Ганна Задорожнюк: До України зараз повернутися нереально

Довідавшись, що 24–річна спортсменка на кілька днів прибула до України, аби відпочити від виснажливих змагань, кореспондент «УМ» зустрівся з Ганною і розпитав про останні виступи та плани на майбутнє. «Щоб вийти зі скрутної ситуації, після тренувань
у США підпрацьовую дитячим тренером»

— Ганно, яким особисто для вас вийшов чемпіонат Європи, що закінчився днями у столиці Фінляндії?

— Ми багато готувалися до нього, щоправда, про якесь конкретне місце не думали, аби не забігати наперед. Ясна річ, хотілося виступити якнайкраще, адже це передолімпійський сезон. Уже весною буде чемпіонат світу, на якому можна вибороти путівку до Ванкувера. Думаю, підсумкове сьоме місце для нас є добрим результатом. Є певні моменти, які викликали невдоволення, але загального враження вони не псують.

— Нинішнього сезону ви з Сергієм Вербилло демонструєте набагато кращі результати, ніж у попередні роки. Завдяки чому?

— Справді, ми вперше виграли чемпіонат України, і результат у Гельсінкі також став найкращим у нашій міжнародній кар’єрі. Одразу важко сказати, за рахунок чого відбувається цей поступ, адже в методиці підготовки ми нічого особливо не міняли. Можливо, якось відповідальніше до всього підійшли — як я з Сергієм, так і наш тренер Микола Морозов, із яким ми займаємось ось уже три роки.

— Де зараз ваше постійне місце мешкання і тренування?

— Останні три місяці це була Москва — там ми працювали з Олексієм Горшковим та Сергієм Пєтуховим (вони з нами приїжджали й на чемпіонат України). У Росії ми зупинилися після останнього етапу Гран–прі. А ціле літо перед тим займалися в Америці — вся основна підготовка відбувалася там. Будемо готуватися у Штатах і надалі.

— Внутрішня першість України має якусь вагу для вас? Адже багато хто з наших провідних фігуристів нарікає на дуже низький рівень конкуренції вдома...

— Звичайно, чемпіонат України для нас важливий, як і всі старти цього сезону. На ньому можна провести генеральну репетицію перед міжнародними змаганнями, відкатати елементи програми. Окрім того, ми кілька років фінішували тут другими–третіми, тож перемога була справою принципу.

Загалом останні результати нас тішать. Якби не падіння під час виконання довільної програми на листопадовому етапі в Росії, то все було б узагалі прекрасно.

— Коли стартував і закінчиться сезон у фігурному катанні?

— Перші етапи Гран–прі у нас починаються ще в жовтні. До того також є міжнародні змагання, тому стартом сезону може бути й вересень. А закінчується він березневим чемпіонатом світу, який відбудеться цього року в Лос–Анджелесі.

— Перед центральним змаганням року які ще будуть старти у вашої пари?

— Більше ніяких. Тепер ми цілеспрямовано готуємось до цього турніру. Мріємо завоювати там олімпійську ліцензію — її отримують перші 12 спортсменів у нашому виді.

— Які з неєвропейських пар можуть перейти вам дорогу?

— Це, передусім, американські та канадські спортсмени. Загалом, звідти конкурентів — десь чотири дуети. Але боротися з ними реально, тому наші мрії про Ванкувер не є примарними.

— Ганно, за рахунок яких ресурсів відбувається фінансування вашого підготовчого процесу? На що вистачає грошей?

— За останній сезон ми вдячні Мінмолодьспорту — дер­жавне спортивне відомство нам організувало збори, допомогло оплатити ковзанку та проживання. Стосовно іншого, то на роботу тренерів і костюми, які цього року особливо дорогі, коштів не знайшлося. Зараз же ситуація з фінансуванням перебуває в підвішеному стані. Ми з партнером трохи підробляємо у США — тренуємо дітей після закінчення
своїх занять. Так і виходимо зі скрутної ситуації.

«Спина й ноги — болять, але не від падінь»

— Ви згадали про падіння. Наскільки часто у вас це трапляється і чи були серйозні травми, пов’язані з цим?

— Ушкоджень у фігурному катанні зазнаєш постійно, але їх, швидше, можна назвати хронічними, аніж результатом невдалих приземлень. Болить спина, ноги — лікарі пояснюють це перевантаженнями на тренуваннях.

— Чи можливий такий варіант, що ви повернетеся зі США до України?

— Думаю, поки ні. Доки маємо таку ситуацію з ковзанками, як зараз, нормального підготовчого процесу в країні нам не зорганізувати. На київській «Крижинці», для прикладу, збірна України зараз може проводити по одному заняттю щодня. А в Штатах, для порівняння, ми можемо займатися від сьомої години ранку до шостої вечора. Перед змаганнями — взагалі, бувало, каталися цілу ніч.

— Скільки ж часу забирає у вас заняття танцями на льоду?

— Під час змагань — це приблизно шість годин на день п’ять днів на тиждень. Дві години займаємось у залі, ще чотири — безпосередньо на льоду. Інколи катаємось і в суботу. Влітку, коли нема турнірів, тренування трохи триваліші. Тренуємося практично цілий рік. Відпочинок маємо лише після кожного турніру: нам надають кілька днів, щоб перевести подих. Потім знову починаємо готуватися.

