Переговори глав двох урядів тривали до глибокої ночі. (Фото Рейтер.)
«Газова війна» — за крок до мирного договору. Залишилося зовсім небагато часу, аби країна проаналізувала заанонсовані документи та побачила, чим усе–таки закінчилося тривале протистояння з газово–державним монстром Росії — завойованими позиціями чи більш–менш почесною капітуляцією?
Станом на вчора, коли цей номер «УМ» готувався до друку, експерти та політики могли тільки вгадувати, про що ж домовилися під покровом ночі з суботи на неділю два прем’єр–міністри — український та російський. Цілком імовірно, що остаточну крапку в Москві так і не поставили, а спільна заява Тимошенко—Путіна про 20–відсоткову знижку на газ для України від «середньоєвропейської» ціни, якої не існує в природі, — не більше, ніж затягування часу. До моменту, коли одна сторона може продемонструвати другій достатньо вагомих козирів.
Юлія Тимошенко, вийшовши до журналістів після виснажливих п’ятигодинних перемовин із Володимиром Путіним, виглядала втомленою, напруженою й невдоволеною. На відміну від попереднього візиту в Москву — в білому вбранні, цього разу лідерка БЮТ була в чорному. Складалося враження, що сторони або вкотре не домовилися, або дійшли згоди на не вигідних для України умовах. Інформація, яку повідомили пресі очільники двох урядів обох країн, на перший погляд, підтверджувала це спостереження: негайний, а не з 2011 року, перехід на ринкову ціну газу для України, при цьому ставка транзиту залишається на рівні 2008 року. Тобто становитиме 1,7 долара. Тож навіть при «бонусі» у 20% вартість газу для України мала би злетіти до захмарних висот.
Першим із високопоставлених чиновників вартість російського газу для України намагався спрогнозувати Голова Верховної Ради Володимир Литвин. Поговоривши з українським послом у РФ та головою «Нафтогазу України», він вирішив, що тисяча кубометрів коштуватиме 240 доларів.
Незалежні експерти дотримуються значно песимістичнішої думки. Виконавчий директор консалтингової компанії «Паливні альтернативи» Віталій Давій повідомив «УМ», що, за його інсайдерською інформацією, вартість газу для України становитиме 376 доларів за тисячу кубів — уже з урахуванням обіцяної знижки. Інші експерти, скажімо, президент Київського міжнародного енергетичного клубу Q–клуб Олександр Тодійчук, також гадають, що газ коштуватиме «понад 350 доларів».
Утім, як відомо, чорт завжди ховається в деталях. Тож, наголошують аналітики, найважливіше в цьому документі — не сама цифра, а період, після закінчення якого переглядатимуть вартість газу. Європейська практика передбачає, що ціну «блакитного палива» переглядають чотири рази на рік. Тобто щокварталу. Нині, коли вартість нафти та «прив’язаного» до неї газу стрімко знижується, цей нюанс особливо важливий.
У першому кварталі 2009 року Європа споживатиме найдорожчий газ за останні роки. Скажімо, для Німеччини «Газпром» продає його за 500 доларів. У другому кварталі, враховуючи зниження вартості нафтового бареля, ціна має суттєво знизитися і становити для цієї ж Німеччини близько 300 доларів. Тож якщо наша держава і справді прив’язана до європейської формули, це значить, що на початок квітня ми отримаємо цілком прийнятну ціну — без надриву, нічних переговорів та чуток про ціну компромісу, виражену політичними поступками до втрати частини суверенітету включно.
Лідер опозиції Віктор Янукович уже заявив: вартість газу понад 250 доларів за тис. куб. м означатиме нестримний удар для економіки. «Це означатиме, що газ до споживача доходитиме вже далеко за 300 [доларів за тис. куб. м]. Це для економіки крах, — зазначив керівник Партії регіонів, додавши гнівне: — Свідомо заморозити країну і зупинити десятки підприємств — це тільки хворі люди можуть зробити».
Аналітики, на відміну від політиків, до подібного сценарію ставляться значно стриманіше. Хоча б тому, що в нинішньому році вітчизняна промисловість споживала газ за 320 доларів, а 179,5 він коштував тільки на кордоні.
