Цікаво, коли вперше одна людина сказала до іншої: «Пограймося у весну! Ти будеш холодним сніговим вітром, ти — сонцем, а ти — дощиком»? Утім весняні ігри вигадали не діти, а дорослі. Ще тоді, коли бачили світ як велику чарівну казку, в якій кожна подія і кожна річ мають символічне значення. З давніх давен люди в ритуалах повторювали природні явища, гралися в символічні ігри, де в образах учасників ніби змагалися між собою тепло і холод, добро і зло. Ці міфологічні ігри збереглися до наших днів: «Подоляночка», «Воротар», «Король», «Мости». Вони розвивають образне мислення, вчать у звичайних речах бачити відгомін «ідеального» світу, в якому добро завжди перемагає.
У грі «Царівна» підлітки стають учасниками символічного пробудження царівни-весни після її присипляння злою відьмою-зимою. У грі «Воротар» виявиться, що ворота не просто впускають за паркан, а ще й можуть нагадати нам про міфічну браму між літом і зимою. І ту, через яку приходить до нас уранці сонце. А мости, які «мостять» у грі «Король», теж незвичайні. Виявляється, символ мосту можна використати, уявляючи будь-який процес з'єднання. Приміром, міст через річку, яка в казках і міфах позначає межу між світами, означає шлюб: місток між двома станами людини. Міфічний калиновий міст, про який співається у піснях, означає людське життя — між молодістю й старістю. На писанках символічні «мости» пишуться для того, аби по них прийшли тепло і добро.
Є також ігри, пов'язані з культом родючості, весняного пробудження й шлюбними мотивами: «Грушка», «Просо», «Мак», «Огірочки». В них діти відтворюють процеси зростання, зацвітання рослин, дозрівання плодів. Образи, закладені в іграх, можна підсилити загадками, легендами й казками про явища природи, небесні світила (бажано не вигадані сучасниками, а записані вченими-фольклористами). Ознайомлення зі світом ігор та легенд добре поєднується з писанням писанок (які, як ми знаємо, пишуть тільки навесні). Адже писанкові орнаменти зберегли сотні символічних зображень природних та душевних явищ, про які йдеться у весняних іграх.
Як не дивно, але сучасна «комп'ютерна» малеча так само, як і її однолітки тисячу років тому, охоче чекає на казку, яку людство в час свого дитинства вважало реальністю і яку донесли до наших днів фольклорні джерела. Отже, казка. Навесні теплим ключем відмикаються крижані замки на небесних воротах і на землю випускаються дощ, роса і птахи. Вирій, ірій, рай — це острів чи сад, де росте дерево життя, а ще — зібрані з усіх усюд найкращі квіти. Вишневі та яблуневі садки там завжди в цвіту: половина дерева квітне, а на іншій уже достигають плоди. Там є озеро з живлющою і цілющою водою. І живуть там душі наших предків. У вирій відлітають птахи на зиму, а по зимі повертаються до нас, несучи на крильцях тепло і вісточку від пращурів. Найпершим посилають жайворонка — ще сніги і криги лежать, а він уже летить і каже:
А я тії криги
Крилечками розжену,
І ще й ніжками потопчу
Хоча птахи у Вирії знають і розуміють, що їм треба летіти на землю й нести тепло, діти про всяк випадок щовесни їм про те нагадують, влаштовуючи свята зустрічі пернатих. Це гарна нагода розповісти малечi про різних птахів, їхні відмінності, звички й різновиди пташиної мови.
Березень — місяць писанкарок. Починають писанкарювати на свято Стрітення (15 лютого), а завершують — на Зелені свята. За традицією, писанки пишуть дівчата і жінки. Для цього потрібні тиша, спокій і зосередження на добрих думках. А ще — просте приладдя: писачок, фарби і віск. Адже справжні писанки пишуться восковою технікою по білих курячих яєчках. Фарбуються вони в холодному розчині (міцний відвар трав або анілінові барвники для тканин). Малюючи писанки, бажано повністю зберігати стародавні орнаменти і навчати цього дітей. Адже тільки таким чином унікальне українське мистецтво дійшло до наших днів і зможе передатися далі. Кожна писанка — це малесенький світ. Тут і небо із зорями, і вода з рибами, і дерево життя з оленями й птахами, і засіяне поле, і триверхі церкви. Кожен орнаментальний мотив і колір — це ніби окрема літера абетки. Поєднуючись на писанці, ці «літери» творять мальовану молитву. Різні місцевості України мають свої особливі орнаменти й кольори, так само, як говірки й діалекти. Проте загалом мова українських писанок спільна.
