Жуйка для діабетика

Здавалося б, навіщо вигадувати інсулінові таблетки, спреї чи жувальні гумки, якщо за стільки років ін’єкційна форма препарату встигла зарекомендувати себе з кращого боку? Відповідь на це запитання знає кожна людина, яка бодай раз у житті благала лікаря прописати замість уколів (нехай і неболючих) пігулку (хоч би й найгіркішу). Якими б гидкими не були ліки, які треба проковтнути, це все ж краще, ніж щодня шукати на тілі місце для нового проколу шприцевою голкою.

150 уколів за місяць — це вам не жарти

Більшості з нас «щаслива нагода» отримувати по три–шість уколів медпрепаратів на день випадала лише раз чи два в житті. Хтось на два тижні потрапив до лікарні з важкою формою отиту, комусь довелося пережити тижневий курс відновлення після виходу камінця з нирки, у когось період активного обколювання був пов’язаний із перенесеною операцією. Практика свідчить, що вже на третій–четвертий день такого лікування пацієнти скаржаться один одному на вкрай не приємні відчуття в ділянці «п’ятої точки», біль у руці (якщо укол робили у вену), появу синців на місцях проколу, свербіж тощо.

Навіть після виписки з лікарні люди деякий час мастять вколені місця засобами для швидшого загоєння і ввічливо, але твердо відмовляються від сидіння (відразу згадується колоритний персонаж із «Кавказької полонянки», чия фраза «Дякую, я постою» згодом стала крилатою). Усі родичі й знайомі в цей період вислуховують від «продірявленої» особи пізнавальні лекції з порівняльної болючості різних розчинів і дізнаються, що від цефазоліну іноді хочеться вовком вити, а від ін’єкції вітамінів В2 і В6 іноді плачуть навіть чоловіки...

Тепер можете собі уявити, як нелегко доводиться людям, які живуть у режимі «жодного дня без уколів» уже багато років. Йдеться про групу хворих на цукровий діабет, які в буквальному значенні слова не можуть існувати без регулярного вживання препаратів інсуліну. Щоденні ін’єкції суворо за графіком — запорука відносно здорового і тривалого життя для мільйонів землян. Але рятівні уколи водночас приносять чоловікам, жінкам і дітям страждання: якщо хворий вимушений приймати інсулін по п’ять разів на день, то за місяць потрібно проколоти в тілі 150 дірочок. До того ж у діабетиків повільно загоюються навіть маленькі подряпини, тому набридливі сліди від ін’єкцій не додають хворим щастя...

«Лікарю, а може, таблеточку?»

Люди, залежні від чужого інсуліну, були б раді замінити уколи на менш травматичні пігулки, мікстури, пластир чи аерозоль, тому вчені в різних країнах світу не перший рік працюють над створенням більш зручної лікарської форми цих ліків. На жаль, донедавна світова фарміндустрія не могла запропонувати діабетикам нічого нового. Інгаляційну форму інсуліну, схвалену в США в 2006 році, довелося зняти з продажу через неймовірно високу вартість. Розробка таблетованої форми теж зайшла у глухий кут: інсулін легко руйнувався ферментами системи травлення й погано всмоктувався у кров. Тому розрахувати дозу ліків, яка справді потрапить за призначенням, дослідники не могли. Не могли і «запхати» в пігулку побільше діючої речовини — так би мовити, щоб точно вистачило. Річ у тім, що передозування інсуліну може спричинити гіпоглікемічну кому і навіть загибель пацієнта, а це вже йде врозріз із намірами учених.

Незважаючи на невдачу колег, група американських учених із Сіракузького університету (штат Нью–Йорк) під керівництвом Роберта Дойла вирішила довести свою спробу винайти «жувальний» інсулін до кінця. І їм удалося знайшли оригінальний шлях розв’язання проблеми! Як повідомляють «Медновини» з посиланням на журнал «Новий учений», для створення їстівної форми препарату дослідники задіяли унікальний механізм транспортування вітаміну B12 у людському організмі. Потрапляючи в рот разом із петрушкою або печінкою, цей вітамін зв’язується з білком гаптокорином, який виділяється нашими слинними залозами. Комплекс, утворений у результаті такої «дружби», уже не буде руйнуватися в агресивному середовищі шлунка. А в тонкому кишечнику вітамін В12 відокремлюється від свого перевізника й пересідає на іншу «конячку». Приєднавшись до іншого білка, корисний вітамін (відповідальний, до речі, за вироблення гемоглобіну), легко всмоктується з кишечника в кровоток і розноситься по тілу.

«Підгледівши» таку цікаву тактику органічних сполук, учені вирішили «причепити» молекули інсуліну до вітаміну B12, щоб використовувати його як провідник. Попередні випробування, проведені на пацюках, довели, що ця методика дійсно працює. За словами Роберта Дойла, пацюки одержували комплекс інсуліну з вітаміном В12 у рідкій формі, однак для людей краще використовувати жувальну гумку. Пояснення просте: у процесі жування пацієнти будуть виділяти багато слини. Відповідно, у роті щоразу буде з’являтися значна кількість білка гаптокорина, необхідного для зв’язування ліків. Про масове виробництво зручних ліків для діабетиків поки не йдеться — американські учені тільки збираються запатентувати нову лікарську форму інсуліну. Але самі дослідники сповнені оптимізму й кажуть, що за декілька років інсулінова жуйка може стати настільки ж реальною річчю, як і звичайні ампули.

ВАЖЛИВО ЗНАТИ

Найбільш інформативний метод діагностики цукрового діабету — це визначення рівня глюкози в капілярній крові (береться з пальця) або у венозній крові (береться з вени) впродовж дня. Надійніший результат можна отримати, визначивши рівень глюкози натщесерце, коли треба не їсти як мінімум 10 годин перед дослідженням. Нормальний рівень глюкози в крові становить від 3,3 до 5,5 ммоль/л. Людям важливо перевіряти цей показник бодай раз на рік — раннє виявлення цього захворювання дозволяє уникнути багатьох ускладнень.