З іншого боку, Україна зараз має у підземних сховищах достатньо пального, аби фактично не купувати російський газ по 376 доларів, а використовувати власний. І дочекатися сприятливої ціни на другий квартал.
Ще один нюанс, про який наразі мовчать обидва прем’єри: в яких обсягах нам постачатимуть, або, як варіант, за якою ціною ми купуватимемо так званий технологічний газ (для забезпечення транзиту російського пального до Європи). Головне протиріччя: ставка транзиту залишається сталою. А це означає: якщо Україна купуватиме технологічний газ за ринковою ціною, а отримуватиме за роботу «стабільну ціну» 1,7 долара за тисячу кубів на 100 км, то «Нафтогаз України» замість прибутків зазнаватиме серйозних збитків.
Якщо ж упродовж п’яти годин напруженого спілкування Тимошенко з Путіним вдалося дійти компромісу, ситуацію можна буде перевернути з голови на ноги. Тобто Україна повертає собі роль держави–транзитера, вітчизняна газотранспортна система переходить з реверсного режиму в аверсний, переганяючи газ на Захід, а українські споживачі отримують пальне зі сховищ. Тож замість ударно–героїчного зворотнього перекачування зі Львова до Луганська «Укртрансгаз» перейде на логічнішу схему заміщення: підприємства, розташовані у східному регіоні, споживатимуть газ, який «Газпром» надає західноєвропейцям, а сама Європа користуватиметься українським паливом із наших підземних сховищ.
Ще одним підсумком нічних перемовин прем’єр–міністрів стало усунення з ланцюжка газопостачання посередницької структури — компанії «Росукренерго», половина якого належить російському «Газпрому», а інша половина — українському громадянину Дмитрові Фірташу. Усунення «РУЕ» Юлія Тимошенко вважала чи не головним своїм завданням на посту Прем’єра. Тож згода Володимира Путіна на цей крок може бути поступкою Росії та платою за певний компроміс у перемовинах. Скажімо, платою за дещо вищу ціну на газ та негайний перехід на ринкові відносини.
Шарму в усунення «Росукренерго» додала заява російського президента Дмитра Медведєва: «Я вважаю, що ми з нашими українськими партнерами цілком можемо торгувати без посередників, особливо без посередників, що викликають великі сумніви в української громадськості».
Та, незважаючи на сумну для себе новину, «Росукренерго» ще завчасно списувати з гри. Так, пан Фірташ заявив, що в підземних сховищах чекають кращої долі його 11 мільярдів кубометрів газу, натомість «РУЕ», а також угорська компанія, співвласником якої також є пан Фірташ, мають підписані експортні контракти до Європи до 2011 року. Тобто український бізнесмен має законне право працювати з експортними операціями. Або вимагати компенсацію. Водночас експерти та представники Кабміну вже поставили під сумнів належність 11 мільярдів кубометрів палива саме компанії–посередника.
Перехід на ринкові умови не з 2011 року, як спочатку планувалося, а негайно таїть у собі і плюси, і мінуси. «Безсумнівно, це добре для майбутнього, — сказав «УМ» Олександр Тодійчук. — Україна обрала свого роду шокову терапію, і це стане хорошим стимулом для впровадження енергозберігаючих технологій, розробки спеціальних урядових програм, модернізації промисловості. Зрештою, вся Європа, як Західна, так і Центральна, вже пройшла цей етап. Найгірше, що до шоку ми приступили в найнесприятливіший момент. Адже до проблем, пов’язаних з економічною кризою, додалася ще одна».
Час для реорганізації української економіки є: якщо у світі не станеться екстраординарних подій, вартість енергоносіїв упродовж найближчих двох років знижуватиметься або залишатиметься стабільною. Росіяни, втім, заглядають ще далі й радіють своїй перемозі. На запитання, чи не трапиться так, що Україна отримає те, чого й добивалася — вартості газу навесні менше, ніж 200 доларів, — джерело у «Газпромі» відповіло: «Та ми все це розуміємо. Але ми своє все одно візьмемо. Головне, що ми переходимо з Україною на ринкову формулу. У цьому головна перемога. Це ж була єдина країна, яка досі відмовлялася від цього. А потім ціна на нафту і газ усе одно виросте! А формула вже ринкова!»...
