«Газ із Росії таки не надходить!», — пізньої ночі з неділі на понеділок підтвердив журналістам керівник першої групи експертів Єврокомісії Геральд Лінке (Німеччина). Експерти, делеговані Брюсселем, працюють в Україні та намагаються виконувати свою місію в Росії без вихідних — в екстреному режимі. На газовимірній станції Писарівка (Воронезька область РФ), як виявилося, їх не чекали — начальник станції повідомив групі, до складу якої входять також українські та російські акредитовані фахівці, що він не отримав дозволу від «Газпрому». Утім побачити вузол вимірювання газу експертам таки вдалося. На ньому — повний нуль. Усупереч офіційним заявам цього ж «Газпрому»...
Нині група з нетерпінням очікує російських віз, аби на місці з’ясувати, яка ситуація на інших двох станціях зі східного боку — Сохранівка та Валуйки. А вчора вранці до роботи у західному та південному регіонах України (Дроздовичі, Ужгород, Берегово, Теково, Орлівка) взялася друга інтернаціональна група експертів. У полі їхнього зору — як і в яких обсягах газ покидає українську територію, прямуючи на захід. У Києві експерти мають доступ до головного диспетчерського пункту «Нафтогазу України».
Ударна робота західних експертів на наших кордонах — результат візитів прем’єра Чехії (ця країна тепер головує в Євросоюзі) Мірека Тополанека до Києва та Москви. «Ми дійшли згоди, що експертна моніторингова комісія буде розміщена на вхідних і вихідних станціях як на території України, так і на території Росії. Представники від «Газпрому» будуть присутні на українській території, а «Нафтогазу» — на російській», — заявив пан Тополанек після прес–конференції в російській столиці.
На міжурядовому рівні цього вікенду також тривала напружена робота. У ніч із суботи на неділю Україна, Росія та Євросоюз підписали «Правила моніторингу транзиту природного газу через Україну». Радісна подія не обійшлася без невеликого скандалу. Так, українська сторона додала до цього протоколу власну декларацію, але наштовхнулася на шалений опір росіян. Президент РФ Дмитро Медведєв вимагав від свого уряду не виконувати протокол, доки при ньому існуватимуть наші зауваження, а прем’єр Володимир Путін був ще категоричнішим: будь–які доповнення, не узгоджені з російською стороною, є неприйнятними. Зрештою, під тиском Єврокомісії Юлія Тимошенко відмовилася від своїх вимог, і протокол підписали без зауважень, розділивши ці документи.
«Три ключові моменти, які становили зміст декларації, — це твердження України, що вона не вилучала несанкціоновано газ із трубопроводу, що штрафні санкції за невчасно здійснену проплату у 2008 році наша сторона заплатить тільки після рішення суду (такою, до речі, є міжнародна практика) і що наша держава залишає за собою право до визначення тарифу використовувати частину газу як технологічного (6,4 млрд. кубометрів на рік або 21 млн. кубів щодоби. Росія вже офіційно відмовилася постачати цей газ. — Авт.), — пояснив «УМ» президент Київського міжнародного енергетичного клубу Q–клуб Олександр Тодійчук. — Євросоюз цілком підтримав ці вимоги, але Росія чудово розуміє, що проти неї західні партнери одразу ж могли висунути штрафні санкції — за зрив контрактних зобов’язань тощо. Ідея ЄС — спочатку розблокувати постачання газу на Захід, а потім розглядати ці питання як україно–російські стосунки».
На думку експертів, домігшись відновлення транзиту, Європа перестане так активно розв’язувати проблеми українців, як вона це робила досі. «Нині важкий іспит складатиме наша дипломатія, — переконаний Тодійчук. — Адже наша найбільша помилка — це намагання попервах самостійно долати суперечності з Росією, не апелюючи до євроструктур».
На європейському напрямку Україна нині демонструє просто надзвичайну лояльність. Аби не допустити гуманітарної катастрофи у Болгарії та Молдові, наша держава вирішила надати цим країнам газ із власних резервів. «Газпром», до речі, вже відмовився компенсувати це паливо, покладаючи свої проблеми на плечі українців. За словами уповноваженого Президента з питань енергетичної безпеки Богдана Соколовського, «якщо говорити недипломатичною мовою, то російська сторона публічно оголосила про намір вкрасти український газ».
