На всю Бугаївку парубок

Мабуть, якби на Слобожанщині не існувало Бугаївки, то всюдисущі журналісти придумали б село з такою назвою. Адже в рік Бика (Вола, Корови) сюжет будь–якого есе вимагає чогось подібного. Однак якщо глянути на карту області, то, виявляється, і вигадувати нічого не треба. Бо ось вона, справжня Бугаївка: красується на мальовничих пагорбах за 120 кілометрів від Харкова та 50 кілометрів від Ізюма. І хоча вона заховалася від людського ока на узбіччі цивілізаційних шляхів, проте село відоме на всю Україну не лише бугаями гороскопної статури, а й самобутньою історією й цікавими людьми.

Таємниці минулого

Відомо, що будь–яке село починається з легенди. Як запевняє Герой України, керівник місцевого сільськогосподарського кооперативу «Восток» Андрій Якович Ровчак, є вона і в їхнього села. Однак голова СК виявився людиною небагатослівною, отож і розповідь була лаконічна. Мовляв, жив у XVII столітті якийсь козак Бугай, який у часи руїни прийшов із Правобережжя. Йому полюбилися ці місця, отож він вирішив заснувати тут хутір. Оце і все. А міг би придумати й красномовнішу оповідку.

Щоправда, жодних архівних записів про такого козака аннали історії не зберегли, натомість, маємо багато документальних свідчень про український шляхетний козацький рід Донців–Захаржевських (Донцями вони стали, перемігши татар на Дінці), яким належала Бугаївка та 20 тисяч десятин землі довкола. Останній із представників цього роду генерал Дмитро Донець–Захаржевський загинув у Бугаївці від рук найманого вбивці ще в 1872 році, але з тих часів залишилися старі назви вулиць, добра пам’ять бугаївців та церква на честь козацької Охтирської ікони Божої Матері.

Власне, з іконою пов’язана ще одна легенда. Стосується вона дружини Донця–Захаржевського. Виряджаючи сина на навчання до Харкова, вона благословила його натільною Охтирською іконою Божої Матері, але син, байдужий до віри, загубив образок. А потім трапилася ця історія. По дорозі, за Бригадирівкою, коні понесли бричку з сином до яру. Лише диво врятувало хлопця від смерті. Мати кілька днів замолювала гріхи, просила для сина прощення за недбале ставлення до віри. А потім на знак подяки за спасіння у 1840 році було зведено величний храм Охтирської ікони Божої Матері. Сьогодні Бугаївка своїми оселями притулилася саме до цього храму.

Волячий характер

Астрологи стверджують, що Бик — знак урівноваженості, витривалості, працелюбства. А ще під ним народжуються уперті люди, гідні того, що саме вони, хлібороби, годувальники людства...

Власне, коли я запитав голову Ізюмської райдержадміністрації Любов Шамрай про характер бугаївців, то почув, що тут мешкає справді працелюбний, упертий люд... Через цю упертість й бажання мати на все власний погляд чиновники всіх часів не любили бугаївців.

Справді, коли в Російській імперії панували валуєвські циркуляри, у родині бугаївського священика Александрова народився син Володимир — відомий поет і фольклорист. Це його перу належить казка–пісня «Ходить Гарбуз по городу».

У роки громадянської війни, коли за сприяння радянської Росії на противагу УНР під боком в ізюмців більшовики утворили Донецько–криворізьку республіку, більшість села орієнтувалася на Петлюру. До речі, громадянська війна на Ізюмщині завершилася не раніше 1922 року.

У часи Майдану, коли прийшла рознарядка відібрати людей на підтримку Януковича, інша частина села добровільно вирушила до столиці під помаранчеві прапори. Адже не в характері бугаївців терпіти, коли хтось заганяє їх у стійло.

Більшовики, розпочавши людиновбивчу політику колективізації, також зустріли тут не лише мовчазний, а й зброй­ний опір. Можливо, саме тому розлючені комуністи влаштували в селі, на елітних чорноземах Голодомор, страшніший, ніж у довколишніх селах. А пізніше, у 1934—37 роках, проти мешканців села було сфабриковано кілька колективних справ, де сільських дядьків, які не знали, з якого боку Японія, звинуватили у шпигунстві на її користь. Отож близько 100 чоловіків або було розстріляно у харківському лісопарку, або не повернулися з ГУЛАГу.

Завдяки працелюбству та впертості Бугаївка відродилася по війні, не пропала вона й сьогодні. Адже, коли всі довкола почали пускати під ніж худобу, в кооперативі вирішили до останнього триматися за цей «матеріальний» символ України. Сьогодні тут доглядають найбільше в області дійне стадо, яке щодня дає 30 тонн молока.

