Віталій Щедов: Відпочинок псує спортсмена

Осінь–зима — це час не лише «льодових» і «снігових» видів спорту, а й пора для змагань велосипедистів на треку. У цьому сезоні українські трековики великих зірок із неба не хапають, але деякими здобутками похвалитися таки можуть. Лідером нашої команди досить несподівано став зовсім молодий кримчанин Віталій Щедов. На Пекінській олімпіаді він «промовчав» (виступ української команди в гонці переслідування взагалі був провальним), але надалі — вийшов на перші ролі. На початку вересня у Польщі 21–річний велосипедист, який спеціалізується саме на гонках переслідування, тріумфував на чемпіонаті Європи в заліку молоді до 23 років. А далі прийшли значні перемоги вже й на великих «дорослих» стартах. На першому етапі Кубка світу в Манчестері Віталій здобув «бронзу», а на наступному, в Австралії, — «срібло». Відтак Національний олімпійський комітет у вересні назвав найкращим спортсменом України саме Щедова.

«УМ» привітала велосипедиста і з останніми успіхами, і з новорічними святами. Віталій прозвітував про свої здобутки та плани.

«У Пекіні нам просто не пощастило»

— Віталію, цієї осені ви виступали надзвичайно вдало. Але хіба пік форми був запланований не на Олімпіаду?

— Я б не хотів називати це «піком». На Олімпіаді в Пекіні, де я виступав у командній гонці переслідування, нам просто не пощастило. Готовність тоді була стовідсоткова. Перегоріли, чи що... Хвилювання, кліматичні умови — на чемпіонаті Європи чи етапах Кубка світу таке рідко трапляється.

— Участь в Олімпійських іграх — мрія чи не кожного спортсмена. А чим вам найбільше запам’яталась ця подія?

— Авжеж, головне враження — вже сама участь у таких змаганнях. Можу особливо згадати церемонію відкриття — грандіозне видовище, яке просто не перекажеш словами. Сподіваюсь, що це не останнє відкриття Олімпіади в моєму житті, адже попереду ще Лондон.

— Черговий етап Кубка світу з велотреку в Колумбії ви пропустили. Це був відпочинок, чи якась інша причина?

— Вирішили зробити невеличку паузу. Два перші етапи ми проїхали вдало, а після колумбійського ще будуть змагання в Китаї, на початку січня, та в Данії. Наразі метою для нас є пекінський етап. Там я спробую реабілітуватися за невдалий виступ на Олімпіаді, а також набрати чергові очки для участі в березневому чемпіонаті світу.

— Скільки вам ще потрібно здобути пунктів, аби пробитися на світовий форум?

— Думаю, навіть якщо пропущу і два наступні етапи, чемпіонат від мене нікуди не втече. Але на етапах виступити планую, адже це — значний досвід, плюс здобування авторитету на світовій арені.

Інша справа, що можуть завадити неспортивні чинники. Насамперед — фінансування, на якому суттєво позначилася економічна криза в Україні та світі. Ми намагаємося не зважати на такі обставини, але на даний момент навіть нема коштів для проведення тренувальних зборів.

«Фармакологія у спорті вирішує не все. Хоча разючі результати суперників інакше пояснити важко»

— Віталію, хто для вас є основним суперником на міжнародних змаганнях?

— Передусім це російський гонщик Валерій Кайков. На недавньому колумбійському етапі Кубка світу він був другим, тоді як на двох початкових турнірах вище опинявся саме я. У загальному заліку в нашому виді змагань ми з Кайковим маємо однакову кількість очок, тому цікаво буде надалі боротися за білу майку лідера.

— А які плани на березневий чемпіонат світу?

— У індивідуальній гонці хотів би посісти місце в чільній четвірці чи хоча б у шістці. Але забігати наперед ніколи не треба. Можна багато говорити про плани й наміри, а в результаті ризикуєш вийти на повний нуль. Слід готуватися до запеклої боротьби. Основні конкуренти доволі сильні — британці, австралійці; високий рівень і в російських велосипедистів.

— Перед Олімпіадою багато говорилося про фармакологічні аспекти перемог ваших суперників. Як на вашу думку, така проблема справді дуже актуальна у велотреку?

— Шкода, але це справді так. Гроші зараз вирішують якщо не все, то дуже багато. Вони дозволяють мати в штаті команди лікарів, які найкраще розуміються на темі спортивної медицини, розбираються в усіх її моментах. Зрозуміло, що грошовиті збірні використовують препарати, про які в Україні поки ніхто й не чув.

За руку ніхто нікого ще не зловив, але, дивлячись на деякі разючі результати, схиляєшся до певних висновків. Однак я вважаю, що фармакологія у світі спорту вирішує не все. Потрібно боротися й перемагати.

«У нашій країні не залишилося нормальних треків»

— Ви проводите збори в Україні чи за кордоном?

— Практично цілий минулий рік ми проводили збори за межами країни, здебільшого — на Кіпрі. Умови там набагато кращі, ніж у нас, можна максимально ефективно проводити тренування. Тепер ось будемо тренуватися в Криму. Поки що. Але, сподіваюся, таки кудись виберемося ще [за кордон], бо в нас стан із велотреком плачевний.

— Усе так погано?..

