РОЗМОВА З ПРИВОДУ

Директор Інституту розведення та генетики тварин Валерій Буркат почав займатися селекцією ще у 12 років. У дитинстві він разом із другом розводив голубів. До того ж відбір птахів здійснювався за всіма традиціями тогочасної селекційної роботи. Як розповів Валерій Петрович, вони з «партнером» випускали голубів (лише самців) у небо, а коли, налітавшись за день, птахи голодними поверталися до своєї домівки, то молоді селекціонери спостерігали, чи правильне було приземлення. Голуб із хорошим генотипом сідав на землю, як вертоліт, — суворо вертикально. Якщо ж голуб приземлявся не за правилами — його знищували...

Так і залишився Валерій Буркат у селекційній науці, і під його керівництвом були виведені нові породи м’ясної й молочної великої рогатої худоби.

— У 69–му, коли я працював у республіканському племрадгоспі, то ми домоглися того, що в третині наших племінних господарств рівень надою перевищив чотири тисячі літрів молока на одну корову. В ті часи це був такий тріумф, такий барабанний бій, що тільки тримайсь! Тоді я думав що це неперевершене досягнення. Сьогодні ці успіхи пригадую з легкою іронією, бо чотири тисячі літрів молока на корову — це вже не показник. Наш інститут створив такі породи, які дають до дев’яти тисяч літрів молока на місяць.

— Вони доступні для українського селянина?

— Звісно. Біля нашого інституту в селищах Чубинське та Велика Олександрівка селяни не тримають корів, які дають менше 40 літрів молока на добу. Своїми молочними продуктами ці селяни торгують на Бессарабці. Також не варто забувати, що порода породою, а корову треба добре годувати, аби вона давала максимальну кількість молока. Біда малих приватних селянських господарств у тім, що за ними ніякої перспективи немає. Бо вони не можуть забезпечити санітарні умови під час виробництва молочної продукції, бо для цього потрібне дороге обладнання. На одну–дві корови це обладнання не купиш. Проблема ще полягає в тому, що приходять до селян підприємці і купують зовсім маленьких молочних телят, щоб пустити їх під ніж. І оту молочну телятинку продають на Бессарабці, бо вона дорожча від телятини старшого віку у два–три рази.

— Ваш інститут працює на селян, і нові породи корів виводять також для них. Скажіть, чому ж в Україні кожного року зменшується поголів’я великої рогатої худоби?

— Зменшення поголів’я від роботи інституту не залежить. Зараз я висловлю думку суто крамольну, з погляду багатьох наших політиків. Коли у 90–х роках провели так звану аграрну реформу, то було знищено більше 12 тисяч радгоспів та колгоспів. Ферми були розібрані, як співається в пісні: «і по камєшкам, по кірпічікам, разнєслі тот проклятий завод». Мені закидають: то ти, старий комуняка, за колгоспи і радгоспи. Я не ностальгую за колгоспами. Але не треба було вигадувати ніякої великої аграрної економічної науки для того, аби знищити ферми. Треба було взяти простий досвід сусідніх держав. От була Німецька Демократична Республіка, створили спільну Німеччину, то ніхто там не розібрав жодної ферми. Там на фермі став хазяїн і цьому хазяїну держава допомогла реконструювати її — викинути старе обладнання і поставити сучасніше. Якщо низькопродуктивна худоба — прибрати її, здати на м’ясо і поставити нову,більш високопродуктивну. А якби в Україні не демонтували отого всього, що було в колгоспах, то знайшлись би нові хазяї, і молочну худобу в Україні не вирізали.