Якщо доплюсувати до «болгаро–молдовського» ще й технологічний газ, який ми витратили на забезпечення транзиту до Європи, то йдеться про 75 млн. кубометрів! За підрахунками Богдана Соколовського, ми «в результаті братських стосунків» щороку втрачали величезні кошти: на низьких цінах за транзит — 4 млрд. доларів, через пільгову вартість для росіян на послуги підземних газосховищ — до півмільярда. Як вважають експерти, фінансовий стан «Газпрому» не дозволяє їм витрачати «зайвих» 4,5 млрд. доларів щороку, і це є однією з причин, чому газовий монополіст так уперто уникає підписання контракту.
Як вважає Олександр Тодійчук, починаючи газову війну, Росія ставила перед собою кілька завдань. Перше — дискредитація української влади та посилення суперечностей між її гілками — нині виконується не надто вдало. Друге завдання — втримати падіння сировинних цін — частково виконане. На Заході нині дорожчає нафта: через проблеми з газом споживачі переходять на інші енергетичні джерела (щоправда, експерти не вважають, що таке зростання триватиме довго). Третє завдання — будівництво нових газогонів — умовно виконане. Слово «диверсифікація» нині в моді, і західний споживач радо йшов би на будівництво інших газогонів, нехай навіть і за ціною 25 млрд. євро. Але... Якби на тому боці була не Росія, скомпрометована «газовою війною» та впіймана на брехні. Четверте завдання: подіти кудись середньоазійський газ, який Росія вже фактично купила за ціною понад 300 доларів за тис. куб. м, — найважче, і малоймовірно, що буде виконане. Україна тут «Газпрому» мало чим допоможе — з 1 січня, за меморандумом, який восени підписали два прем’єр–міністри, ми купуємо не туркменський, а російський газ, тому жодних прямих умов платити дорожче нам висувати не можуть. Хіба що йти в обхід.
І, нарешті, п’яте — це надзавдання «Газпрому»: стати власниками української газотранспортної системи. Нині Кремль почав говорити про свою мету прямим текстом. Так, Володимир Путін в інтерв’ю німецькому телеканалу ARD нагадав, що свого часу Україна, Росія і Німеччина підписали меморандум про створення міжнародного консорціуму, можливо, із залученням Італії й Франції, «який бере в оренду газотранспортну систему України». «Але ми можемо брати участь і в приватизації, якщо Українська держава захоче, — великодушно погодився пан Путін і додав: — в Україні газотранспортна система «фетишизується». Вона вважається національним надбанням, яке дісталося мало не з небес і не підлягає приватизації».
Тристоронній консорціум, як відомо, залишився на папері, приватизація ГТС заборонена українським законодавством, але розмови про «трубу» тривали під час усіх газових конфліктів та перемовин. Юлія Тимошенко ще не висловила свою точку зору на заяву Володимира Путіна, але її радник Олександр Гудима вважає, що до приватизації справа не дійде. «Навіть якщо уряд зважиться на це, переговори займуть дуже багато часу», — переконаний пан Гудима.
Минулі вихідні принесли ще одну новину: Росія нарешті погодилася визнати, що від зриву торговельної оборудки програє не тільки покупець, а й продавець. Прем’єр Володимир Путін заявив: через «газову війну» збитки газового експортера становили 800 млн. доларів! «Газпром» вимушений був зупинити роботу понад 100 свердловин, правда, без небезпеки технологічних наслідків». Директор фірми East European Gas Analysis пан Корчемкін підтвердив, що нині «Газпром» втрачає близько 120 млн. доларів щоденно, хоча ще в період із 1 по 6 січня ці втрати становили усього $40 млн. за добу. Для порівняння: добова виручка гіганта в першому півріччі 2008 року (до речі, дуже вдалого з фінансового боку. — Авт.) становила 200 мільйонів.
