«Шановний Вікторе Андрійовичу! Звертаємось до Вас із приводу позбавлення мешканців міста Ірпінь можливості користуватися землею в межах нашого міста, а також протиправного захоплення майна та землі піонерського табору ім. Макаренка, дитячої дачі заводу «Машторф» та інших територій, в тому числі в районі санаторію «Ірпінь», для подальшої забудови багатоповерховими будинками та котеджними містечками. І це не вичерпний перелік безчинства, яке творять місцеві чиновники в угоду власним інтересам, або інтересів партнерів по бізнесу», — так починається відкритий лист жителів курортного Приірпіння, що під Києвом, на адресу Президента Віктора Ющенка.
Власне таких листів чимало — ціла папка, їх власноруч написали більше ста двадцяти мешканців Ірпеня, Бучі, Ворзеля, Гостомеля та Коцюбинського. Прізвища, адреси, автографи... Із проблемою, порушеною людьми, журналіст «УМ» вирішив розібратися на місці.

Цей процес годилося б назвати процесом століття. Бо не лише Дніпропетровщина, а й уся Україна навряд чи щось подібне знала. Звісно, маніяками нас не здивуєш — лише Онопрієнко, Худолій чи Ткач, суд над яким теж нещодавно завершився в обласному центрі, чого варті. Проте у даному випадку ситуація все ж здається особливою. Насамперед з огляду на те, що в кримінальному праві важлива роль відводиться такому поняттю, як мотиви. І саме з мотивами у цій справі не надто клеїться. Один із них — пограбування — безперечно, є. Бо практично в кожному випадку юні нелюди у своїх жертв щось та забирали, хоча нерідко цією здобиччю був гребінець чи ще якась дрібниця. А одного разу, так би мовити, трофеєм стала одна гривня. І це не дивно — від рук бузувірів гинули й бродяги, з яких можна було взяти тільки те, що на них.