Ілля Мечников із дружиною Ольгою Білокопитовою на прогулянці за Попівкою. (з музею Мечникова в Попівці.)
Про досягнення вченого світового масштабу Іллі Мечникова, котрий народився в невеликому селі Іванівці на Харківщині і так багато зробив у своєму житті, добре відомо. У 23 роки він був доктором зоології, потім став професором Санкт–Петербурзького університету, завідувачем лабораторії Пастера в Парижі. Свої наукові праці присвятив еволюційній ембріології, мікробіології, імунології та геронтології. У 1908 році став лауреатом Нобелівської премії з медицини та фізіології «За вивчення імунної системи». Але мало хто знає, що 13 років поспіль Ілля Ілліч мешкав у тихому мальовничому селі Попівка Смілянського району Черкаської області, розташованому за кілька кілометрів від траси «Черкаси — Умань». Звідти родом була його друга дружина — Ольга Миколаївна Білокопитова, котру він палко кохав і яка стала для вченого і другом, і помічником. У шлюбі вони прожили понад 40 років. В історії залишилося 400 листів Іллі Ілліча, адресовані Ользі Миколаївні, яку вчений називав «голубкою і коханою дівчинкою».
Директор тамтешньої школи Людмила Коломієць, котра виросла в Попівці, розповідає, що школяркою навіть не знала, що Мечников жив у їхньому селі. Тепер все змінилося. Років вісім тому ім’ям видатного вченого назвали тут вулицю. А в сільській школі відкрито кімнату–музей Іллі Мечникова. Педагогічний колектив, сама пані Людмила, її чоловік — Володимир Степанович — зробили для цього чимало.
«Експозицію про діяльність видатного вченого ми розмістили в класі, де навчаються наші першокласники. Хочемо, щоб діти, які тільки переступили поріг школи, добре знали історію своєї малої батьківщини», — пояснює «УМ» Людмила Миколаївна. Вона каже, що живописну Попівку Мечников дуже любив. Уперше сюди він приїхав у 1875 році, після одруження з Ольгою Білокопитовою. Тут, на пагорбі біля річки Гнилий Ташлик, стояла садиба батьків Ольги Миколаївни. У шкільному музеї відтворено маєток предводителя одеського дворянства Миколи Білокопитова: над класною дошкою на всю стіну висить картина з зображенням затишного родового гнізда Ольги Миколаївни.
Щоліта подружжя приїжджало в Попівку до батьків. А в 1881 році, коли їх не стало, Ілля Ілліч пішов у відставку, і вони з Ольгою Миколаївною поселилися в маєтку, взявши опіку над її сестрою та братами. Від тієї садиби нині в селі збереглася панська комора та залишки муру.
Людмила Миколаївна каже, що вчений обладнав у Попівці лабораторію і власним коштом збудував церковно–парафіяльну школу. Вона стояла неподалік нинішньої — на пагорбі, з якого відкривається чарівний краєвид. Серед неймовірної природи Ілля Ілліч наче помолодшав. Вранці він бігав до річки, ходив босим її берегами із сачком у руках, пригощав дітвору цукерками, а малеча носила йому комах та жаб для дослідів. Одним із улюблених занять великого вченого були й піші прогулянки околицями живописної Попівки. У музеї зберігають фото, на якому Мечников із дружиною мандрують шляхом за рідним селом.
