Проїжджаючи трасою Київ—Ковель (у народі знаною як «варшавка») з боку Сарн, першим населеним пунктом, що вигулькне на небокраї відразу за лісом, буде село Городець — своєрідні ворота Володимирецького району. Ще здалеку видно стелу з літерами, що зафіксували назву села, а на самому її вершечку — лелече гніздо. Нині зима, але якщо напружити уяву, то можна почути дзвінкоголосий скрекіт буслів, які ніби закликають на гостину: заїжджайте, мовляв, тут вам завжди раді. Отож й користуємося символічними запросинами — щоб ближче познайомитися з поліською глибинкою. А завітали ми сюди на свято «Городецький автограф», яке завдяки ініціативі та ентузіазму уродженця цього села письменника Віктора Мазаного, вже стало традиційним і цьогоріч відбувалося вчетверте. І те, що сюди, у це поліське село, якісь дивні біоструми приваблюють чимало українського письменства (а побували тут з візитами й висадили дерева на Алеї письменників України, назавжди «вростаючи корінням» у цю поліську землю, лауреати найвищої відзнаки держави — Національної премії ім. Т. Шевченка — В’ячеслав Медвідь, Петро Засенко, Петро Перебийніс, Олексій Дмитренко та ін.), не просто випадковість, а певна закономірність. Адже село має дуже давню й цікаву історію.