Володимир Брюховецький: Якщо кричати — не почують

Востаннє жіноча баскетбольна збірна України грала у фінальній частині чемпіонату Європи ще в 2003 році. Команда, яка ставала чемпіоном континенту 1995 року, останні два відбори провалила, й Старий світ уже почав забувати про Україну як сильну баскетбольну країну. Саме тому з таким оптимізмом сприймається останній успіх наших дівчат. Днями вони оформили путівку на омріяний Євробаскет–2009 у Латвію. І хоча зробили це лише після проходження сита другого кваліфікаційного турніру, нинішня гра українок дозволяє сподіватися на вагоміші здобутки.

Однією з причин такого перевтілення можна назвати прихід нового тренера. Із Володимиром Брюховецьким «синьо–жовті» заграли цікавіше, повернувши вболівальникам смак перемог. Після закінчення кваліфікації кореспондент «УМ» зустрівся з наставником національної команди й розпитав його про секрети успіхів.

«Зараз відчуваю певну сатисфакцію»

— Володимире Петровичу, чим для вас є вихід у фінальну частину чемпіонату Європи?

— Робота в збірній — це вже велике досягнення для кожного тренера. А добитися зі своїми підопічними успіху на певному рівні — ще більш почесно. Враховуючи той факт, що наша жіноча команда впродовж шести років не потрапляла до основного турніру такого рівня, це можна назвати найвагомішим моїм здобутком на тренерській ниві. Із дівчатами я працюю трохи менше року, але вже є поступальні моменти у грі. Через це відчуваю певну сатисфакцію.

— Узимку команда заграла цікавіше та потужніше, ніж улітку. За рахунок чого відбувся цей поступ?

— Я думаю, що на це серйозно вплинула історія із невиходом на чемпіонат напряму, коли нас обійшли угорки. Дівчата горіли бажанням показати, що та невдача була випадковою. Крім того, влітку я робив ставку на досвідчених гравців, зараз же залучив чимало молоді, яка теж мала свою мотивацію. Таке от поєднання досвіду й молодості принесло свої результати.

«До Латвії всі приїдуть перемагати, і ми — не виняток»

— Які тепер плани або сподівання на фінал?

— Для початку на раді федерації потрібно підбити підсумки нашого виступу в кваліфікації, після чого й сформуються якісь завдання. Потрібно також скласти план підготовки до турніру. Тим більше що самі гравці висловили бажання швидше зібратися та почати тренувальний процес. Це значить, що дівчата націлюються на високий результат.

— Тобто про якісь чіткі терміни початку підготовки ще рано говорити?

— Фінальна частина Євро стартує в Латвії на початку червня, і 7–го числа ми починаємо виступи з поєдинку проти збірної Словаччини. Я так думаю, що команда таки збереться в першій декаді травня, почнемо готуватися. Раніше не вийде, бо в деяких гравців до того часу триватимуть національні чемпіонати. Потрібно, щоб дівчата повернулися в Україну, хоча б кілька днів побули вдома, а розпочинати збори в неповному складі не хочеться.

— Окрім словацької збірної, наша команда зіграє також проти іспанок та чешок. Як ви оцінюєте майбутніх суперниць?

— На цьому етапі слабких команд уже немає, усі приблизно рівні за своїми можливостями. Думаю, що всі вони приїдуть до Латвії за перемогами, ми теж не збираємось програвати. М’яч круглий, тому наперед щось загадувати не варто.

«Чоловічий та жіночий баскетбол — то різні речі»

— До призначення тренером жіночої збірної ви працювали лише з чоловічими командами. Не мали проблем у зміні тренерської спеціалізації?

— Справді, до цього часу на високому рівні я стикався лише з чоловічими колективами. Це і луганський «Спартак», де відбулося моє тренерське становлення, і львівська «Політехніка», «Одеса», працював також у Росії. Але так вийшло, що в лютому минулого року від імені Федерації баскетболу мені надійшла пропозиція очолити жіночу збірну. Я довго не роздумував, бо цікаво було спробувати свої сили на такому рівні.

— А не страшно було погоджуватися? Адже відомо, що жіночий та чоловічий баскетболи — далеко не одне й те саме.

— Справді, жіноча та чоловіча психологія в цій грі відрізняються. Мені потрібно було відновити свої знання з жіночої фізіології та особливостей тренувального процесу з такими командами. На початку своєї тренерської кар’єри, коли я був наставником у Луганському педагогічному університеті, довелося попрацювати з дівчатами, але то було давненько. Напевно, мої методи роботи виявились правильними, адже вже отримав певні досягнення на цій ниві.

— А з чоловічою збірною України маєте амбіцію колись попрацювати?

— Завжди присутні сподівання добитися якихось нових висот, а попрацювати з чоловічою командою було б почесним завданням для кожного українського тренера. Тільки я не сказав би, що чоловічий баскетбол мені цікавіший за жіночий. Це два різні пласти, і кожен із них потребує особливого уміння. Поки ж усі мої думки пов’язані з жіночою командою.

— Якщо згадати неспортивні чинники — який зараз стан із фінансуванням національної збірної?