— Як відбувається підбір музичного супроводу до виступів, адже це теж важливий елемент? Чи мають значення смаки самих фігуристів?

— Минулого року ми досить багато думали стосовно озвучення довільної програми. Легше було з оригінальним номером, який мав бути поставлений на «фолкову» музику. Тренер одразу сказав, що це буде номер з українською народною мелодією, ми й не заперечували. Зараз так само вийшло з довільним танцем: тренер повідомив, що будемо виконувати номер під «Кармен». Я трохи сумнівалася, але зрештою погодилася. Так і виконала роль Кармен.

— А буває, що музика вам не подобається, і ви категорично відмовляєтесь від пропозиції тренера?

— Безперечно. Обов’язково має бути консенсус між вихованцями й наставником. Хоча, звісно, й він може наполягати. Але я довіряю Морозову, його вибору, інтуїції. Поки він нас не підводив.

«Лікарі в дитинстві забороняли мені ставати на ковзани»

— Одеська школа фігурного катання широко відома. А що саме вас привело у цей вид спорту?

— Мені було щось близько п’яти років. Якось побачила по телевізору виступ фігуристів і дуже захотіла сама спробувати. Добре пам’ятаю, що лікарі спочатку забороняли мені навіть ставати на ковзани. Пропонували зайнятися велосипедним спортом — казали, що це буде кориснішим для мене. Але якось умовила батьків. І зараз зовсім не жалкую.

— Які зараз умови для фігуристів у вашій рідній Одесі?

— Там нема стандартної ковзанки, тільки маленька. Але діти йдуть до тренерів, бажають кататися. На чемпіонаті України зустріла свого першого тренера — Киричишину Ірину Іванівну. Вона й зараз продовжує займатися з дітлахами.

— Перші перемоги до вас коли прийшли?

— Уже тоді, коли я років у 13 перейшла до танцювального виду. Через три роки ми з партнером перемогли на юніорському чемпіонаті України і виступали на чемпіонаті світу для спортсменів нашого віку. А раніше я займалася в одиночному розряді.

— А як сталося, що ви перейшли до парного виду?

— Там вийшла цікава ситуація. Я почала готуватися в парному катанні, мені дуже подобалося, але батько якось прийшов на тренування і побачив моє невдале падіння. І хоча ми займалися на піску, його вердикт був категоричним.

Уже згодом мені запропонували знову стати в пару і спробувати себе в танцях. До речі, я сприйняла таку пропозицію без ентузіазму.

— Чому була така реакція?

— Розумієте, одиночники дещо упереджено ставляться до танців на льоду. І я до певного часу взагалі не вважала цей вид спортом, адже там не потрібно стрибати, виконувати якісь дуже складні елементи. Попервах мене мама ледь не силоміць тягала в секцію. Але потім сподобалося, і я почала вже охоче займатися. Зрозуміла, що тренування тут не менш важкі, як і в інших видах, а на льоду ще більша відповідальність, адже ти виступаєш не сам.

«Оксана Баюл тренується поруч із нами»

— А як ви зійшлися зі своїм теперішнім партнером?

— Сергій Вербилло колись виступав разом з Аллою Бекназаровою. Тепер вона танцює в парі з Володимиром Зуєвим — це наші основні суперники в Україні. Ініціатива щодо зміни партнера надійшла від нашого тодішнього тренера — Олександра Борисовича Тумановського. Він вирішив зробити таке рокірування, і таким чином утворився наш дует.

— Часу на особисте життя вистачає поза спортом?

— Зрозуміло, що основна частина життя поки пов’язана з ковзанкою і проходить на льоду. Із друзями можна зустрітися перед вихідними, адже у звичайний день інколи банально не вистачає сил. Приходиш додому і завалюєшся спати. А так — то спілкуємось у вільний час із російськими фігуристами, які теж займаються з нами у США. Оксана Баюл, до речі, поряд тренується.

— Поза фігурним катанням маєте якесь улюблене заняття?

— Це танці (посміхається). Якщо є можливість, намагаюся відвідувати танцювальну студію на Бродвеї у Нью–Йорку. Там поєдную приємне з корисним, бо дуже люблю цю справу. І заняття на паркеті допомагають рости професійно — для більшої вправності на ковзанці.

ДОСЬЄ «УМ»

Ганна Задорожнюк

Майстер спорту міжнародного класу з фігурного катання. Спеціалізація — танцювальні пари; виступає з Сергієм Вербилло.

Народилася 25 вересня 1984 р. в Одесі.

Чемпіон України 2008 р., срібний призер чемпіонату України 2006 та 2007 рр., бронзовий призер чемпіонату України 2005 р., бронзовий призер Гран–прі «Кубок Росії» 2007 р.

Закінчила Національний педагогічний університет ім. М. Драгоманова у 2007 р. (спеціальність — тренер–психолог).

Зріст — 165 см, вага — 50 кг.

Незаміжня.