Деякі критики вже поспішили висловитися, що це був рік змарнованих книжкових очікувань. Мовляв, літературні передовики цього року сиділи тихо — крім Марії Матіос, — тож і обговорювати нема чого. Андруховичу, Малярчук, Жадану та Забужко ставимо прогули, відтак доводиться писати про важливість дрібніших здобутків, яких було вдосталь. Зрештою, «дрібними» їх і не варто називати, адже звична система координат та літературних пріоритетів більшою мірою існує задля комфорту критиків, аніж відображає істинні ієрархії — плинні, примарні структури, здатні руйнуватися і оновлюватися набагато частіше, ніж ледачкувата читацька свідомість.

Напередодні 2009–го подружжя Світлана Крилова і Назіп Хамітов презентували роман–казку «Магічна Книга». Нез і Лана Світлі — творчі псевдоніми авторів. Багато хто з дітлахів уже встиг прочитати новий твір Світлани й Назіпа й вивчити напам’ять дотепні вислови Гоблінової Бабусі, дракона Аура–Ліна, а також Вікі й Тікі (головних героїв «Магічної Книги»). В часи глобальної кризи хіба не стануть актуальними слова хитромудрого Фу–Фу: «А я відсиджуся тут.. Якщо поталанить, ще й у сплячку впаду. А далі — подивимося». Читачі «Магічної Книги» мають унікальну нагоду — дописати останні рядки власноруч (спеціального для цього в кінці залишено чисті сторінки).

Новорічного настрою — нуль. Звісно, на нього впливає набридливе слово «криза» в усіх інформаційних повідомленнях (оскільки їх уже ніхто не читає, це слово почали ліпити у «вруби» й заголовки). Авжеж спричинюється до сум’яття і невитравне відчування останніх днів грудня як днів сесійних, а отже, нервових і перестрашених. Екзаменувати себе на кількість прочитаних за рік книжок, переглянутих фільмів, прослуханої музики, відвіданих виставок і вистав — справа начебто приємніша, але так і бачиш перед собою страшного викладача, знавця культурної ситуації в Україні, який каже: «Недочитали, пані!».