Музичний оглядач із ФДР Радіо–Центр Юрко Зелений
«Я вже давно не цікавлюся альбомами. Одне і те саме. Нічого нового не з’являється. Років 15 збираю не поальбомно, а попісенно. Раніше хотів мати всі платівки з дискографії. Це зайве нашарування, яке заважає приділити увагу найкращому. З появою компакт–дисків перекодовую пісні в МР3 і викидаю дев’ять із десяти. Залишаю те, що буду слухати завтра і післязавтра. Вишуканий смак випещується не шляхом додавання, а шляхом віднімання. Є виконавці і платівки, які мене не цікавлять, але одна пісня добра, і я її залишаю. Якщо викидаю дві–три пісні, це дуже вдала платівка. Все, що підходить, збираю в льохи. Через п’ять років переглядаю назбираний сховок і нещадно витираю те, чого за цей час жодного разу не слухав. Серед альбомів за останній рік можу відзначити збірку «Українська героїчна пісня». Пішла без вирізок, бо це не 10 пісень одного виконавця. Скрипка задав високу планку. До запису підійшли з душею, задіяні руки і вуха звукотворця. Це 100 відсотків досконалий співочий виріб.
До закордонної музики ставлюся ще прискіпливіше. Надзвичайно багато фуфла. Відкрив для себе норвезьку співунку Марі Бойн (Mari Boine). Вона з північних племен Саамі, там де Лапландія. Норвежці вважають її символом, її прізвище входить до перших імен світу. Ми тут тупаки, не знаємо, що за плотом робиться. І я був лохом, що раніше її не знав. Але почув її наприкінці фільму «99 франків» за Бегбеде і всі пісні скачав», — каже Зелений.
Сергій (Фома) Фоменко, лідер гурту «Мандри»
«Lenny Kravitz. It Is Time For A Love Revolution. Не всі альбоми Кравіца я можу слухати з однаковим ентузіазмом, бо творчий пошук цього музиканта іноді проявляється в технічно бездоганно виконаному матеріалі, замішаному на фанку і джазі, який може сильно порадувати музиканта–«тєхнаря». Але я люблю просту за формою музику, тому мікс року і фанку в новому альбомі артиста мене «вставляє» більше.
JJJ Self–Portrait. Цей альбом Йохансона від початку до кінця слухається майже на одному подиху, в ньому вкрай мало суто внутрішніх рефлексій співака, а більше «реальних» меланхолійних хітів із вишуканим і магнетичним саундом. Плюс, я люблю всі його платівки.
Лама «Світло і тінь». Я люблю цей альбом, тому що в сучасній українській музиці (дівчачій) ще не було, на мій погляд, такого ідеально–якісного проекту як Лама. Це сучасно і круто по музиці, дуже якісно написані небанальні тексти і яскраво індивідуальна, «фірмова» манера виконання самої співачки. Такий продукт радує.
Ібрагім Фермер Mi Sueno. Я фанат орієнтальної острівної музики! Ідеально проста, абсолютно щира, хвилююча, нештучна, наповнена мудрістю і любов’ю музика, яка викликає такі ж емоції. На жаль, це останній альбом цього дідуся з Куби.
Челентано Dormi Amore la situazione none buona. Сумний, дуже сумний альбом кумира. Вразив тим, що веселий, іронічний та яскравий Челентано пише зараз саме такі пісні. І, що важливо, його можна зрозуміти. Це такий чесний музичний артефакт, документ часу. Цим і цікавий.
«Пропала Грамота». «Цейво» та «DA чумаки» — два мегахіти цього альбому, на мій погляд. Але й інші пісні є достойними уваги, наприклад «Чайка». Радує, що, незважаючи на пануючий в українському медіапросторі «гламурний фашизм», в Україні живуть і випускають музику такі гурти, як «Пропала Грамота». Рекомендую.
Серж Гензбур. The best of — це п’ять альбомів генія французької музики. Це абсолютно різні періоди його творчості, від 50—60–х, коли Гензбур співав приємні мелодійні пісеньки, які є традиційним французьким шансоном, до альбомів 70—80–х рр., які є експериментальними і провокуючими. Такими є альбоми з Джейн Біркін, Шарлоттою Гензбур або гуртом Боба Марлі «Зе вайлерс». Дуже часто слухаю.
Ману Чао. La Radiolina трохи не схожий на ту музику, яку ми звикли слухати, знаємо і любимо як Ману Чао. У ньому менше медитативно–ритмічних транснаціональних пісеньок на есперанто з традиційним синтезаторним звуком «Пуууоу!». А більше таких собі бітових кантрі–треків, хоча провідною в ньому лишається тема політики. І взагалі цей альбом тяжіє до чистої танцювальності. Хочу дуже послухати саундтрек Ману Чао до фільму Кустуріци «Марадонна».
Емі Вайнхауз The best of. Рулить чувіха нє по–дєццкі. По глибині і справжньості і з музичної точки зору — це сучасна відповідь мега–зіркам американського джазу, таким як Елла Фітцжеральд чи Арета Франклін. По безкомпромісності — привіт Дженіс Джоплін і Джиму Моррісону! Еротизм і шарм — як у Марішки зі «Шокін блу». Все разом — Емі Вайнхауз.
«Українська героїчна пісня». Тарас Компаніченко разом із ВВ, Олег Скрипка, Тарас Чубай, «Тартак», ТНМК, «Мандри», Марія Бурмака і багато інших суперових українських артистів і гуртів зробили свої кавери на повстанські пісні. Або свої версії на згадану тему. Альбом розриває і дістає до сліз. Рекомендую любителям братської попси як шокову терапію.
Валерій Харчишин, фронтмен групи «Друга ріка»
«З вітчизняного не можу нічого виділити. Був зайнятий своїм альбомом «Мода». Працював над ним два роки. У нас із 2005–го не було студійного запису. Для мене особисто альбом «Другої ріки» є найкращим. Там є самоіронія. А із закордонних для мене стала відкриттям група Bloc Party і альбом Talons. Нетипове для чорношкірого вокаліста поєднання інді і брит–попу. Не такі сильні, як позаминулі, у 2008 році вийшли платівки в The Killers, The Kin, Stereophonics. Я досі не виймаю з автомобільного програвача останній альбом Radiohead In Rainbow, презентований 2007 року. Такі альбоми можна записувати раз на кілька років: і вони впродовж довгого часу будуть на першому місці.
Чекаю з нетерпінням, чим нас порадує Depesh Mode. Їхній новий альбом буде нетрадиційним. Музиканти повертаються до раритетних клавішних інструментів. А з українських хочу послухати Вакарчука «Вночі». Я взагалі–то дисків не купую. Мені їх або дарують, або наш барабанщик Олексій Дорошенко записує. Знайомі радять не псувати собі настрій новим альбомом Вакарчука, а мені цікаво послухати, чи це продовження «Океану Ельзи», чи його особистий проект. Але, напевне, швидше піду на концерт, аніж мені подарують диск Славка.
Із 2000 року музика взагалі стала нецікавою. У середині 90–х була золота доба. Ми зараз стоїмо на порозі нової альтернативної музики. Будемо чекати».
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