Президент російського дослідницького фонду «Інститут енергетичної політики», колишній заступник міністра енергетики РФ Володимир Мілов повідомив, що «Газпром» стрімко втрачає ринок: у першому півріччі 2007–го — 4,5% ринку СНД, за першу половину минулого року — ще 1,8%. Причина: країни переходять на вугілля. «Перед тим як іти на стовідсоткове відключення газу, треба спробувати всі інші заходи, — каже пан Мілов. — Ну заплатить «Нафтогаз» трохи пізніше, і що? Заборгованість самого «Газпрому» за три роки зросла більш ніж удвічі і становить 457 млрд. рублів. І чомусь кредитори нічого «Газпрому» не відключають. Те, що «Газпром» за два дні до Нового року заявив несусвітню ціну [418 доларів], свідчить, що він не мав наміру домовлятися, а був налаштований продемонструвати м’язи. Позиція щодо ціни у «Газпрому» дуже слабка: якщо в останні роки він робив прив’язку ціни газу до ціни нафти, то нині вартість газу треба знижувати. І заявлені Міллером 418 доларів виглядають дуже по–дурному. Зупинивши постачання газу в Україну, «Газпром» вчинив юридично «брудно». Адже в контракті від 21 червня 2001 року, який досі діє і на який посилається Міллер, записано: будь–який обсяг газу, який надходить на російсько–український кордон, пропорційно ділиться на той, що спрямований для внутрішнього споживання в Україні, і на транзитний. Тому, з юридичного боку, якщо відставити балабольство, такого поняття, як «крадіжка Україною транзитного газу», немає і бути не може».
Доволі алогічна поведінка «Газпрому» — не йти на жодні поступки — змушує аналітиків сумніватися: а чи справді ця структура має у своєму розпорядженні необхідну кількість газу для європейських споживачів. Експерти стверджують, що свого газу в Росії може бути надто мало, а торгувати азійським вона нині не може через цінову «вилку».
Президент Віктор Ющенко попросив Генпрокурора Олександра Медведька невідкладно перевірити заяви про крадіжки російського газу з української газотранспортної системи. «Окремі зарубіжні політики відкрито звинувачують у цілому Україну як державу, так і окремих посадовців у кримінальних діях, що завдає непоправної шкоди іміджу та інтересам країни», — пише глава держави у листі до Генерального прокурора. За результатами перевірки Ющенко очікує доповіді керівника ГПУ.
60-річна Тетяна Горячевська пригадує, що спершу син Олександр не посвячував її з чоловіком у свої задуми. Він був інженером-теплотехніком за освітою, після закінчення вишу працював на Полтавському тепловозоремонтному заводі за фахом. >>
Українці вже звикли до того, що війна в нас називається АТО, окупанти — сепаратистами, а біженці — переселенцями. Кажуть, що так зручніше «батькам нації» вести міжнародні перемовини. Це, у свою чергу, теж виявилося лише черговою брехнею і призвело фактично до капітуляції України перед так званими тимчасово непідконтрольними територіями. >>
Село Черневе, що в Глухівському районі на Сумщині, — невелике, ледве чотириста мешканців набереться. Проте неабиякі пристрасті вирують нині в цій сільській глибинці, розташованій усього за якихось п’ять кілометрів від російського кордону. >>
Ця історія починається з Майдану. Олексій Кабушка пригадує, що потрапив на Майдан іще тоді, коли його, по суті, не було. Дізнавшись про те, що Віктор Янукович відмовився підписати у Вільнюсі договір про євроінтеграцію, відчув, що потрібно вирушати до Києва. Приїхав на Майдан годині о 19-й, але там нікого не було. Чоловік навіть розгубився: невже він сам такий? >>
Доки ми з Юрієм Скребцем спілкувалися, він увесь час відволікався на телефонні дзвінки. Усі вони переважно стосувалися поранених українських воїнів, життя яких від самого початку бойових дій на Донбасі дніпропетровські лiкарi рятують постійно і цілодобово. >>
Чорнобиль і через 30 років після аварії на атомній станції є загадкою. Ми відправилися туди в організований тур, прихопивши власний старенький дозиметр 1987 року випуску... Нагадаю, напередодні 30-х роковин із часу вибуху на ЧАЕС Президент підписав указ про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. >>
