У новий рік — із Провідником ОУН

Осоромилися ті провидці, котрі передрікали занепад інтересу прикарпатців, розчарованих сучасною політикою і політиками, до постаті, як дехто висловлювався, «неактуального» в нинішніх українських реаліях Степана Бандери. Тим паче, мовляв, що урочистості на його честь мали відбутися після новорічної «шампанізованої» ночі. Та песимістичні прогнози спростували щонайменше десять тисяч іванофранківців, котрі 1 січня зібралися на Європейській площі, аби особисто засвідчити повагу до Головного провідника ОУН і взяти участь у освяченні щойно збудованих пам’ятника Степанові Бандері й Меморіального музею учасникам визвольних змагань. Охочих побувати на урочистостях було значно більше, ніж змогло добратися до меморіального комплексу, розташованого на околицях обласного центру. За недогляду місцевої влади чи інших дивних обставин, на маршрути вийшло зовсім обмаль мікроавтобусів, відтак їх на зупинках не дочекалися сотні іванофранківців, котрі бажали вклонитися Бандері. Утім ані ця транспортна оказія, ані мороз із вітром не зіпсували піднесеної атмосфери справжнього національно–патріотичного свята.

За Бандерою — Руданський із Лобановським

Підготовка до столітнього ювілею Степана Бандери могла стати хорошим приводом для поширення правдивої інформації про національно–в­извольну боротьбу ОУН у 30—50–ті роки минулого століття на всю територію України, зокрема — східніше Збруча. Могла, але не стала. Лише в кількох західноукраїнських регіонах зусиллями обласних рад минулий рік був «пробандерівським». Торік у лютому народні депутати–«нашоукраїнці» Роман Ткач, Іван Стойко і Ярослав Кендзьор зареєстрували проект постанови про святкування 100–річчя від дня народження Степана Бандери і присвоєння йому звання Героя України (посмертно). Однак надати цій події загальнонаціонального значення не вдалося — нинішній парламент виявився ще більш яловим, ніж попередній. Єдине, на що спромоглися народні обранці на фініші року, — прийняти з подачі Володимира Яворівського перелік ювілейних та пам’ятних дат, які в 2009–му святкуватимуться на державному рівні. І першим із–поміж шести десятків «персональників» там значився ювілей Степана Бандери. Тим часом під другим і третім номерами до переліку потрапили поет Степан Руданський та футбольний тренер Валерій Лобановський, «круглі» дати від днів народження яких припадають на сьогодні, передріздвяне 6 січня.

Рішення Верховної Ради, ухвалене за тиждень до Нового року, для популяризації «першого номера» списку виявилося таким же корисним, як небіжчикові припарка. Вишуковувати кошти для гідного вшанування головного провідника ОУН довелося його землякам, і з цим завданням вони, зрештою, впоралися. У грудні, коли в обласному центрі Прикарпаття відбувалася передювілейна наукова конференція, голова Державного комітету архівів України, доктор історичних наук Олександр Удод відзначив, що з підготовкою до 100–річчя видатного оунівця «на Івано–Франківщині все гаразд», бо «тут відбувається найбільше пов’язаних із цією подією заходів».

Заміна радянському танкові

З–поміж об’єктів, що споруджувалися або відновлювалися до Степанового ювілею, найважливішими в масштабах України стали два — родинна хата провідника в його рідному селі Старий Угринів (про її відбудову «УМ» розповідала тиждень тому) та Меморіал на Європейській площі.

Ідея встановити в Івано–Франківську не лише пам’ятник Бандері, а звести цілий меморіальний комплекс із пантеоном борців за волю України давно витала на прикарпатських обширах, проте проект визрівав і реалізовувався в темпі колишніх радянських «п’ятирічок за два роки». Лише торішнього 4 березня голова облдержадміністрації Микола Палійчук, голова облради Ігор Олійник разом із депутатами ВР Зіновієм Шкутяком і Миколою Круцем оголосили про початок збору коштів на пам’ятники Степану Бандері і Тарасу Шевченку, а міський голова Віктор Анушкевичус вніс на рахунок першу тисячу гривень власних заощаджень.

