Даніль Амірханов: У Ванкувері розраховуємо на дві медалі

У нашій країні зимові види спорту розвиваються в 17 регіонах, але перевагу при отриманні державної підтримки мають лише більш перспективні. Про особливості підготовки наших спортсменів до Олімпійських ігор 2010 року та пов’язані з цим негаразди (а як же без них?) днями на зустрічі з журналістами розповідав Даніль Амірханов — начальник відділу зимових видів у Міністерстві у справах молоді, сім’ї та спорту.

Медальні сподівання

На зимових Олімпіадах медалі розігруються в 15 видах спорту, й у міністерстві сподівалися, що Україна буде представлена в 12 з них. Трохи відкоригувала ці плани хокейна збірна, яка минулого уїк–енду не змогла здобути путівку до Ванкувера. Не мають наші функціонери великих амбіцій у бобслеї, скелетоні та керлінгу.

Спортивні керівники розраховують повезти до Канади приблизно 85 учасників Ігор. Склад делегації стане відомий ближче до самої Олімпіади, причому путівку не обов’язково отримає спортсмен, який здобув ліцензію — список формуватиметься з огляду на готовність атлета ближче до старту.

Зі слів пана Амірханова, дві групи наших олімпійців мешкатимуть у різних місцях. Організатори Ігор вирішили звести два олімпійських містечка: одне біля самого Ванкувера, інше — за 100 км від нього. У ньому розташуються лижники, аби не витрачати багато часу на дорогу до місця стартів. Цікаво, що знаходиться воно на висоті 612 метрів над рівнем моря — зовсім як українська тренувальна база в Тисовці.

Менш амбітні плани мають у міністерстві стосовно нагород — розраховують на два місця на п’єдесталі. «Детальні прогнози зробимо після цьогорічних чемпіонатів світу в різних видах спорту», — каже Даніль Асхатович. Найімовірнішими претендентами на медалі він вважає біатлоністів та фігуристів. Хоча нещодавні успіхи наших саночників та фристайлістів можуть дещо підвищити планку сподівань.

Нам сани не треба, а керлінг давай?

Розповів головний «зимовик» країни про ситуацію зі спортивними спорудами. Для Мінмолодьспорту справжньою гордістю є програма «Хокей України», за якою вже відкрили три ковзанки й очікують на введення до ладу ще кількох у різних регіонах країни.

Зміни мають торкнутися й основної бази наших фігуристів — столичного комплексу «Крижинка». Як віце–президент Федерації фігурного катання України, пан Амірханов особливо зацікавлений у здійсненні амбітного плану будівництва на місці старої ковзанки нового сучасного центру. Щоправда, втілювати в життя цей задум почнуть лише після настання фінансової стабільності та наявності альтернативного місця тренування фігуристів.

Наразі з обома цими «компонентами льодового щастя» існують проблеми. За січень спортсмени ще не отримали коштів на підготовку, тому живуть і тренуються в борг. Не має ясності і з новим осередком для фігуристів.

Потребують вдосконалення й бази для підготовки лижників у Карпатах: «Тисовець», «Заросляк», «Авангард». Найбільше уваги приділяють першій (тут
ще тренуються й біатлоніс­ти), а от розташований біля підніжжя Говерли «За­росляк» обходять увагою, бо тут займаються резервісти збірної. Найбільшою ж проблемою є розташований у селищі Ворохта Івано–Франківської області «Авангард» — місцеві трампліни давно потребують оновлення, але коли прийде його час — також невідомо.

Звісно, що займатися цим треба, бо зволікання може взагалі знищити в Україні стрибки з трампліна й лижне двоборство. «Без відповідних споруд розвивати спорт неможливо», — Амірханов розуміє це як ніхто інший.

Утім знайшлося в його сло­вах і місце для обо­в’яз­кового оптимізму. Ви­яв­ляється, вже тривалий час в Україні розвивається такий екзотичний вид спорту, як керлінг. Поки ним займаються винятково ентузіасти, які, втім, уже встигли створити Національну федерацію. «Я пробував себе в керлінгу — дуже цікава гра. Кожен охочий може займатися ним — тож, можливо, що з вас виросте новий учасник Олімпіади», — спокушає Амірханов зацікавлених перспективами участі у всесвітніх форумах.

Що ж, розвиток не надто популярних олімпійських видів спорту — справа достойна. Головне, аби за цим поривом не забути про підтримку вже існуючих. Адже вже зник український бобслей, за відсутності відповідних трас примарними видаються перспективи саночників. За такої ситуації перші кроки вітчизняних керлінгістів–аматорів мало втішають.