— Це вже питання не до мене. Я — головний тренер, цікавлюсь зовсім іншими справами, а цією темою займається Мінмолодьспорт та Федерація баскетболу. Єдине, що можу сказати, — поки ніяких вагомих проблем у підготовці я не відчув. Що буде далі — побачимо.

«Гра в збірній — це захист національних інтересів»

— Чи завадив вам конфлікт ФБУ й УБЛ скликати до збірної усіх необхідних гравців? Як протистояння двох українських ліг впливає на гру?

— Насамперед скажу, що виступ за національну збірну є захистом національних інтересів. Захищати ж їх мають усі гравці з громадянством України, які необхідні головній команді. І якщо когось із них не відпускає клуб і ставить якісь ультиматуми, як це було з боку дніпропетровського «Дніпра», — це неправильно. Клуб має бути зацікавлений у залученні своєї баскетболістки до національної команди, адже це честь для його кольорів та великий досвід для виконавців.

— Ви згадували про молоду зміну. Чи можлива в недалекому майбутньому поява в українському баскетболі нової Олександри Горбунової?

— Ми маємо чимало хороших молодих гравчинь. Той факт, що молодіжна збірна стала п’ятою на недавньому чемпіонаті Європи, — тільки підтвердження. Якщо дати дівчатам можливість розвиватися, то отримаємо не тільки конкуренток для Горбунової, а й достойних опоненток зіркам європейського баскетболу.

— Стосовно Горбунової: ваша тактика будувалася через неї як лідера, чи пріоритетом була командна гра?

— У цьому циклі змагань ми насамперед ставили акцент на гру в захисті, і тут необхідні чіткі командні дії. Тішуся, що це нам удалося. Стосовно нападу, то ми справді маємо чітко вираженого лідера в особі Саші, яка постійно проявляє свої бомбардирські якості та має особливе відчуття кільця. У Німеччині в неї трішки не пішла гра, зате підтримали інші гравці. Це вже так звані «гра з лідером» та «гра без лідера», що нам теж непогано вдавалося.

«Я — тренер–психолог»

— Володимире Петровичу, як ви взагалі прийшли до тренерської професії?

— У мене в житті було кілька етапів тренерського становлення. Ще коли займався у дитячо–юнацькій школі, вперше задумався про можливість такої роботи. Про інститут фізкультури почав мріяти у той–таки час, потім вступив до інфізу. Там великий вплив на моє формування справив уже покійний Олександр Леонов.

Після навчання працював у спортивній школі, потім був Луганський педінститут, а з часом потрапив і до системи тамтешнього «Спартака». З 1999 року, коли переїхав до Росії (клуб «Локомотив» із Мінеральних Вод), уже постійно почав працювати як головний тренер.

Зі «Спартаком» ми доходили до фіналу Кубка СРСР, були призерами першого чемпіонату України. У Росії я завойовував «бронзу» та Кубок країни з«Локомотивом» — це надихало працювати далі. Був період перед збірною України, коли я покинув«Одесу» й вирішив трішки відпочити, переоцінити певні моменти.

— Володимир Брюховецький — це тренер–диктатор, тренер–психолог. Чи можна знайти якесь інше визначення?

— Важко давати собі характеристику. До роботи ставлюся чітко, іноді навіть жорстко, хоча намагаюсь уникати крику. Раніше, може, й любив пошуміти, але потім прочитав одну цікаву думку стосовно нашої роботи: «крикуна не чують». Ось ця фраза врізалась у пам’ять, тож переважно спокійно та чітко викладаю свою позицію.

— Чи є якісь особливі підходи у вашій тренерській роботі?

— Намагаюся працювати з психологами, які допомагають краще зрозуміти настрій підопічних. Про це мало хто знає, але перед літніми зборами я консультувався з московськими психологами, які давно працюють у цьому напрямі. Їхні психологічні та психо–фізіологічні тести допомогли зрозуміти команду.

— Що допомагає відпочити від спорту? Які захоплення у вас?

— Передусім — риболовля. Останнім часом не завжди вдається вибратись із вудкою на водойму, але це захоплення залишається найбільшим поза баскетболом. Люблю також почитати, і не тільки художню літературу — намагаюся постійно себе вдосконалювати.

ДОСЬЄ «УМ»

Володимир Брюховецький

Заслужений тренер України з баскетболу.

Народився 4 грудня 1955 р. у селищі Новопсков Луганської області.

Закінчив Київський інститут фізкультури.

Головний тренер команд: «Спартак» (Луганськ, 1994–1999 рр.), «Локомотив» (Мінеральні Води, Росія, 1999–2001 рр.,), «Том–Універсал» (Томськ, Росія, 2001–2002 рр.), «Хімік–2» (Південне, 2003–2005 рр.), «Політехніка» (Львів, 2005 р.), «Маріуполь» (2006 р.), «Одеса» (2006–2007 рр.). Із лютого 2008 р. очолює жіночу збірну України.

Досягнення: фіналіст Кубка СРСР 1990 р., бронзовий призер чемпіонату України 1993 р. (із луганським «Спартаком»), володар Кубка Росії 2000 р., бронзовий призер чемпіонату Росії 2001 р.