Загублені в «хрущобах»

Мабуть, це така статистична закономірність, але в наших широтах «не нашу» екзотику найчастіше можна зустріти у звичайнісіньких панельних будинках. Тих, що фігурують у народному фольклорі під загальною назвою «хрущоби». Може, це така форма протесту — принаймні деяких їхніх мешканців — проти вітчизняної форми урбанізації?

Уздовж стін — у два поверхи тераріуми

Чому Геннадій Бершак полюбив саме рептилій, а, скажімо, не кішок чи там мавп, мені так і не стало зрозумілим після двогодинного спілкування. Ясно лише, що без любові утримувати в стандартній трикімнатній квартирі два десятки (із чимось) різноманітних плазунів упродовж 12 років неможливо. Особливо зважаючи на нетутешнє походження усіх тих ігуан, агам та різних інших геконів. Власне, ще в часи дитинства по квартирі майбутнього бухгалтера гицали зелені степові ящірки, виловлені ним на околицях пролетарського міста.

— Батьки не заперечували?

— Та якось змирилися. Адже варіантів не було...

Головне багатство родини Бершаків — у залі. Уздовж стін — у два поверхи тераріуми. Саморобні, але з дотриманням усіх зооветеринарних вимог. В ігуан навіть лампи з особливим спектром із домішкою ультрафіолету: аби не виникло рахіту. Крім ігуан — агами. Одна плащоносна, два шипохвости і сімейство бородатих. Глава виглядає справжнісіньким драконом, натомість дві подруги «днів його суворих» — дещо анемічні й пласкі, наче камбали. Під ними повзає флегматичний синьоязикий сцинк, більше схожий на змію, ніж на ящірку.

Над плащоносцем причаїлася молочна змія. «Молочна» — не від кольору шкіри; просто американські фермери підозрюють її в тому, в чому українські селяни — вужів: буцімто вони ночами висмоктують молоко в корів. На відміну від вужів, Milk snake часто запрошують до Голлівуду виконувати в детективах і фільмах жахів ролі найнебезпечніших отруйних гадів. Така фактура: яскраво–червона луска, прикрашена білими й чорними кільцями, чорна голівка... Насправді вона небезпеку становить лише для мишок.

В іншій кімнаті — щось на зразок кормового цеху; втім кілька рептилій живуть і там. В основному — еублефари. Або гекони. Різних видів. Леопардові, мабуть, отримали назву не лише через плямистість шкіри. Шкіра в них оксамитова, а характер лагідний, як у кошеняти.

— Приходиш додому — вони вже стоять біля скла, просяться на вихід. Вилазить — і відразу сідає на шию — гріється. Коли шия охолоне — раз, перейшов далі...

У найближчого родича леопардових, гекона токі, характер геть протилежний. Аби зручніше було фотографувати цього умільця ходити по скляній стінці, хазяїн відчинив квартирку — і хлопець рвонув на волю. Утім недалеко — заховався за задньою стінкою свого «житла». Геннадій звично потягнувся по рукавичку. Голіруч цього злостивого волелюбця краще не чіпати: зуби малі, але гострі... Схоплений за шию, гекон обурено верещав, поки знову не опинився за склом. Верещати там уже не було сенсу.

— А вночі вони гавкають. З 2–ї до 5–ї. Дуже голосно. Якби не були такі красиві — не тримав би.

А на обід — таргани...

Крім токі, голос у квартирі Бершаків подають іще шиплячі мадагаскарські таргани. Загалом у цій квартирі мешкає п’ять чи шість видів цих комах. Ними Геннадій Станіславович узимку годує рептилій (улітку раціон поповнюють вітчизняні коники–стрибунці, а сцинку на десерт хазяїн збирає виноградних равликів, чиї мушлі той трощить із тією ж вправністю, як і пташині яйця). Правда, не всіх: ігуани — травоїдні, а молочна змія віддає перевагу мишенятам. Або піщанкам. Клітки з гризунами стоять у тій же кімнаті. Зміїного обіду мені побачити не довелося, а от як агами жують тарганів, господар продемонстрував. До речі, перш за все, він накришив ігуані на прізвисько Бакс пекінської капусти. Гордовитий нащадок динозаврів при сторонніх їсти відмовився, і лише коли ми захопилися бесідою, тихесенько прилаштувалася до годівнички...

Як травоїдних ігуан годують двічі на день. Агамам і синьоязикому сцинку тарганів подають максимум двічі на тиждень. Бо зажиріють. Узагалі рептилії — як люди. В умовах, коли обіди й сніданки їм приносять просто до рота, вони втрачають мисливські навички. А чого метушитися? Агама, та, що в прутковській крилатці, нерухомо просиділа, задравши хвоста, у ванночці з водою, весь час нашого спілкування і тільки коли хазяїн пінцетом підніс їй таргана — миттю проковтнула здобич. І знову завмерла.

Бородань Олька (взагалі–то — самець, але важко вирізнити в юної рептилії первинні ознаки статі; той же Бакс, приміром — самиця) свою комаху жував довго й ретельно. Цим він, окрім іншого, демонстрував вторинні статеві ознаки: в агамових панує суцільний «домострой», і дами навіть не намагалися перервати трапезу свого повелителя. Геннадій зауважив, що немає сенсу пропонувати харч котрійсь із самиць — Олька неодмінно його б відібрав. Одна з дам насмілилася наблизитися до цього деспота лише коли той дожовував другого таргана. Сподівалася бодай лапку отримати?

— Геннадію Станіславовичу, а що можна сказати про характер ваших звірів?

— Різні вони. От Бакс, коли виходить прогулятися, першим ділом лізе на стіл і змітає все, що тут лежить. Після чого з почуттям виконаного обов’язку йде гуляти далі.

— На ім’я відгукується?

— Ну, як... Зупиниться, поверне голову, подивиться. Але робити буде те, що вважатиме за потрібне. Його вкрай дратує, коли десь зачинені двері. А ми його до спальні не пускаємо, тому що він по шторі залазить на багет і дивиться на все з найвищої точки. Кігті ж гострі, тканину рве.

Як гуляють ігуани, господар не ризикнув показувати. Принаймні Бакс — дама нервова. Коли я наближався до її житла з фотоапаратом, а господаря поблизу не було, звір помітно починав нервувати. Якби не скло, її мало не метровий хвіст міг би й травмувати непроханого (нею) гостя. А от Ольку гуляти випустили, і він, трохи ковзаючи кігтями по лінолеуму, із задоволенням побіг здійснювати щоденний моціон.

— А разом з іншими ви їх випускаєте на прогулянку?

— Випускали їх із сцинком. Олька шипить, але сцинк на нього ніяк не реагує. Ігуана — та б хватонула...

— Сусідів не лякає, що за стіною в них таке ось коїться?

— Та тут уже весь будинок перебував. Люди нормально ставляться. Була якось претензія, що мої таргани окупували сусідську квартиру. Не полінувалися, відловили. Виявилося — наш, вітчизняний.