Прихильники Вальдорфської педагогіки переконані, що у житті дитини не повинно бути телевізора до семи років, бо він спотворює уяву малюка про навколишній світ. У більшості сімей діти з блакитними екранами на «ти» трохи не з народження. Але малюки і підлітки дивляться телевізійний продукт, як правило, для дорослих, або мультики. І причина такого споживання банальна — дуже обмежений асортимент із вітчизняної «молочної телекухні».
Найбільший асортимент дитячого телепродукту в державного каналу «Перший». Хоча тут, на колишньому УТ–1, люблять ностальгувати за минулим, коли виходило по кілька програм для трьох вікових груп: молодшої, середньої і старшої. «Із програмою «На добраніч, діти» ми навіть випередили Москву, — розповідає завідувачка музею «Першого» Юлія Максимчук. — На українському телебаченні вона стартувала на рік раніше».
«Катрусин кінозал», дід Панас, «Олівець–малювець», «Срібний дзвіночок», «Веселі старти», «Пісня скликає друзів», «Товариш» — багато назв згадають сьогодні ті, кому за 30. Нинішні діти, можливо, натрапляли на «Пазли». Менші запам’ятали ведмедика Дрімку, який так і не знайшов притулку у вечірньому ефірі. Зникли і «Пани нахаби» — де діти безпосередньо і чесно могли запитати будь–кого з політиків чи просто відомих людей про гроші, посади, особисте життя.
У неділю зранку на «Першому» найменших ведучі–ведмедики вчать дружити, ділитися, проводять конкурс малюнків, показують найпростіші фокуси і мультики у програмі «Допоки батьки ще сплять». «Антивірус для дітей» — це спілкування кількох дітей в інтерактивній студії з інтерактивними «мобілкою» і рибкою. Діти–ведучі ще роблять «Підсумочки» — такі собі дорослі новини по–дитячому: досить дотепно іронізують на потребу дня — і про газові проблеми, і про підвищення–зниження цін за проїзд, і про рибалку–полювання. Ось, наприклад, коментар до газових перипетій: «Можна позаздрити тим, кого гріє піч. Можливо, скоро і їздитимуть на печі — екологічно ж бо чистий транспорт». Ці три програми (плюс мультики) займають лише півгодини ефірного часу. Дітям вони цікаві. Але чи перечекають малі непосиди рекламу — аж два блоки за 30 хвилин?
Дещо окремо на першій вітчизняній кнопці тримається дитячий пісенний конкурс «Крок до зірок» співаючого ректора Поплавського. У Творчому об’єднанні програм для дітей та юнацтва «Першого» заздрять грошовитості проекту, оскільки опікується ним благодійний фонд «Обдаровані діти України». Але стосовно «подивитися» — конкурс на рівні Михайла Михайловича: діти співають про сало, а вбрання ведучого може нагадувати домашній халат біля ялиночки.
Досить давно на телеканалі «Україна» виходить «Срібний апельсин». Діти в цій програмі розпитували гостей про життя–буття, вчилися, наприклад, готувати банани у шоколаді. І власне на каналі вже зрозуміли, що програму треба вдосконалювати. Тож зараз проводять конкурс нових ведучих і готують оновлення.
На каналі «1+1» нещодавно з’явився «Маріччин кінозал» — дуже вже нагадує «Катрусин». А ведуча Марічка Падалка з’являється у кадрі на досить короткий час. Мультфільмами заповнювати телеефір простіше і дешевше. І не часто на телеканалах показують пізнавальні цикли, як «Мандрівник Біно. Пригоди літаючого собаки» на «Тет».
У Національній раді з питань телебачення і радіомовлення стосовно малої кількості дитячих програм у вітчизняному телепросторі тільки розводять руками. І цитують закон: «Не вмотивоване законодавством України втручання органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, громадських чи релігійних об’єднань, їх посадових осіб чи працівників, а також власників у сферу професійної діяльності телерадіоорганізацій не допускається».
«Дуже часто наші можновладці, які опікуються вихованням дітей, і грошовиті люди, до яких ми звертаємося по спонсорську підтримку, люблять повторювати «Діти — наше майбутнє», — каже директор Творчого об’єднання програм для дітей та юнацтва «Першого» Марина Литвиненко. — А я завжди додаю: «І наше сьогодні». І щоб виховувати дітей — не знаю, чому останнім часом так бояться цього словосполучення — треба вже сьогодні вкладати в це кошти».
Валентина САМЧЕНКО
КОМЕНТАР ПСИХОЛОГА
Валерія КУКСА, керівник Центру дитячої і сімейної психології «Я+Сім’я»:
«Головне у «взаєминах» із телевізором — почуття міри. І в першу чергу — батьків по відношенню до себе. Бо дуже часто діти, яких приводять до нас на консультації, запитують: «А чому батьки не можуть робити нічого іншого — тільки телевізор дивляться?»
Дуже важливо, щоб після перегляду кожного мультфільму дитину запитували: чим тобі сподобався той чи інший герой; як би ти діяв, будучи на місці такого–то персонажу? Дитина повинна не тільки дивитися, а вчитися аналізувати. Якщо порівнювати просто мультфільм чи фільм і дитячу програму, то, безумовно, остання (якщо вона якісно зроблена) для формування дитячого світогляду корисніша. Те, що передачі ідуть в один і той же час, меншим дітям допомагає формувати уяву про ритмічність, старших — дисциплінує. Хоча ніщо — ні мультики, ні дитячі програми — не можуть замінити повноцінного спілкування дитини з батьками».
ПЛАНИ
Ольга ЗАХАРОВА, керівник компанії «1+1 відео дизайн», мати трьох дітей:
«Те, що пропонують наші українські канали із застарілим контентом, реально не відповідає запитам нинішніх дітей і сучасних мам, яким постійно не вистачає часу. Нинішні діти потребують інформації, їм не вистачає розвиваючого продукту — якісно зробленого в доступній для них формі. Мені особисто подобається канал «Бейбі–ТБ», який дуже любить дивитися молодший чотирирічний син. Я противник агресивних мультиків із жахливим перекладом.
У моїх планах — робити дитяче розвиваюче телебачення, особливо для дітей віком два–чотири роки. Ми уже працюємо зі сценаристами, психологами, художником. Найцікавіше, що ці проекти зацікавили б рекламодавців, які розуміють, що соціальна складова їх брендів гуманніша і зрозуміліша споживачу».