«Самбіст» Савкін

У грудні 2008 в Польщі відбувся фінал одного з найпопулярніших телешоу країни — Taniec z Gwiazdamy («Танці з зірками»). В Україні цей формат витримав три сезони, а далі телеканал «1+1», очевидно, злякався, що впаде цікавість глядачів і відповідно — рейтинги. До того ж «були проблеми з зірками». У Польщі інтерес до «зіркових танців» не вщухає вже вісім сезонів, минулого року «скуштував» польську славу й український актор Олег Савкін. І хоч успіх Марчина Мрочека в Києві він не повторив, та все ж надовго запам’ятався польським глядачам, увійшовши разом зі своєю партнеркою до четвірки кращих танцювальних пар проекту. Про секрети підкорення польської публіки та закулісні подробиці проекту Taniec z Gwiazdamy Олег розповів в інтерв’ю «УМ».

«Уже через тиждень хотілося все покинути...»

— Олеже, розкажіть, як ви потрапили на цей проект?

— Уже понад рік я знімаюся в польському серіалі «Разом», граю в ньому роль українця Бориса Орлова. Серіал і мій герой досить популярні в Польщі, тому, мабуть, організатори й запросили мене в «Танці з зірками». Якщо відверто, пропозиція «потанцювати» стала для мене приємною несподіванкою.

— Ви раніше займалися танцями?

— Драматичний актор має бути універсальним: уміти фехтувати, співати, танцювати... Але професійної хореографічної підготовки, а тим більше досвіду в подібних шоу в мене раніше не було. Й оскільки я далеко не ас у цій справі, то повністю довірився тренеру, моїй партнерці Катаржині Круппі. Підготовка до першого ефіру тривала півтора місяця. Якщо чесно, вже через тиждень після початку тренувань хотілося все кинути й поїхати додому... Я навіть не очікував, що це буде так складно, наївно сподіваючись на свою загальну фізичну загартованість.

— Що виявилося найважчим?

— Мабуть, постійне фізичне й емоційне навантаження, бо, крім участі в «Танцях», доводилося паралельно зніматися в російській багатосерійці Сергія Никоненка «Аннушка» та продовжувати зйомки в моєму польському серіалі. Іноді на постановку танцю залишалося кілька днів, і тренуватися доводилось по вісім годин на добу. Наприклад, на підготовку самби й «загальної» мамби у нас було лише два дні — я прилетів із Росії в п’ятницю і не знав ще жодного з цих танців. Це при тому, що в суботу мав бути «генеральний прогін» перед камерами, а в неділю — виступ у прямому ефірі... Два танці за два дні — це справжній екстрим, та ми впоралися.

— Кого організатори запросили до участі в «Танцях»?

Усього було 14 пар. Серед «зірок» — актори, моделі, співаки, шоумени і навіть спортсмени — боксер та чемпіон світу з віндсерфінгу.

— А, крім вас, ще були іноземці?

— Так, австралієць Стів Аллан, але, на відміну від мене, він уже майже десять років разом із родиною живе в Польщі.

«Кожен свій танець я ненавидів до моменту виходу на паркет»

— Глядачам завжди цікаво спостерігати не лише за виступами тієї чи іншої пари, а й за розвитком стосунків між партнерами... Як склалися ваші стосунки з партнеркою?

— Робота в танцювальній парі — це досить тісний контакт між людьми впродовж певного часу, залежно від того, скільки їм вдається протриматися на проекті. Ми з Катаржиною працювали разом майже 4,5 місяця і в цілому в нас склалися нормальні робочі стосунки, без зайвих симпатій чи антипатій.

— А могло скластися інакше?

— Усе могло бути (загадково посміхається). Під час тренувань запросто може виникнути як велика любов чи міцна дружба, так і антипатія або повна байдужість. Підготовка кожного танцю в цьому проекті — це, по суті, стресова ситуація: пари в максимально стислі строки готували невеличкі вистави з повноцінним сюжетом. У процесі їм доводилося разом долати труднощі, підтримувати один одного, тобто виявляти свої людські якості, на яких дехто потім будує стосунки... Ми ж із Катаржиною подякували після фіналу один одному за співпрацю й на цьому розійшлися. Ніхто ні в чому не винен, просто не склалося...

— Та все ж ваша пара увійшла до четвірки кращих. Задоволені цим результатом?

— Чесно кажучи, я цього не очікував. Але чим ближче ти до перемоги, тим більше починаєш на неї сподіватися, з’являється азарт...

— Мабуть, цей азарт підтримувала польська публіка...

