Михайло Чариєв — відомий гітарист, удостоєний визнання не тільки в рідному Ашгабаті, а й у багатьох країнах світу. Він близько знайомий із Родрігесом, Карлосом Сантаною, Ростроповичем, Денісом Чемберсом. Із багатьма світовими знаменитостями грав на одній сцені. Регалії Чариєва в галузі культури та музики, його перемоги на міжнародних конкурсах перераховувати не варто — вони стають зрозумілими кожному, хто бодай раз чув його виступ. Він неперевершено грає джаз-рок і важку музику, любить ф’южн і пише для себе сам. Перший твір написав у 10 років! Уже тоді хлопець грав так, що дорослі професійні музиканти починали просто казитися: найскладніші пасажі, з якими міг упоратися далеко не кожен iз них, Михайлик легко грав однією лівою рукою.
Днями Михайло випустив у Києві сольний альбом. На питання: «Чому саме тут?» він відповів просто: «Цим альбомом я лише заявляю про себе, мені хочеться, щоб він став моєю візиткою для українського слухача. Взагалі-то попереднє зведення робилося в Ашгабаті, а диск писався декілька місяців, тож можливості все це робити в Україні не було. А от премастеринг Олег Ступка зробив у Києві.
Я в першу чергу патріот, і, окрім того, що моя музика виражає мої почуття, вона ще й прославляє Туркменістан. Щодо альбому в Україні, то це пов'язано передусім з теплими дружніми відносинами наших держав. Знаючи чутливість і душевність української публіки, я сподівався, що мою музику і мої почуття зрозуміють. І переконався в цьому під час jazz-session, який пройшов у клубі «44». Незвичні для українського вуха мелодії Туркменістану, нетрадиційний спосіб гри дуже сподобалися людям. Я дуже хвилювався, але мене настільки тепло прийняли, що я просто відчув себе щасливим».
Дарія ГОРСЬКА.
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