Після тривалих запальних дискусій з приводу «прописки» бронзового Бандери депутати міськради переконали громадськість, що найкращим місцем для Меморіалу буде Європейська площа, яка хоч і віддалена від історичного центру Івано–Франківська, але достатньо простора, аби вмістити чималий комплекс наземних і підземних споруд. І тільки 26 червня екскаватори будівельної фірми «Стандарт–ІФ» вийняли перші кубометри ґрунту з майбутнього велетенського котловану на місці, де за «совітів» до постаменту приросла траками червоноармійська «тридцятичетвірка» із переможно піднятим у бік Західної Європи стволом гармати. Заміна грізного радянського танка на альтернативний національно свідомий символ — теж внесок у безповоротне прощання з тоталітарним минулим.

Хай там як, а в чітко визначені строки івано–франківські будівельники здали приміщення музею–меморіалу, облицьоване зовні житомирським мармуром. На верхівці встановили повстанський хрест і бронзову фігуру провідника, автор якої — львівський архітектор Микола Пасікіра.

Найбільша експозиційна зала комплексу поки що заповнена лише портретами відомих постатей українського національно–визвольного руху та виставкою місцевих фотохудожників. Музей, за словами батьків міста, поповнюватиметься експонатами без поспіху і лише після ретельного відбору. Проте спорудження Меморіального комплексу мер Віктор Анушкевичус уже назвав найбільшим досягненням 2008 року «для всіх іванофранківців–патріотів, а також тих людей, котрі за незалежність України йшли на самопожертву».

Герой — він і без офіціозу герой

Із наближенням 1 січня і різким погіршенням російсько–українських взаємин з огляду на «газову» проблему все крихкішими ставали надії на те, що Президент Віктор Ющенко підпише указ про присвоєння Степанові Бандері звання Героя України (посмертно). Із таким проханням до глави дер­жави, як відомо, заздалегідь звернулися кілька західноукраїнських обласних рад, представники громадськості та патріотично налаштовані народні депутати. Проте з указом доведеться зачекати. Хоча для галичан Головний провідник ОУН уже давно став національним героєм. І треба було бачити, як молодий чоловік, попросивши в учасника віча — ветерана УПА — древко, гордо тримав (див. на фото в колонтитулі) червоно–чорний бандерівський стяг.

Потреба вирішувати «газові» питання змусила Віктора Ющенка утриматися й від запланованої поїзди в Старий Угринів. Відтак відкриття й освячення родинної хати–плебанії Бандер відбулося скромніше, ніж передбачалося, — за участі керівників обласної влади, кількох парламентаріїв та Степана Бандери–молодшого, внука провідника ОУН.

На відкритті Меморіалу в обласному центрі також обійшлося без VIP–персон. Із перших партійних осіб на обох ювілейних об’єктах побував лише лідер ВО «Свобода» Олег Тягнибок. І було очевидним, що саме його політична сила в цей день на Прикарпатті додала собі найбільше симпатиків.

А ТИМ ЧАСОМ...

1 січня в центрі Києва відбулася кількатисячна смолоскипна хода на честь столітнього ювілею від народження Провідника ОУН, організована ВО «Свобода». Освітлений вогнями численних факелів, марш пройшов від пам’ятника Тарасові Шевченку до майдану Незалежності, де відбувся мітинг із закликами присвоїти Степанові Бандері звання Героя України. Маніфестанти тримали гасла на кшталт «ОУН–УПА — державне визнання!», «Ми — бандерівці! Влада буде наша!» та ін.

Схожі, але менш численні марші відбулися в деяких інших містах, зокрема й у східному Запоріжжі. Натомість у Харкові міськрада заборонила націоналістам проводити таку акцію, тож симпатики Бандери обмежилися невеликим мітингом.