Мами й бабусі у період між 9 березня (свято Обретіння) і 22 березня (свято 40 мучеників), за давнім звичаєм, печуть для малечі обрядове печиво — «жайворонків». Краще робити це разом з дітьми. Слід замісити круте прісне тісто з борошна і води. Заготовку розділити на дві частини: трохи більша буде тулубом, менша — крильми. Тулуб треба загнути так, щоб спереду вийшло щось подібне до шиї з головою, на якій виліплюємо дзьобик. Далі розкачуємо «крила» на довгу пласку смужку і обкручуємо їх «навхрест» навколо шиї. Далі частинку тулуба за крильми трохи розплескуємо і розрізаємо ножем на смужки — це хвіст. Так само розплескуємо і розрізаємо крила. Очі вставляємо iз зернят (залежно від розміру «жайворонка»). Змащуємо деко і випікаємо. І даємо гратися дітям — вони бігають із «пташками», підкидають їх догори, розвішують на деревах. В цей же час співають пісень, у яких закликають птахів — клекання.
Засилля реклами «русской маслєніци» в інфопросторі України вже не вражає і не печалить, а закликає до дії: пізнати власні традиції і докласти зусиль, аби їх дотримуватися. Хоча б задля власної безпеки. Та спершу розберімося з традиціями російськими. Основні атрибути тамтешньої «Маслєніци» — це «бліни» з ікрою, грибами, медом чи іншими начинками, виготовлення і спалення солом’яного опудала, гучні розваги й чаювання з самоварами просто неба, змагання… >>
Ще півтора десятка років тому візиткою талановитого подружжя з Коломиї були гобелени. У цьому виді ткацького мистецтва Ярослав Сахро з Оксаною Литвин сягнули такого рівня, що їхні твори почали залюбки купувати для приватних колекцій цінителі гобеленів з України, Великої Британії, Данії, Ізраїлю, Італії, Канади, Німеччини, Польщі, Росії, США, Франції та Японії. >>
Наше знайомство з Русланом Козленком, або ж Русалімом (це його кобзарський псевдонім), відбулося під час фестивалю епічної традиції «Кобзарська Трійця-2014». Освячення музичних інструментів на подвір’ї Михайлівського Золотоверхого собору, виступи майстрів із різних куточків України, традиційний «кобзарський чайок». >>
Усього два кольори — білий і червоний. А ними створено цілий світ. Пряма горизонталь — земля, хвиляста лінія — вода, хрест — вогонь. Квітка, яка означала початок життя. І — жінка з піднятими руками. Берегиня, мати–прародителька, символ життя і родючості, захисниця людей від усілякого зла, добра «хатня» богиня, що оберігає родину… >>
Симпатики древньогрецького філософа Сократа навряд чи аж так піднесено, услід за вчителем, можуть нині повторити його знамениту фразу «Ми живемо не для того, щоб їсти, а їмо для того, щоб жити». У сучасному світі не все так просто, стабільно високі прибутки рестораторів — тому підтвердження. >>
У столиці українського гончарства — селищі Опішня — завершився п’ятий щорічний Тиждень національного гончарного здвиження «Здвиг–2013». Хоча насправді ця щедра на глину й таланти земля «двиготіла» під натиском грандіозного мистецького дійства майже весь місяць. Адже учасники третьої Е–літньої академії гончарства, міжнародного молодіжного гончарського фестивалю та четвертого ІНТЕРСимпозіуму кераміки приїхали сюди раніше. Зрештою, у рамках згаданого Тижня відбувалося десять повноцінних мистецьких конкурсів і презентаційно–виставкових заходів, у яких, крім гончарів і керамістів, демонстрували свою майстерність ковалі, фотохудожники, майстри графіті та бодіпейнтінгу, тобто художнього розпису на тілі. Найгучнішим же і водночас заключним акордом «Здвигу», власне, його апогеєм, став Національний фестиваль гончарства. >>
