Ну що б, здавалося, слова...

«Це вже верх цинізму, коли підписант під сумновідомим «Обращением представителей творческой интеллигенции...» від 26 липня 2007 року, в якому українській мові відводиться місце загумінкового «нарєчія» недорозвинених гомункулів, висуває себе в здобувачі на лауреатство», — в «УМ» прийшов лист від запорізької інтелігенції. Підписант — це голова Запорізької спілки письменників Григорій Лютий. Але номінований на Шевченківську премію роман–пісня Григорія Лютого «Мама–Марія» сподобався шанованим літераторам. Іван Дзюба написав до твору передмову, Павло Загребельний назвав його другим за величиною після Шевченка, Микола Жулинський не втомлюється нахвалювати, яка це знахідка в літературі. То чи дадуть премію письменнику за твір, чи оцінюватимуть більше людину, яка підписалася під зверненням проти «України для українців», проти відзначення роковин Шухевича, проти ОУНівської риторики тощо.

У Запоріжжі обурення

Найшанованіший інтелігент серед українськомовного Запоріжжя, професор, член Спілки письменників Віктор Чабаненко каже, що культурна громадськість давно не вдоволена тим, що Лютий підписався під зверненням поряд зі всілякими покидьками. «З 2007 року до Спілки не ходжу. Це протест. Григорій Іванович підписався не просто, що він член Спілки, письменник, а що він голова Запорізької обласної організації. Виходить, що всі ми, які належимо до цієї організації, згодні з тим, що він пише. Його підпис стоїть разом із такими антиукраїнцями і людьми, як Бузина і Толочко, «академіком», який каже, що українського «народа нєт». Як можна претендувати на Шевченківську премію, поставивши свій підпис поряд із Бузиною, який паплюжить Шевченка? Як може український письменник і голова обласної організації говорити про другу державну мову, про те, що Шухевич — фашист? Я йому це все виклав. Він відповів, що це провокація. Іншим своїм товаришам, які від нього залежать, каже: «А що ви хочете, щоб я і моя сім’я здоли з голоду?».

Він талановитий чоловік. Це людина, яка принесла в українську поезію своє власне слово. Роман–пісня «Мама–Марія» по суті добрий твір. Але я не думаю, що він тягне на Шевченківську премію.

Тут не йдеться про людину, а про його позицію політичну і соціальну. Він поет український, а підспівує ворогам України».

Автор книжки «Бентежна Хортиця», член Спілки письменників Запорізької області, лауреат Премії імені Франка Костянтин Сушко каже, що взагалі не знав про збори, на яких висували Лютого. «Коли ставити питання про висування на премію, треба було всіх обдзвонити і навіть привести, щоб був кворум. Я навіть не думав, що збори його висували. Про це довідався буквально в Києві — прочитав у газеті. Якби я був на тих зборах, я б руками і ногами голосував проти. Це — людина низької культури. Мало того, що він поставив свій підпис разом з іншими україножерами про прийняття російської мови як другої державної, він не має права бути письменником, не те що на здобуття такої премії висуватися.

Я вважаю його більш ніж посереднім літератором. Нема такого жанру, як роман–пісня, є два жанри окремих — пісня і роман, а це — абракадабра. Цей роман нібито й художній, але він зітканий переважно з віршів різних літ. Деяким віршам років по 15 як мінімум. Які там незграбні речі. Як міг достойний академік Іван Дзюба написати до такого несмаку передмову. Я розумію, що сьогодні купують звання академіків, членкорів, але не хотів, щоб купували премію, яка має ім’я нашого великого Тараса.

Якщо не знаходимо гідного твору, то мали б сказати, що в цьому році ми не знайшли достойного. Це ж Шевченківська премія. Планка висока, як Нобелівська».

У Києві — виваженість

Заступник Григорія Лютого в Запорізькій спілці Микола Білокопитов наполягає на легітимності процедури висування на державну премію. «Я був головою зборів. Проводили їх у два етапи — наприкінці весни, коли надійшла пропозиція на висування роману–пісні Григорія Лютого на Шевченківську премію, і влітку, коли вже остаточно всі члени голосували. У Запорізькій спілці письменників — 25 членів, із них 18 приходить постійно. Коли були збори про висунення на премію, з тих, хто був присутній, всі одноголосно підтримали «Маму–Марію». Кворум був. Секретар перед зборами обдзвонює всіх членів. Сушка на них не було, бо він ігнорує будь–які засідання через психологічну несумісність із Лютим».

