Тиждень тому в одній зі столичних газет була опублікована «цікава» стаття, від якої тхнуло відвертим «лохотроном». Такий собі лист читача, який ділиться досвідом збереження власних заощаджень під час кризи. Утім окремі нюанси макету та дебільне прізвище автора (насправді неоригінальний псевдонім журналіста) вказували на те, що це ніякий не лист, а реклама. Зміст зводився до того, що зняті з депозиту гроші громадяни не знають куди подіти: на банки надії жодної, а в квартирі ховати їх небезпечно, бо злодії теж не сплять. Тож спочатку «читач» згадав свою «тітоньку», яка нібито скуповувала на початку буремних 90–х ковдри, сервізи та кришталь, щоб інфляція не зжерла заощадження. А далі навів «свіжий» приклад: мовляв, мої знайомі на зняті з депозиту гроші хотіли поїхати у закордонне турне. Але ж ціни змінюються через коливання «зеленого»! Тож молода сім’я вирішила вкласти свої кревні (увага!) — в купівлю домашнього кінотеатру. «Хай за дорого придбали, але ж не втратили гроші під час кризи, і це головне! Тепер гроші зберігає телевізор! — резюмує «читач». — Тепер і на розвагах можна заощадити, бо слухати музику й дивитися кіно можна і вдома».