Учора о 9.00 за київським часом російський «Газпром» зробив вигляд, ніби нарешті капітулював перед світовою громадськістю: нарешті подав газ для європейських споживачів. Перша «порція», яка надійшла через розподільну станцію «Суджа», виявилася скромною — 76,6 мільйона щодоби. Але, запевняють експерти, радіти цьому завчасно. Бо на шляху до цивілізованого газопостачання з Росії до Європи — щонайменше дві невирішені проблеми. Перша: росіяни відмовляються платити Україні за транзит, а друга — вони висунули нездійсненні технічні та технологічні умови до «Нафтогазу України» щодо перекачування свого пального. Це свідчить тільки про одне — газовий монополіст не планує мирне вирішення проблеми, а лише готується до чергової фази конфлікту.
Перша інформація, що росіяни погодилися дати газ, з’явилася, як водиться, вночі: з понеділка на вівторок — у присутності представників Єврокомісії, «Нафтогазу» та «Газпрому». Спостерігачі склали протокол, техніки перевірили роботу компресорів. Але Москва до останнього, мов екзаментор перед іспитом, вперто мовчала: кому і яким саме маршрутом вони транспортуватимуть пальне.
За включенням газу могли спостерігати десятки мільйонів росіян — газпромівський диспетчер давав вказівку відкрутити вентиль у прямому ефірі телекомпанії «Вєсті». Тоді ж стало відомо, що справдиласятаки неофіційна версія вітчизняних газовиків: блакитне пальне транспортуватимуть за найскладнішим маршрутом — на українську станцію «Орлівка» в Одеській області. Далі цей газ має потрапити до споживачів Молдови, балканського регіону, Туреччини.
«Нафтогаз України» одразу ж заявив: обсяги прокачування газу та його напрямок своєчасно не узгодили між двома операторами, а це є грубим порушенням встановленої практики. Керівник «Нафтогазу» Олег Дубина поставив перед партнерами вимогу: треба відкрити всі п’ять «входів», якими російський газ потрапляє на українську територію. Тільки тоді газотранспортна система може працювати надійно і стабільно. «З нашої сторони немає жодних питань. Навіть якщо немає технічної угоди, ми його [газ] подамо на західний кордон, як це має бути», — сказав пан Дубина.
Суто технічно, якщо порахувати довжину магістралі та швидкість проходження газу, російське пальне із Курської області може надійти на Одещину не раніше, ніж через 36 годин. Проте росіяни одразу ж не погодилися з таким вирішенням арифметичної задачі. На думку офіційного представника «Газпрому» Сергія Купріянова, Україна має дати газ у Європу... негайно, як тількино росіяни увімкнуть вентиль. Адже, за його словами, в українській «трубі» з моменту відключення має утримуватися достатній тиск газу, аби він миттєво потрапив до європейського споживача. Експерти категорично заперечують таку можливість. Навіть більше.
Представник «Укртрансгазу» пояснив: особливістю маршруту «Суджа»—«Орлівка» є те, що він проходить осторонь підземних сховищ газу, причому, «злегка» виходячи за територію України — через невизнане Придністров’я. А це означає, що ймовірність несанкціонованого доступу до газогону зростає. Оскільки раніше через українську ГТС прокачували 400 мільйонів кубометрів газу на добу, потім цю цифру зменшили до 100 мільйонів, а зранку 1 січня — до абсолютного нуля, «Нафтогаз» був змушений перевести газогін в автономний режим роботи. Тобто «трубою» переганяли газ із підземних сховищ та пальне, видобуте в Україні. У зимовий час працювала так звана «схема заміщення». Це коли російський газ, який надходив на нашу територію, використовували у східних областях, а натомість переганяли на Захід пальне, яке зберігається у наших підземних сховищах. Повне припинення подачі газу з боку Росії зламало цю схему.
Додаткова складність варіанту транзиту від «Газпрому»: понад 70 млн. куб. м газу, які прокачуватимуть цим маршрутом, це надто мало, аби тримати потрібний тиск. «Таким чином, нам треба «накачати» газотранспортну систему, — пояснюють фахівці «Нафтогазу». — А для цього треба ще посилити політику економії газу та скоротити його внутрішнє споживання».
