Уже приготувавшись написати якусь банальність на кшталт «Різдво та Новий рік були найулюбленішими святами киян», даєш собі по руках: інтернет із закачаними в нього старими (сторічної давнини і більше) газетами рішуче витирає ці карамельні шмарклі. Формальності дратували, засвідчують тодішні фейлетони, а новорічні походеньки в гості — суто «на відчіпного», аби не звинуватили у манкіруванні візитами — зводили нанівець усю щирість і святковість. «Візитеру дозволено у цей день отупіти на триста відсотків... І забути всі прийоми мовлення, окрім «Вдома?», «Моє шанування!», «З Новим роком, з новим щастям!» та «Честь маю кланятися», — іронічно писали у київських газетах. А хтось підраховував, у скількох випадках ми, теперішні, скоріше відправимо СМС, аніж здолаємо лінощі та нехіть до спілкування і бодай візьмемось за телефонну слухавку? Отож–бо. Як не дивно, але й у XIX столітті городяни страждали одночасно й від самотності, й від небажання зробити крок до ближнього свого.