Першотравенськ на перший погляд може здатися звичайним містом. Таких суто шахтарських поселень у Донбасі вистачає. Найголовніша їх особливість: комунальні проблеми — чи подача тепла, чи води, чи ремонт шляхів — є головним болем вугільних підприємств. Їм же підпорядковані і заклади освіти, і медицини... Та й левову частку міського бюджету складають надходження від прибуткового податку працюючих, знову насамперед шахтарів. Отже, й влада перед гірниками несе відповідальність особливу.
Певна річ, у вугільних підприємств і своїх проблем вистачає, як кажуть, по самісіньке горло. Чи не найнаочнішою їх ілюстрацією став безпрецедентний піший перехід шахтарів Західного Донбасу до столичного Києва у 1998 році з єдиною метою: привернути увагу високої влади до наболілого — насамперед значної затримки з виплатою зарплати. Нині ситуація дещо стабілізувалася, але не настільки, щоб вважати її безхмарною. Побувавши на приписаних територіально до Першотравенська шахтах імені Сташкова, «Степовій» та «Ювілейній», переконаєшся мимоволі, що проблем, за великим рахунком, і не поменшало. Навіть навпаки — очікувана приватизація вугільних підприємств у людей викликає більше запитань, аніж відповідей.