«У суперечці між «Нафтогазом України» та «Газпромом» правда на боці українських спеціалістів. Однозначно і беззаперечно, — пояснив «УМ» директор енергетичних програм Центру економічних і політичних досліджень ім. Разумкова Володимир Саприкін. — Безперечно, що вітчизняному транзитеру поставили невідповідні технічні й технологічні умови. Єдина надія — на західних спостерігачів, які зуміють доповісти керівництву місії, що Росія лише формально розпочала подачу газу. І вимагатимуть від «Газпрому» реальних кроків».
Спостерігачі спрацювали навіть швидше, ніж від них вимагалося. Так, вже вчора в обід представник Єврокомісії Піа Андрікіене спеціально організувала брифінг для журналістів, аби повідомити: «Інформація, яку ми маємо, свідчить, що [із Росії надходить] мало газу, або зовсім ніякого газу не постачається». Цю точку зору підтримав уповноважений Президента з міжнародних питань енергетичної безпеки Богдан Соколовський. «Сьогоднішня заявка російської сторони про начебто відновлення подачі газу практично носить абсолютно провокативний характер — адже перед українською ГТС ставиться технологічно нереальна задача», — заявив він.
Із цього ж приводу вчора голова Єврокомісії Жозе Мануел Баррозу зателефонував до російського прем’єра Володимира Путіна. Пан Баррозу висловив жаль, що Росія вирішила постачати до Європи так мало газу, а також, що європейських експертів не пускають до головного диспетчерського центру в Москві. Путін ввічливо пообіцяв допомогти.
Друга пастка, яку підготував «Газпром» для України та Європи — невизначеність з умовами транспортування газу на Захід. Так, Росія категорично відмовляється постачати нам так званий технологічний газ, необхідний для подальшого перекачування пального до Європи. Хоча, наприклад, Польща отримує технологічний газ, а також плату за транзит близько чотирьох доларів за тисячу кубометрів (Україні платять 1,7 долара за тисячу кубометрів. — Авт.). Оскільки про ціну газу та, відповідно, вартість його транспортування до Європи, сторони не домовились, Росія наполягає на «соломоновому» рішенні: технологічний газ Україна має купувати у «Газпрому». За неймовірною і не зрозумілою ні для кого ціною — 450 доларів за тисячу кубометрів! І навіть готові надати кредит для такої «вигідної» оборудки.
Голова «Нафтогазу» Олег Дубина на «ділову пропозицію» відреагував так: «Якщо купувати 6 млрд. 400 тис. кубометрів газу за ціною 450 доларів, то мені треба до всієї суми отриманих за транзит грошей додатково докласти ще 500 млн. Це — проста арифметика».
Звичайно, працювати, експлуатувати газотранспортну систему, отримуючи за це збитки у сотні мільйонів — зовсім не та пропозиція, на яку може пристати хоча й державне, але підприємство, покликане отримувати прибуток від своєї діяльності. Хоча «Нафтогаз» і так несе шалені збитки, транспортуючи свій (!) газ Болгарії та Молдові, що замерзають від лютих морозів. «Ми чекаємо, коли «Газпром» погодиться заплатити за роботу», — продемонстрував свою позицію заступник голови «Нафтогазу» Володимир Триколич. Наступний крок Росії прогнозований: звинуватити державу Україну в небажанні виконувати свої контрактні зобов’язання. «Газова війна» триває.
Ющенко — проти посередників
«Світ і, зокрема, Європа мають знати, яка з країн не виконує свої міжнародні зобов’язання, — сказав Президент Віктор Ющенко вчора на брифінгу. — Саме тому ми ініціювали роботу в нас міжнародних спостерігачів. Як відомо, вони повинні перевірити діяльність шести об’єктів у Росії та п’яти — в Україні. Якщо представники комісії додатково виявлятимуть інтерес до українських підземних газосховищ, ми надамо їм цю інформацію. Проте сьогодні головною проблемою є функціонування газового ринку, формування ринкового простору, до якого увійшов би ланцюжок «виробниктранзитерспоживач». Формування прозорості на всіх етапах дозволило б усунути чимало проблем, які виникають у наших стосунках».