Деякі аналітики вважають, що через ціну транзиту 1,7 долара Україна втрачатиме щороку $4,5 мільярда прибутків. Справедлива вартість перекачування газу до Європи, за різними оцінками, мала би становити від 2 до 4 доларів за тисячу кубів на 100 км. Утім до оприлюднення остаточної ціни на газ вести мову про послуги транзиту завчасно. Директор енергетичних програм Центру ім. Разумкова Володимир Саприкін вважає, що ми приділяємо надто велику увагу цим даним: «Зароблені кошти за перекачування газу є неспівмірно меншими за ті, які доводиться витрачати на купівлю палива».
Газовикам — медалі!
Фахівці переконані: працівники «Укртрансгазу» у святкові січневі дні здійснили справжній подвиг, зумівши вперше за історію існування української газотранспортної системи перелаштувати її не просто на автономний, а на реверсний режим роботи. Радники Володимира Путіна, мовляв, запевняли свого шефа: українська ГТС не зуміє «перекинути» газ на схід держави, і вже з 8 січня просто «ляже». Та не так сталося...
Словаки пішли в обхід
Поки російський газ ще не доходить до споживачів через Україну, Словаччина тимчасово розв’язала проблему блокування газогону. Вона отримує пальне через газопровід «Ямал—Європа», що проходить Білоруссю та Польщею. У Братиславі вважають, що їх керівництву вдалося успішно вивести країну з кризи: із сьогоднішнього дня Словаччина знімає обмеження на постачання газу для промислових підприємств.
Телеканал «Фірташ–ТБ» представляє
Минулої п’ятниці відбувся перший вихід досі непублічного бізнесмена в ефір його власного каналу «Інтер». Глядачі отримали незабутні враження, спостерігаючи, як владно, у ролі справжнього господаря студії сидів Дмитро Фірташ, як вказував він ведучим ток–шоу «Свобода слова» («Давайте ви помовчіть!»). Обіцяного діалогу з владою не вийшло: разом із «непробивною» гостею Інною Богословською Фірташ грубо «чмирив» першого віце–прем’єра Турчинова та першого заступника голови «Нафтогазу України». «За мною стоять 50 тисяч працівників, які працюють у мене і на мене, — піднімав вказівного пальця співвласник «Росукренерго». — Я є в двох іпостасях — тією людиною, що постачала в Україну газ, і тим, хто є одним із найбільших споживачів газу в цій країні. У мене враження, що не Юлія Тимошенко є Прем’єром України, а Дмитро Фірташ».
60-річна Тетяна Горячевська пригадує, що спершу син Олександр не посвячував її з чоловіком у свої задуми. Він був інженером-теплотехніком за освітою, після закінчення вишу працював на Полтавському тепловозоремонтному заводі за фахом. >>
Українці вже звикли до того, що війна в нас називається АТО, окупанти — сепаратистами, а біженці — переселенцями. Кажуть, що так зручніше «батькам нації» вести міжнародні перемовини. Це, у свою чергу, теж виявилося лише черговою брехнею і призвело фактично до капітуляції України перед так званими тимчасово непідконтрольними територіями. >>
Село Черневе, що в Глухівському районі на Сумщині, — невелике, ледве чотириста мешканців набереться. Проте неабиякі пристрасті вирують нині в цій сільській глибинці, розташованій усього за якихось п’ять кілометрів від російського кордону. >>
Ця історія починається з Майдану. Олексій Кабушка пригадує, що потрапив на Майдан іще тоді, коли його, по суті, не було. Дізнавшись про те, що Віктор Янукович відмовився підписати у Вільнюсі договір про євроінтеграцію, відчув, що потрібно вирушати до Києва. Приїхав на Майдан годині о 19-й, але там нікого не було. Чоловік навіть розгубився: невже він сам такий? >>
Доки ми з Юрієм Скребцем спілкувалися, він увесь час відволікався на телефонні дзвінки. Усі вони переважно стосувалися поранених українських воїнів, життя яких від самого початку бойових дій на Донбасі дніпропетровські лiкарi рятують постійно і цілодобово. >>
Чорнобиль і через 30 років після аварії на атомній станції є загадкою. Ми відправилися туди в організований тур, прихопивши власний старенький дозиметр 1987 року випуску... Нагадаю, напередодні 30-х роковин із часу вибуху на ЧАЕС Президент підписав указ про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. >>