— У Криму, для прикладу, розібрали старий трек. Обіцяли спорудити новий, критий, але його почнуть будувати нескоро. Якщо взагалі почнуть (зітхає).

Тренуватися нема де... Є один критий трек у Львові, але його стан жалюгідний. Та сама ситуація в Харкові. Київський — узагалі непридатний до тренувань та змагань. І взагалі, столична арена велосипедистів–трековиків стала жертвою забудовників...

«Потрібно пройти довгий шлях, перш ніж претендувати на високу зарплатню»

— Попри все, у нас у багатьох видах спорту перемагають не «завдяки», а «всупереч». Який, на вашу думку, рівень українського велотреку в порівнянні з іншими країнами?

— Справді високий, незважаючи на різні труднощі. Після трьох етапів Україна посідає шосте місце в командному заліку Кубка світу, і це гарний показник. І — так, це не завдяки, а всупереч обставинам. У нас у Криму, не кажучи вже про інші регіони, взимку випадає сніг, тренуватися ніде. Наші суперники мають змогу тренуватися в країнах, де взимку тепло. Доводиться надолужувати влітку, коли починається період шосейних перегонів.

У нас, велосипедистів, сезон побудований так, що взимку ми змагаємося на треку, а влітку переходимо на шосе.

— Однак, певно, важко демонструвати рівноцінні результати на шосе і на треку. Чи вам надходили пропозиції перейти у велошосейні клуби?

— Якщо говорити про якісь серйозні запрошення, то ні. Те, що пропонувалося, я навіть не розглядав. Бо якщо тобі пропонують перейти у велошосе, то вимагають повністю закинути трек. Я ж цього не хочу, оскільки мої основні мрії зосереджені в трековому напрямку. Та й на шосе мені не запропонують кращі умови й оплату в порівнянні з нинішніми.

Я ж розумію, що тільки починаю кар’єру. Потрібно пройти довгий шлях, починаючи з любительських команд, поки почнуть пропонувати справді високу зарплатню.

— Падіння на треку бувають часто?

— Як же без них? Але в моєму виді — гонці переслідування — це рідкість. Тут кількість спортсменів виключає часті зіткнення.

Загалом, професіонали мають уникати падінь. Адже можна вилетіти зі змагань на довгий час...

— Віталію, вас визнали «спортсменом вересня» в Україні. Як ви поставилися до такої відзнаки?

— Звичайно, приємно бути «спортсменом місяця» в масштабах усієї країни. Відчуваєш, що недарма тренуєшся. Непогано було б повторити таке досягнення. Або стати спортсменом року (посміхається). Та для цього треба багато попрацювати. Наприклад, виграти чемпіонат світу навесні.

— Весна вже не за горами. Вам дали можливість на свята побути вдома?

— До 29 грудня мали збори в Алупці, після чого — невеличка перерва. Свята провів у Сімферополі. Із цим ще пощастило, бо ж зазвичай — у постійних роз’їздах.

Із 3 січня — знову в тренувальному таборі. А ви як думали? Відпочинок псує спортсмена (посміхається).

ПРО СЕБЕ

«Міг стати й автогонщиком»

Як я потрапив до велоспорту?

Як і всі діти в країні, спочатку їздив на триколісному велосипеді (сміється)... А по–справжньому все почалося в 1999 році, коли мені було 11. Друзі вирішили спробувати себе у секції велотреку, от і я з ними. По­трапили до Володимира Васильовича Черченка. Хлопці з часом покинули займатися, а я досі кручу педалі під керівництвом першого тренера.

Щодо перших перемог...

Вони прийшли майже одразу, але, ясна річ, не були грандіозними, — першість міста, чи щось таке. Утім для того віку це були успіхи ледве не світового масштабу (посміхається).

Що приваблює поза велосипедом?

Автомобілі. Я просто хворію ними. Колись навіть займався на картингу, але щось не склалося там. А то став би автогонщиком.

Після Олімпіади купив собі нову «Мазду», одразу ж по прильоті. Але й вона не була моєю першою машиною.

Чи можу займатися чимось, окрім велоспорту?

Я зараз навчаюся за спеціальністю «менеджер курортного та готельного бізнесу», тому в Криму завжди зможу знайти собі роботу. Пов’язувати майбутнє зі спортивною освітою я не хотів. При цьому не виключаю, що й після закінчення виступів присвячу себе велотреку, хоча й розумію, що тренерська доля — не найлегша. З десяток років мине, доки твій підопічний, у кращому випадку, стане учасником Олімпіади.

Побачимо. Як складеться життя, так і буде.

ДОСЬЄ «УМ»

Віталій Щедов

Заслужений майстер спорту з велоспорту (спеціалізація — індивідуальна та командна гонка переслідування на треку на 4 км).

Народився 31 липня 1987 р. у Сімферополі.

Учасник Олімпійських ігор 2008 р. у командній гонці переслідування.

Чемпіон Європи 2008 р. в індивідуальній гонці переслідування серед молоді до 23 років. Срібний призер ЧЄ–2007 у командній гонці, бронзовий — у 2006 р. в тій самій дисципліні. Призер юніорських чемпіонатів Європи.

Тренер — Володимир Черченко.

Студент п’ятого курсу Сімферопольської національної академії природоохоронного та курортного будівництва.

Зріст — 184 см, вага — 82 кг.

Неодружений.

Хобі — автомобілі.