У Комітеті з Національної премії України імені Тараса Шевченка знають про одне і друге звернення. Правда, в руках їх ще не тримали, тому й дали Лютому шанс пройти у другий тур. Член комітету, поет Тарас Федюк, досить дипломатично роз’яснив ситуацію: «Чув про ситуацію, листів не бачив. Громадянська позиція важить, але перш за все — якість тексту. Це буде розглядатися в комплексі. Усі звернення зачитуватимуть перед початком наступного засідання. Мені важко сказати, яка думка буде у 23 членів. Це все з’ясується під час обговорення. Зараз я не можу нічого конкретнішого сказати, бо це буде абсолютний естетичний тиск на інших членів».

Голова Комітету Шевченківської премії Микола Жулинський у розмові з «УМ» сказав: «Я можу зрозуміти позицію тих, хто обурюється підписанням Григорія Лютого, письменником, головою Запорізької організації. Мені близька їхня громадянська позиція. Але це не є визначальним для претендентів на Шевченківську премію. Беремо до уваги твір, який поданий. Це дуже цікавий, оригінальний і творчий проект. Є переживання за долю України, є її образ. Сам твір багато в чому перекреслює той підпис, який був поставлений. Про ситуацію з Лютим члени комітету знають і без листів. На зборах розглядатимемо насамперед художнє та естетичне явище», — зазначив Жулинський.

Як ви розцінюєте цю ситуацію, запитала газета в письменника Павла Вольвача, який теж родом із Запоріжжя: «Оцінюю однозначно як ганьбу, яка ображає мене як українця, як запоріжця і, зрештою, як поета. Не може з одного джерела литися гірка і солодка вода водночас. Сказано дуже давно. Тому не вірю в нешляхетний талант, переповнений хуторянськими хитрощами. Відповідно сприймаю як несосвітенну фальш усі ці солодкі схлипи за Україноньку. Бо, як показують реалії, все це є брехня. Про кого б не йшлося. Справжній талант не може бути нешляхетним. Талант може помилятися, кидатися в крайнощі, а робити те, що зроблено, — ніколи!»

ПРЯМА МОВА

Григорій Лютий:
Якщо до мене добре ставляться, не має значення, це — червоні, білі чи голубі, я їх підтримував

Звернення, про яке ви говорите, я до Києва не посилав. Такого листа підписував на регіональному запорізькому рівні і не думав, що його зі всіх областей зміксують в один і моє прізвище буде поруч із Олесем Бузиною. У 2007 році я був дуже розчарований після невиконаних обіцянок лідерів помаранчевої революції і вже перестав зважати на колір. Якщо до мене добре ставляться, не має значення, це — червоні, білі чи голубі, я їх підтримував. Тоді вони принесли мені це звернення. Переглянув його по діагоналі, побачив підписи шанованих у Запоріжжі людей і підписав. Після цього в мене був настрій такий, хоч вішайся. Мав зневіру, скликав збори у спілці, пропонував мене зняти, бо вчинив не гідно. Я це вже пережив і такого більше не зроблю. Якщо б зараз до мене потрапило це звернення, я б знайшов будь–який привід і не підписав. Але тоді зневірився. Уся моя біографія — у моїх творах, а не в тому, що я розбив носа. Україну треба любити не тим, щоб когось ненавидіти. І що означає національний? Якщо у мене інша думка, ніж у Тимошенко чи Ющенка, якщо я пішов на мітинг із комуністами, то це значить, що я не українець?

А те, що проти мене написали звернення до Шевченківського комітету, то вони мені заздрять, бо не мають проти мене жодного аргументу. Я вивів образ матері українського народу, експерти мають оцінювати твір, а не мої колишні громадянські вчинки. Про мій роман–пісню «Мама–Марія» Володимир Базилевський каже, що немає в українській літературі йому аналогів. Павло Загребельний зазначив, що після Шевченка він другий за величиною. З Іваном Дзюбою я не знайомий, але він із власної ініціативи написав передмову до роману–пісні, отримавши поштою рукописа. Я був такий щасливий від почутих слів про мій твір, ніби мені дали Шевченківську премію. Я переконаний, що твір буде жити. Дадуть премію чи ні.