, — підтримка будівельної галузі, яка чи не найбільше потерпає від кризи та суттєво впливає на вартість вітчизняних активів. Кабмін запропонував Верховній Раді забезпечити доступним житлом тих незаможних українців, які не мають права на соціальне. Законопроект, який вчора підтримали члени уряду, так і називається — «Про доступне житло». Міністр із питань будівництва та регіонального розвитку Василь Куйбіда пояснив: право на участь у програмі мають тільки ті громадяни, дохід яких не перевищує чотири середньомісячні зарплати в регіоні, де вони живуть. Державну підтримку можуть надати тільки одній людині один раз на рік.
Уряд пропонує виділити на цю благородну мету близько трьох мільярдів гривень. «Ми врегулюємо роботу Державної іпотечної установи, — пообіцяла Прем’єр. — Ця організація вже найближчим часом кредитуватиме потенційних покупців житла, яке нині є недобудованим». Юлія Тимошенко пропонує надати іпотечній установі мільярд доларів. Усього галузь очікує на три мільярди. Хоча, за оцінками аналітиків, їй потрібно близько 14 мільярдів. Утім якщо навіть п’ята частина від цієї суми потрапить на ринок, то, за експертними оцінками, стагнація та падіння цін можуть призупинитися.
Єдине, що може завадити цим чудовим планам, — гостра нестача бюджетних коштів: другий транш кредиту МВФ нині під дуже великим питанням, надходження від платників податків — під ще більшим. Тож чи не єдиний шанс — так званий «російський» кредит. Але він породжує більше запитань, ніж наведених тут переваг.