Голосіївський місцевий суд Києва розглядав «справу 9 березня» п'ятнадцять місяців. На другій сходинці правосуддя — в суді Апеляційному — цій справі було відведено десь із десяток засідань. Третій щабель судової влади — Верховний Суд України — впорався із нею за півгодини.

«Я чотири рази зустрічалася з Потебеньком, двічі — з Піскуном, і в мене немає ані сил, ані можливості щоразу їздити до Києва за викликом кожного нового Генпрокурора», — сказала вчора у телефонній розмові з кореспонденткою «УМ» Леся Гонгадзе. Тим більше, додала вона, що сенсу в подібних зустрічах за останні три з половиною роки, які минули з дня зникнення Гії, мати журналіста не бачить. Проте з Генеральної прокуратури пані Лесю продовжують наполегливо запрошувати на зустріч. Навіщо — про це їй не говорять, лише повторюють, що є необхідність її перебування у столиці. Однак те, що для одних є звичайною формальністю, стандартною слідчою дією, для матері Георгія обертається висотуванням останніх моральних сил.

Одним влучним пострілом було вбито всіх «зайців»: «пристави» з Укрчастотнагляду зняли 20-кілограмовий передавач — і замовкли в Україні Бі-Бі-Сі, «Німецька хвиля» «Польське радіо», «Голос Америки», «Громадське радіо», а також вигнана з ефіру «Довіри» «Свобода», яка планувала знайти прихисток на хвилях радіо «Континент». «Ворожим голосам» слід було б «розкладати яйця в різні кошики», але річ у тім, що в цій країні, окрім «Континенту», ніхто не хотів їх брати. Після останніх подій на радіо «Континент» уже остаточно стало зрозуміло: надавати медійний притулок західним голосам і вільним радіо не тільки небажано, а й небезпечно для здоров'я. Директор «Континенту» Сергій Шолох рятується від політичних переслідувань за кордоном в одній з європейських країн.
Третьому березня 2004 року, коли зо два десятки чоловіків з Укрчастотнагляду та дюжина міліціонерів прийшли на радіо «Континент» і, не пред'явивши жодного судового вердикту, вилучили передавач, передували зовсім невеселі детективні події.

Коли одразу після реєстрації (до речі, нинішня сесія відзначається просто рекордною кількістю вставлених у систему «Рада» карток — скажімо, вчора на табло «висвітилися» 442 народних депутати, та й в інші дні на ранковому засіданні це число рідко падає менше 430) спікер оголосив про вимогу двох фракцій оголосити перерву, декого з присутніх журналістів нервово пересмикнуло. Бо спогади про нескінченний марафон перерв, який тривав наприкінці минулого року при розгляді проектів змін до Конституції, ще надто яскраві. Але все обійшлося — через 30 хвилин парламентарії знову зібралися у залі і взялися до роботи. І хоча перерву «Наша Україна» та Блок Тимошенко брали явно для того, щоб порадитися про спільні дії при розгляді законів про пропорційні вибори, «наш» Микола Томенко, якому доручили виступати з інформацією про те, чим займалися опозиційні депутати на перерві, натомість зачитав заяву одразу від трьох фракцій («НУ», БЮТі та СПУ) з протестом проти тиску влади на ЗМІ.

Володимир Яворівський, Анатолій Погрібний, Дмитро Павличко, Михайло Косів зібрали в середу в УНІАН прес-конференцію, щоб, за їхніми словами, прорвати інформаційну блокаду навколо ІV позачергового надзвичайного з'їзду НСПУ, який відбувся 27 лютого в Києві і підтвердив повноваження голови Спілки письменників Володимира Яворівського. Справді, подія ,не тільки важлива, а й скандальна, парадоксальним чином «не зацікавила» більшість українських медіа — ні телеканали, ні газети, ні радіо навіть не обмовилися про факт проведення з'їзду. Це, як мінімум, не професійно, а як максимум — приховування інформації від громадян своєї країни. Як зізнався мені колега з однієї загальнополітичної газети, якого редакція відрядила написати інформаційний — мінімум емоцій — матеріал, у номер його не поставили — Адміністрація не веліла й словом згадувати про письменницький бунт проти влади. А раз у ЗМІ нічого не було, особливо в теленовинах, то й події, вважай, теж не було.

Учора в Україні знову побував Іван Рибкін, кандидат у президенти Росії, який на початку лютого дивним чином зник у Москві й несподівано знайшовся в Києві. Цього разу Іван Петрович завбачливо попередив Леоніда Кучму та Віктора Черномирдіна про свій візит. За словами Рибкіна, він приїхав до столиці України, аби «висловити вдячність підприємцю [Ігорю] Керезю та його друзям», який організовував його попередню поїздку...
Від кількості журналістів, які прийшли послухати російського гостя, конференц-зал УНІАН аж тріщав. Справа в тому, що напередодні скандал із рибкінськими пригодами у Києві набув нового повороту: російська преса опублікувала роздруківки деяких розмов самого кандидата у президенти Росії, його британсько-російського колеги Бориса Березовського, вищезгаданого Ігоря Керезя, а також народних депутатів із «Нашої України» — Давида Жванії, Романа Безсмертного та його двоюрідного брата Сергія. Із роздруківок випливало, що всі ці особи мали відношення до київських «вакацій».