Андрій Ровчак згадує з цього приводу розмову зі своїм шкільним учителем:

— Олексій Сидорович Субота після війни носив сім осколків під серцем... Якби не побачила лікар–полтавчанка, що він поворухнув пальцем, то, напевне, не вижив би. А був він людиною талановитою — на скрипці грав божественно. Якось зустрічаю його й пропоную: часи не легкі, давайте випишу вам м’яса. А він мені: «Андрію, не потрібне мені м’ясо. Ти Бугаївку бережи, то, може, я трішки ще проживу...»

Власне, якби він разом з бугаївцями не зберіг Бугаївку, у якій головує вже чверть століття, то де б я ще знайшов в області «зіркового» бугая, який безперечно, годиться назватися символом року.

Зірка на ім’я Скат

Отримати статус племінного бугая, який би претендував на символ року, не просто. Утім варто зупинитися на Скаті, синові Майкла. Він — української породи з домішкою голштинської крові.

Сьогодні клички племінним бикам дає комп’ютер, розміщений у столиці, а колись це робили в Бугаївці. Скажімо, батька Ската нарекли Майклом на честь одного з авторів харківської технології асептичного взяття сперми Михайла Павленка, котрого в Монголії називали Майклом. Матір звати Сімка, напевне, за її рекорд — 7555 кілограмів молока на рік.

Родовід для бика — важлива річ. Але навіть маючи родовідну, щоб стати гордістю селекціонерів, він має пройти серйозний відбір. Спочатку зі 100 биків потрібно відібрати десять найкращих, а з них — два. У Бугаївці елітним бугаєм, окрім Ската, став ще й Рейнхард.

Фотографувати Ската непросто, навіть якщо він дивиться на тебе добрими очима. Утім Андрій Якович заспокоює мене: агресивних биків у них не тримають, адже агресія обов’язково передається у спадок. А кому хочеться мати агресивну череду? Словом, Скат — добрий парубок вагою понад тонну. Хоча він ще молодий і в майбутньому може додати 200 — 300 кілограм ваги. Хоча селекціонери кажуть, що вага для бугая не головне. Більше важить те, який він виробник.

Якщо зважити всі показники, то Скат — парубок на всю область і справді годиться на жартівливий символ Слобожанщини.

Коли Бик гнівається?

На це запитання сучасні зіркознавці відповідають так: «Бик гнівається у часи кризи». І додають: перше півріччя, мовляв, буде важким, а потім попустить. А воно вже й сліпому видно, що в наступному році Бикові доведеться впрягатися в ярмо. Він терплячий і, безперечно, тягтиме воза. Бугаївці стверджують, що допоможуть йому всім миром, аби ніхто не вставляв у колеса палиці, як останні місяці.

Власне, найбільша палиця — багаторічна державна політика щодо тваринницької галузі. Власне, той хто тримає худобу, той і робочих місць створює більше, а отже, змушений платити до бюджету й більший прибутковий податок із фізичних осіб. Рослинництво потребує менше робочих рук, а тому воно тут у виграші. Скажімо «Восток» при семи тисячах гектарів землі і 500 працюючих заплатив один із шести мільйонів всіх надходжень до районного бюджету, тоді як «Золота нива» при 18 тисячах гектарів ріллі і кількох десятках працюючих сплатила всього 200 тисяч гривень.

Ударив по Бугаївці й зініційований урядом імпорт закордонного м’яса. Це призвело до того, що закупівельна ціна за кілограм живої ваги знизилася за останній місяць на дві гривні, стала нижчою за собівартість. Ціна на молоко теж зменшилася на десять копійок. Насторожує те, що восени молоко, навпаки, дорожчало. Притчею во язицех також стала ціна на збіжжя, котре коштує втричі дешевше, ніж у минулому році.

— Ми говорили механізаторам: хочете мати європейські зарплати, то дайте нам такий же урожай, — говорить Андрій Ровчак. — Вони виростили хліб, як у Європі, а ми тепер не можемо заплатити їм того, що вони заслуговують.

Словом, іде рік Бика, який везе за собою величезну гарбу проблем. Хто їх туди наскладав? Світова криза, депутати, котрі весь рік точили ляси, чи уряд зі своїми популістськими рішеннями?

Так чи інакше, а крайніми будуть такі, як бугаївці. Хоча навіть у рік Бика їм ніколи буде шукати винних. Бо кожен має кого годувати і в місті, і в рідному селі, куди почали повертатися з усіх кінців світу заробітчани.

А ще потрібно допомагати школі, садкові, дбати про добробут села, щоб воно не пропало. Словом, терпляче тягти воза. Можливо задля майбутнього села — малечі, котрої останні роки народжується тут більше, ніж в усіх селах району вкупі.

...Хоча в одному з гороскопів щодо терпіння Бика я читаю: «Незважаючи на зовнішній спокій, у нього гнівний і запальний характер». Словом, не дай, Боже, Бику розгніватися. У такому разі навіть Тигрові доведеться тікати з дому.

Леонід ЛОГВИНЕНКО