Смердюче і особливо небезпечне

Ця проблема дамокловим мечем висить над містом давно, але, схоже, аж тепер влада змушена буде вживати термінових і кардинальних заходів, бо ситуація справді стала, висловлюючись мовою шахістів, «патовою»: єдине сміттєзвалище неподалік Тернополя, яке не існує за документами, загрожує тисячам людей вірусами вже з настанням весни.

Сміття, зібране роками

Почалося все ще в далекому 1972 році, коли у відпрацьований кар’єр за 17 кілометрів від обласного центру, поблизу села Малашівці Зборівського району, почали звозити відходи міської життєдіяльності. Причому не тільки побутові, а й будівельні та промислові. Зокрема, відпрацьовані ртутні люмінесцентні лампи, гальваношлаки, інші шкідливі залишки. Невідомо, чи задумувався хтось тоді над наслідками, але вони виявилися жахливими — основне для міста і давно переповнене сміттєзвалище опинилося поруч із головним міським водозабором.

Ще надцять років тому через загрозу забруднення міського водозабору та джерел водопостачання навколишніх сіл головний еколог області офіційно заборонив експлуатацію небезпечного смітника, тож влада змушена була реагувати. Почався активний пошук місця для розміщення нового сміттєзвалища, але знайти його так і не вдалося, бо скрізь селяни активно протестували проти появи «сусіда», що погано пахне, тож сміття і надалі відвозили до Малашівців. Дев’ять років тому пролунав перший тривожний сигнал — у сільських криницях поблизу смердючого монстра виявили вміст важких металів. Інформацію про це намагалися не розголошувати, але селяни все–таки дізналися і на знак протесту перекрили в’їзд до сміттєзвалища.

Не маючи можливості терміново його закрити, тодішня влада «купила» людей тим, що провела їм давно очікуваний газ. Екологи ж, залучивши до справи прокуратуру, примусили владу пообіцяти якнайшвидше збудувати в Тернополі сучасний сміттєпереробний (саме такий, а не сміттєспалювальний, від якого багато шкоди довкіллю. — Авт.) завод. Тодішній голова облдержадміністрації видав відповідне розпорядження: було створено комісію з вибору земельної ділянки і розгляду пропозицій від інвесторів. Ділянку знайшли в промисловій зоні міста, та от з інвесторами не склалося: всі запропоновані проекти екологи та спеціалісти санітарно–епідеміологічного нагляду забракували як небезпечні для довкілля.

Відтак вирішення проблеми знову зупинилося аж до 2005 року, коли вже й інвестора було знайшли, і місце ніби визначили, але все знову вперлося у протест мешканців, які не захотіли вірити, що сусідство заводу буде для них та їхніх дітей справді безпечним. Справа знову зайшла у глухий кут. Відтак час минав, сміттєзвалище переповнювалося і все більше загрожувало отруїти питну воду, природоохоронні служби щороку документально поновлювали свою заборону, але «неофіційна» експлуатація (як це в нас водиться. — Авт.) тривала. І ось грім гримнув! Знавці прозоро натякають, що посприяли цьому певні політичні розборки, але суті проблеми це не змінює.

Весна прийде — горе принесе

Стосовно комунального транспортного підприємства Тернопільської міськради, єдиного суб’єкта, який займається транспортуванням сміття до Малашівців і процесом його складування, податкова порушила кримінальну справу і виставила рахунок в 11 мільйонів гривень. КТП, яке податківці чомусь розглядають як... власника відходів, хоч цим самим власником по суті є міська громада, інкримінується незаконне використання сміттєзвалища і несплата податків за це. Керівника допитують як справжнього злочинця, документи вилучено, невеликий колектив став, по–суті, заручником ситуації і в будь–який момент може припинити роботу. Відтак сміття, яке вивозити буде нікому і нікуди, почне накопичуватися просто біля житлових будинків, що вже через кілька днів призведе до виникнення епідеміологічної загрози! «Ситуація склалася патова, адже офіційно сміттєзвалище не функціонує, — пояснив «УМ» начальник управління житлово–комунального господарства Тернопільської міськради Олег Соколовський. — Тож якщо ті 11 мільйонів сплатити, це означатиме, що ми експлуатуємо неіснуючий об’єкт, а не сплатити не дозволить уже податкова».

Узаконити ж малашівський смітник теж неможливо, оскільки він перебуває в зоні головного водозабору, який забезпечує водою 70 відсотків тернопільців, ніхто цього не дозволить. «Сміттєзвалище вичерпало ліміт безпечного функціонування, однак років три–чотири ще протягне, а за цей час треба терміново будувати сучасне сміттєпереробне підприємство. Це єдиний вихід. Але це — перспектива. А обласний центр може почати потопати в смітті вже з 1 лютого. Зараз міськрада шукає всі можливі виходи з критичної ситуації, та нам потрібна і допомога обласної влади, без якої не обійдемось ніяк», — додає пан Соколовський.

Треба сказати, що 21 січня Тернопільська обласна рада досить ґрунтовно розглядала проблему малашівського сміттєзвалища на своїй сесії. Однак не схоже, що депутати зрозуміли всю критичність і нагальність питання, бо обмежилися в основному рекомендаціями. Комісія з питань екологічної політики та природокористування, на яку покладено контроль за вирішення проблеми, інформуватиме депутатів аж... 1 травня. А що очікує Тернопіль уже з 1 лютого, коли може припинити роботу єдине підприємство з вивезення сміття, — наразі не знає ніхто. До того ж у дамоклового меча над Тернополем є й інший бік. Як поінформував на згаданій сесії облради головний санітарний лікар області Степан Дністрян, великою загрозою є бактеріальне та вірусологічне забруднення підземних вод зони Івачівського водозабору, де, починаючи з 2005 року, медики час від часу виявляють в артезіанських свердловинах віруси, здатні заразити тисячі людей. Ця весна, на його думку, може стати останньою благополучною щодо стану питної води в Тернополі. Взагалі ж малашівське сміттєзвалище входить до сотні найбільш екологічно небезпечних об’єктів країни.