Ющенко вважає, що для України прийнятною ціною на газ є $205—210, «виходячи з формул меморандуму, підписаному урядами. Інша справа, якщо Росія відмовляється від меморандуму. Але вона має про це заявити офіційно і назвати причини». Глава держави також вважає, що ціна на транзит газу через територію України «умовно має бути $10».
Симоненко — провідник КП РФ(у), заявляють на Банковій
Заступник глави секретаріату Президента Андрій Кислинський звинуватив Комуністичну партію України в роботі на Росію під час газового конфлікту. «(Комуністи) залишаються вірними провідниками російських інтересів в Україні, за що отримують стабільне і щедре фінансування зза кордону», — вважає Кислинський.
Представник Банкової також переконаний, що «Газпром» зазнає істотних втрат після запровадження ринкової ціни на транзит газу територією України. «Для «Газпрому» порятунок один — отримання контролю над українською газотранспортною системою. З цією метою російські очільники спрямували всі ресурси на політичний фронт «газової» війни. Йдеться, передусім, про усунення з посади Президента України Віктора Ющенка, який блокує сценарій здачі національної енергетичної безпеки», — пояснив Кислинський.
Заступник глави СП наголосив, що комуністи також отримують «бонуси» за підтримку уряду. «Сьогодні, коли інтереси і Кремля, і Тимошенко збігаються у прагненні усунення з посади Президента, перед комуністами відкриваються ще більш захоплюючі кадрові й фінансові перспективи», — вважає пан Кислинський, який ще з минулого літа відомий різкими звинуваченнями на адресу лідерки БЮТ.
Дякуємо, братушки, — не треба!
Болгарія, яка найбільше постраждала від «газової атаки» Росії, вирішила зменшити свою залежність від енергоносіїв із цієї держави. На думку газети «Таймс», болгарський уряд також перегляне свої тісні стосунки з офіційною Москвою. Болгарія вирішила попросити фінансову допомогу в Євросоюзу, аби збудувати газопроводи до Румунії й Греції та, відповідно, диверсифікувати свої джерела надходження палива. «[Болгарські] політики вважали, що Росія піклуватиметься про поставки газу. Люди невдовзі почнуть обурюватися», — дипломатично заявив посол Болгарії в Росії Ілліан Вассилєв.
60-річна Тетяна Горячевська пригадує, що спершу син Олександр не посвячував її з чоловіком у свої задуми. Він був інженером-теплотехніком за освітою, після закінчення вишу працював на Полтавському тепловозоремонтному заводі за фахом. >>
Українці вже звикли до того, що війна в нас називається АТО, окупанти — сепаратистами, а біженці — переселенцями. Кажуть, що так зручніше «батькам нації» вести міжнародні перемовини. Це, у свою чергу, теж виявилося лише черговою брехнею і призвело фактично до капітуляції України перед так званими тимчасово непідконтрольними територіями. >>
Село Черневе, що в Глухівському районі на Сумщині, — невелике, ледве чотириста мешканців набереться. Проте неабиякі пристрасті вирують нині в цій сільській глибинці, розташованій усього за якихось п’ять кілометрів від російського кордону. >>
Ця історія починається з Майдану. Олексій Кабушка пригадує, що потрапив на Майдан іще тоді, коли його, по суті, не було. Дізнавшись про те, що Віктор Янукович відмовився підписати у Вільнюсі договір про євроінтеграцію, відчув, що потрібно вирушати до Києва. Приїхав на Майдан годині о 19-й, але там нікого не було. Чоловік навіть розгубився: невже він сам такий? >>
Доки ми з Юрієм Скребцем спілкувалися, він увесь час відволікався на телефонні дзвінки. Усі вони переважно стосувалися поранених українських воїнів, життя яких від самого початку бойових дій на Донбасі дніпропетровські лiкарi рятують постійно і цілодобово. >>
Чорнобиль і через 30 років після аварії на атомній станції є загадкою. Ми відправилися туди в організований тур, прихопивши власний старенький дозиметр 1987 року випуску... Нагадаю, напередодні 30-х роковин із часу вибуху на ЧАЕС Президент підписав указ про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. >>
