Заступник голови секретаріату Президента Олександр Шлапак називає контракт із «Газпромом» кабальним. (Михайла Марківа.)
Оцінки Юлії Тимошенко, яка ініціювала підписання контракту, та представників президентського секретаріату, що не підпорядковуються діючому Прем’єр–міністрові, категорично різняться. До того ж Юлія Володимирівна розповідає не все або видає сподівання своєї команди за дійсний факт. Скажімо, ціна 228,8 долара за тис. куб. м газу на російсько–українському кордоні, яку декларує Прем’єр, є прогнозованою — з урахуванням, що у четвертому кварталі Росія продаватиме нам газ по 130 доларів. І зовсім не факт, стверджують експерти, що ціна буде саме такою: ситуація залежить від нафтових котирувань на світовому ринку.
Натомість пані Тимошенко навіть не намагається прогнозувати, якою буде кінцева ціна газу для споживачів — ураховуючи транспортування великими та локальними газогонами. Тому керівникам підприємств, що споживають газ, важко навіть уявити собі, з якою ціною вони зіткнуться у нинішньому році.
Чудовий оратор, Юлія Володимирівна пристрасно таврує своїх опонентів. Так, укотре повторюючи уявну цифру 228,8, керівник Кабміну протиставляє: «Президент [України] мав неодноразові переговори з президентом Росії Дмитром Медведєвим і прем’єром Володимиром Путіним, які завершилися тим, що Україні запропонували на 2009 рік ціну 450 доларів за тис. куб. м і ціну на транзит — 1,6 долара за тисячу кубометрів». Між тим, контракт, який «Нафтогаз» підписав у Москві, відрізняється від оприлюдненого тут варіанту тільки фіксацією ставки транзиту на рівні 1,7 долара, що діяла минулого року. 450 доларів, якими Прем’єр лякає громадськість, стали базовою ставкою її контракту — і неабияк здивували українських аналітиків.
Головне питання: для чого записувати у десятирічний (!) контракт практично пікову ціну, орієнтовану на нафту вартістю понад 100 доларів, яка вже через два тижні опустилася значно нижче? Чому не почекати цих два тижні й отримати на довгі роки зовсім іншу формулу?
Якщо і справді 450 доларів — це якась «середньоєвропейська ціна» (аналітики не сприймають такого визначення, а сама Юлія Тимошенко днем раніше назвала ціну в Польщі — 399 доларів), то вона, за формульною схемою, автоматично включає вартість українського транзиту. Виходить щонайбільше 430. Або й 380, якщо орієнтуватися на Польщу, яка, за словами Прем’єра, жодних газових пільг від Москви не має. Тож кому і для чого вигідно орієнтуватися на завищену ціну? Безсумнів, 450 у формулі — це величезна перемога «Газпрому». І можливо, ще когось — в Україні.
«У 2010 і 2011 роках ми вестимемо переговори [з «Газпромом»] про пільгові ціни. Ще два роки — це питання переговорів», — заявила журналістам Юлія Тимошенко, де–факто закликаючи переглянути вже підписаний контракт. Адже в документі чорним по білому написано: 20–відсоткова знижка — тільки упродовж 2009 року! Навіть більше — експерти допускають через два–три роки підвищення вартості нафти. А це означає, що ціна на газ суттєво збільшиться. Перший заступник глави секретаріату Президента Олександр Шлапак прогнозує: якщо барель нафти подорожчає за 50 доларів, газ для України може коштувати понад 600 доларів! І без жодних знижок.
Дешевий технологічний газ, який необхідний для здійснення транзиту російського палива до Європи, — також, радше за все, хороші наміри уряду. Як і передбачала «УМ» ще кілька днів тому, вигідну ціну у 153,9 долара Україна передбачала отримати не прямо з Росії, а реалізуючи газ, який належить компанії «Росукренерго», що до 1 січня 2009 року була посередником між Україною та Росією. Як ми писали ще восени, «Газпром» вирішив «списати» співвласника «РУЕ» Дмитра Фірташа: можливо, запідозривши того у приховуванні частини прибутку, можливо, придумавши нову, вигіднішу схему для Кремля. Тож газ, який «Росукренерго» нині тримає в українських підземних сховищах, росіяни щедро «продали» нам — на умовах своєрідного «самовивозу»: свою частку ми віддаємо, а іншу... Зумієте дотиснути Фірташа й забрати газ — добре, не зумієте — ваші проблеми.
Учора виявилося: «РУЕ», володіючи експортними контрактами, зовсім не палає бажанням продавати паливо «Нафтогазу» за такими пільговими розцінками, а хотіло би заробити більше — на європейських споживачах. Голова ради директорів «Росукренерго» Ларс Хаусманн заявив: акціонери не ухвалили жодного рішення про продаж газу з підземних сховищ України і не укладали жодного контракту. Якщо ж «Нафтогаз» забажає його вилучити відповідно до двосторонньої угоди, «РУЕ» готовий подати до суду.
