Церква в дорозі

2009 рік видався тричі ювілейним для закарпатських греко–католиків, які нараховують до трьохсот тисяч чоловік. І за кількістю вони займають друге місце в Україні після Галичини.

Виповнюється 200 років із дня смерті єпископа Андрія Бачинського, з ім’ям якого пов’язують не тільки церковне відродження на Закарпатті, а й культурний ренесанс у краї. Досить згадати мистецьку гордість Ужгорода — кафедральний греко–католицький собор та єпископську резиденцію, збудовану саме за часів його правління.

Мукачівська єпархія навіть заснувала орден Андрія Бачинського, який днями було вручено найбільшим благодійникам за допомогу у будівництві храмів та в реставрації єпископської резиденції. Церковну нагороду отримали Віктор Балога, Андрій Сугай, Василь Кривенько та Віктор Щока.

Планується зведення цього року пам’ятника видатному єпископу у скверику перед резиденцією. Над його проектом працює скульптор Василь Роман. Також цього року побачить світ книжка відомого мистецтвознавця Михайла Приймича про Ужгородський греко–католицький кафедральний собор.

16 лютого Мукачівська єпархія матиме ще один ювілей. На цей раз сумний. Саме цього дня 60 років тому було відібрано в греко–католиків їхній головний храм в Ужгороді і почалося повальне закриття інших церков. 127 священиків, які відмовилися перейти в православ’я, були репресовані. За рік було ліквідовано практично все. Останнім у березні 1950 року закрили Імстичівський монастир.

Із нагоди 60–річчя сталінської ліквідації мукачівської єпархії у червні запланована солідна наукова конференція. Також планується доповнене перевидання книжки Стефана та Даниїла Бендаса «Священики–мученики, сповідники віри» про репресованих закарпатських діячів церкви.

Третій цьогорічний ювілей уже радісніший. 15 квітня 1989 року на ужгородському цвинтарі «Кальварія» отець Юрій Федака разом із однодумцями відправив першу публічну службу Божу. Тож виповнюється 20 років із часу виходу греко–католицької церкви на Закарпатті з підпілля.

Із 440 відібраних у 1949 році храмів греко–католикам повернули лише 120. Тож довелося братися за негайне будівництво. За 20 років збудовано 120 храмів, ще 65 — у стані будівництва. Це наклало на єпархію величезний фінансовий тягар, адже все робиться коштом самих громад та меценатів. До слова, цього року заплановано вихід у світ книжки мистецтвознавця Михайла Сирохмана про новозбудовані греко–католицькі церкви.

Церква продовжує бути в непростій ситуації, і до розквіту ще далеко, запевняє владика Мілан. Хоча кожен рік приносить певні здобутки.

Наприклад, торік Закарпаття вперше відвідали відомі німецькі церковні діячі, зокрема, й архієпископ Кельнський, кардинал Йоахим Майснер. Розпочалося будівництво приміщення для університетської бібліотеки, а значить — повільно, але неухильно наближається повне повернення єпископської резиденції, де силами єпархії вже відновлено дах, дві вежі і центральний фасад. Освячено сім нових парафіяльних будинків. Зведено хресні дороги в Перечині та Бараницях. Понад дві тисячі дітей оздоровилися в літніх християнських таборах по всьому Закарпаттю.

У 2008 році розпочалося будівництво ще десяти храмів, зокрема, і в найболючішій ужгородській точці — біля каплиці Лучкая. Таким чином розв’язаний останній міжцерковний конфлікт в Ужгороді. Але продовжують непокоїти села Бенедиківці та Великі Лази, де люди досі моляться на вулиці, попри судові рішення про почергове Богослужіння чи навіть про повернення храму греко–католикам.

Владика Мілан на знак солідарності з вірниками, які вже стільки років змушені молитися просто неба, провів службу Божу 7 січня у Великих Лазах, а 8–го — у Бенедиківцях, стоячи разом з усіма кілька годин на рекордному цього року морозі.

«Церква в дорозі», — називає нинішню ситуацію апостольський адміністратор Мукачівської греко–католицької єпархії. — Сорок років тотальної заборони віри — це один із найтриваліших періодів переслідування церкви за всю історію Європи. Тому ці останні двадцять років — тільки початок відродження».