— Безперечно, від голосування глядачів залежало багато. Шалена популярність програми швидко робить учасників «Танців» відомими серед поляків, і реакцію на свої виступи відчуваєш усюди — через відгуки на сайті проекту, на вулиці, під час програми, коли люди приходять із плакатами, щоб підтримати. Це дійсно дуже приємно...

— До речі, якими танцями підкорювали польського глядача?

— Це були дев’ять танців конкурсної програми: ча–ча–ча, джайв, пасадобль, віденський вальс, american smooth (мікс фокстроту, квікстепу й джайву), самба, румба, танго й квік–степ. Окрім того, всі учасники виконували «загальні» танці, тобто всі разом: свінг, мамбу та вальс.

— І який із них найбільше сподобався?

— Виділяти якийсь один танець було б несправедливо — всі вони в процесі «втанцьовування» ставали частинкою мене. Правда, під час тренувань усе так набридало, що кожен свій танець я ненавидів, доки не виходив на паркет. Але на «лайфі», впродовж цих кількох хвилин прямого ефіру й після нього, коли вже все відтанцьовано, відчуваєш таку шалену ейфорію й сплеск емоцій, що всі негаразди й «дряпання на стіну» під час репетицій видавалися дрібницею.

«Глядачеві цікаво спостерігати не за «фізикою» рухів, а за наповненістю танцю»

— Спостерігаючи за перипетіями таких шоу, завжди хочеться зазирнути за куліси... Яка там панувала атмосфера? Відчувалась конкуренція?

— «Нездорових» проявів конкуренції не було. Між усіма учасниками проекту склалися хороші, приятельські стосунки. Наприклад, партнери–професіонали, які танцювали із «зірками», допомагали іншим парам у постановці їхніх танців.

— Шоу завершилося, все вже позаду... Чим став цей проект для вас?

— «Танці з зірками» стали для мене цікавою пригодою довжиною в невеличке життя, адже танець — це маленька історія зі своєю зав’язкою, кульмінацією і фіналом. Кожен вихід на паркет у прямому ефірі — це такий вибух емоцій та адреналіну, що передати цей стан словами нереально. Я щасливий, що зміг відчути це повною мірою, бо, коли пара «вилітає» на початку проекту, вона не встигає поринути з головою в цю атмосферу.

— Так що тепер можна очікувати на зміну амплуа Олега Савкіна — з актора в танцюриста?

— Звичайно, ні (сміється). Навпаки, я зрозумів, що танець — не моя справа, з професійної точки зору. Для мене танець — це мова, яку може зрозуміти практично кожен, незалежно від віку, статі чи нації, й оволодіти цим мистецтвом — велике щастя. Я ж зробив до цього лише перший крок...

— Він якось вплине на вашу основну професію?

— Деякою мірою... Драматичні актори часто сподіваються на натхнення, іноді нехтуючи «формою» заради змісту. Танцюрист не може собі цього дозволити апріорі, його рухи мають бути відточені до автоматизму, щоб потім у танець можна було вдихнути життя й наповнити його змістом. На виступі ти вже не танцюєш ногами, а живеш цим танцем, бо глядачеві цікаво спостерігати не за «фізикою» рухів, а за наповненістю танцю. Це був неоціненний досвід, який навчив мене швидко концентруватися і наполегливо працювати, долаючи лінощі і труднощі.

— А якби вам запропонували участь у подібному проекті в Україні, погодилися б?

— Думаю, зараз я не взявся б за щось подібне знову. Навряд чи я відкрию для себе щось нове, беручи участь в аналогічному шоу на Батьківщині. Проте ніколи не кажи ніколи...

Майя ЗАХОВАЙКО

ДОСЬЄ «УМ»

Олег Савкін закінчив Харківський державний інститут мистецтв ім. І.Котляревського (акторський факультет; майстерня Л.Сердюка; 1988). З 1988–го до 1991–го — актор Театру юного глядача, м. Орел (Росія). З 1993 до 1999–го — актор Харківського державного академічного драматичного українського театру ім. Т. Шевченка, потiм — Національного академічного театру російської драми ім. Лесі Українки. Зараз грає у виставах «Пані Міністерша», «Заповіт цнотливого бабія», «Наполеон і корсиканка». З 2002–го співпрацює з Майстернею театрального мистецтва «Сузір’я»: моноспектакль «Минулорічний сніг» Е. Стерлінга, роль Еріка Ларсона у виставі «Приховане кохання» Е. Шмітта.

На Першому Нацiональному працював у програмі «Для тих, хто вдома», тепер веде «Прогноз погоди».