Пікантності ситуації додає той факт, що «Росукренерго», хоча й належить наполовину «Газпрому», а наполовину — Дмитру Фірташу, є швейцарською компанією, і тому судові суперечки відбуватимуться в Європі. А на тамтешні суди, як відомо, дуже важко впливати навіть дуже високопосадовим особам. Тож якщо європейська Феміда раптом виявиться прихильною до «РУЕ», усі газові домовленості в Москві фактично «провисають». Тобто Україна купуватиме технологічний газ уже не за 153,9, а за «європейською» ціною (інше не передбачено в контракті. — Авт.), що автоматично зробить наш «зафіксований» транзит у 1,7 долара не просто не вигідним, а збитковим. Державний «Нафтогаз», відповідно до контракту, качатиме газ до Європи, сплачуючи за це з власної кишені та, можливо, бюджету.
Ще один удар у бік НАКу — допуск на ринок компанії «Газпром збут Україна», якій ми зобов’язані надати 25% внутрішнього ринку (Юлія Тимошенко стверджувала: «до 25%, тобто може бути й 0», але в контракті слова «до» ми не знайшли. — Авт.). Маючи за спиною солідну материнську компанію «Газпром», його «дочка» зможе надавати кращі умови споживачам та, прогнозують аналітики, дуже скоро переманить до себе всіх найгрошовитіших клієнтів. І «Нафтогаз України», який, за логікою, мав стати заледве не монополістом на ринку, може, відповідно до підписаної в Москві угоди, піти з торбами по світу.
...Уважно прочитавши текст контракту, фахівці секретаріату Президента не змогли побачити там пункт про можливість його дострокового розірвання. «Мені здається, ми повністю підписали версію контракту, яку нам запропонувала російська сторона, і не змогли внести до неї жодної економічної чи юридичної правки», — сказав на вчорашньому брифінгу Олександр Шлапак.
Перший віце–прем’єр Олександр Турчинов вважає, що головною причиною газової кризи в Україні є Нацбанк та, з його вини, слабка національна валюта. «Найбільша проблема не в ціні 228,8 долара за тисячу кубометрів. За рахунок курсової політики ціна зростає значно більше», — Турчинов пояснив, що за газ, який споживають в Україні, НАК «Нафтогаз» змушений розраховуватися у доларах, які він купує на внутрішньому ринку.
Газову угоду з Росією друга людина в уряді вважає вигідною для держави і наголошує, що уряд не дозволить «піддати ревізії» цей документ.
Найбільший німецький експортер російського газу, енергетичний концерн «Е.Оn Рургаз», оскаржуватиме у суді свої збитки, завдані «Газпромом». Нині оператор старанно підраховує, скільки мільйонів євро він утратив через агресивну політику російського газового монополіста. «Ми неодмінно зв’яжемося з «Газпромом», коли з’ясуємо розмір збитків», — глава концерну Бернхард Ройтерсберг не уточнив порядок цифр, але повідомив, що вони можуть бути значними. Воно й не дивно: аби зберегти своє добре ім’я серед клієнтів, «Рургаз» не зменшив обсяги постачання газу споживачам, хоча сам отримував від Росії тільки 40 відсотків від потреби. А диверсифікація джерел, тим паче в авральному порядку, — задоволення не з дешевих.
Гер Ройтерсберг також звинуватив російську владу в тім, що вони використовували газ як засіб тиску на Україну. За його словами, втрати «Газпрому» від припинення постачань газу оцінюються від 1,5 до 1,8 млрд. євро. Крім того, глава «E.On» закликав стежити за внутрішньополітичним становищем України. Адже контракт між Росією й Україною, укладений на десять років, буде діяти, поки Києву є чим платити, а економічне становище країни на сьогодні досить складне, вважає він.
60-річна Тетяна Горячевська пригадує, що спершу син Олександр не посвячував її з чоловіком у свої задуми. Він був інженером-теплотехніком за освітою, після закінчення вишу працював на Полтавському тепловозоремонтному заводі за фахом. >>
Українці вже звикли до того, що війна в нас називається АТО, окупанти — сепаратистами, а біженці — переселенцями. Кажуть, що так зручніше «батькам нації» вести міжнародні перемовини. Це, у свою чергу, теж виявилося лише черговою брехнею і призвело фактично до капітуляції України перед так званими тимчасово непідконтрольними територіями. >>
Село Черневе, що в Глухівському районі на Сумщині, — невелике, ледве чотириста мешканців набереться. Проте неабиякі пристрасті вирують нині в цій сільській глибинці, розташованій усього за якихось п’ять кілометрів від російського кордону. >>
Ця історія починається з Майдану. Олексій Кабушка пригадує, що потрапив на Майдан іще тоді, коли його, по суті, не було. Дізнавшись про те, що Віктор Янукович відмовився підписати у Вільнюсі договір про євроінтеграцію, відчув, що потрібно вирушати до Києва. Приїхав на Майдан годині о 19-й, але там нікого не було. Чоловік навіть розгубився: невже він сам такий? >>
Доки ми з Юрієм Скребцем спілкувалися, він увесь час відволікався на телефонні дзвінки. Усі вони переважно стосувалися поранених українських воїнів, життя яких від самого початку бойових дій на Донбасі дніпропетровські лiкарi рятують постійно і цілодобово. >>
Чорнобиль і через 30 років після аварії на атомній станції є загадкою. Ми відправилися туди в організований тур, прихопивши власний старенький дозиметр 1987 року випуску... Нагадаю, напередодні 30-х роковин із часу вибуху на ЧАЕС Президент підписав указ про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. >>