Ольга Миколаївна — друга дружина великого вченого. Першою його супутницею була Людмила Федорович, племінниця видатного російського ботаніка Андрія Бекетова, друга Іллі Ілліча. Вони побралися у січні 1869 року. Але шлюб не приніс щастя. Людмила тяжко хворіла на сухоти. Мечников робив усе, аби врятувати дружину, — лікував її кумисом на рідній Харківщині, возив в Італію, Швейцарію, на острів Мадейру. Але молода жінка вмирала, і через чотири роки її поховали. Смерть дружини стала для вченого тяжким ударом: він навіть пробував накласти на себе руки, випивши морфію. У ту пору йому було 28 років. Вийти з депресії і знову побачити світ у кольорових тонах допомогла Ольга Білокопитова. Ілля Ілліч познайомився з нею в Одесі. Там він викладав в університеті. Стрункій дівчині з тугою довгою косою було п’ятнадцять років. Разом із батьками Ольга мешкала поверхом вище у тому ж будинку, в якому жив і Мечников. Часто молодий учений не міг заснути через те, що в квартирі предводителя одеського дворянства Миколи Івановича Білокопитова хтось довго бігає. Одного разу Мечников навіть ходив розбиратися з таким неподобством. На Ольгу та її сестру–близнючку Катерину батьки тоді нагримали, аби не заважали професорові відпочивати. Вже згодом, можливо, щоб згладити ситуацію, Ілля Ілліч запропонував Білокопитовим давати приватні уроки для Ольги, котра захоплювалася (і серйозно займалася) в гімназії зоологією. Батько Ольги був противником захоплень доньки наукою. Він казав, що жінка має бути гарною матір’ю і господинею, але не науковим діячем. Та вперта Ольга була іншої думки. Її цікавила наука, мистецтво. Ольга писала вірші, займалася живописом і скульптурою. А ще її зачаровував професор Мечников. Почуття, котрі розгорілися між двома молодими людьми, не подобалися батькові Ольги. Він був проти таких стосунків через різницю у віці, але згодом змирився і дав благословення на шлюб Ольги та 30–річного Іллі Мечникова. Пізніше у своїх щоденниках Ольга Миколаївна напише про коханого чоловіка такі рядки: «Він брав безпосередню участь не тільки в моїй освіті, він у всьому залучав мене до свого життя, ділився думками, вводив у свої заняття».
Весілля вони зіграли 14 лютого 1875 року. «Зима була сувора, сніг покривав землю густим яскравим покривалом. За кілька годин до весілля мої брати запряглись у санки, щоб покатати мене. «Іди скоріше, — кликали вони, — сьогодні ввечері ти будеш уже солідною дамою, якій не можна буде гратись!» І ми з радістю помчали по засніженому килиму на великому дворі нашого будинку. Нарешті мама, вся схвильована, почала кликати через кватирку: «Дитя моє, про що ти думаєш? Давно пора причісуватись, одягатись!» — згадувала пізніше про той щасливий день Ольга Миколаївна.
Ілля Ілліч, зазначає директор Попівської школи Людмила Коломієць, був простою та чуйною людиною. Любив ходити в полотняних штанях та сорочці. Не цурався селян і допомагав їм завжди. І хоча не був дипломованим лікарем, але добре знав медицину, тож нерідко лікував хворих. За переказами, колись граф Бобринський, котрий володів Смілою і був сусідом Мечникова по маєтку, попросив Іллю Ілліча подивитися когось із його родини. Але коли Ілля Ілліч приїхав до садиби графа в полотняному одязі, то прислуга прийняла його за селянина і не пустила. Це дуже образило Мечникова. Він розвернувся і повернувся в Попівку. І коли Бобринський дізнався про таке та просив Іллю Ілліча знову приїхати до нього, Мечников йому відмовив.
Хоча загалом стосунки вченого та цукрозаводчика Бобринського були досить теплими. Коли граф Бобринський відкрив на Смілянщині сім цукрових заводів, розширив площі цукрових буряків, то Мечников долучився до боротьби зі шкідником посівів буряка — довгоносиком, оскільки селяни збивалися з ніг, збираючи так звану «кузьку». Водночас посіви жита та пшениці потерпали від іншого шкідника — клопа–черепашки.
«Спочатку Ілля Ілліч проводив свої досліди в лабораторії, згодом граф Бобринський дозволив йому проводити їх на дослідних полях. Результати виявилися надзвичайно оптимістичними», — писала про той час дружина Мечникова Ольга Миколаївна. За її спогадами, в 1883 році Ілля Ілліч створив на Смілянському цукрозаводі виробництво з розведення культури грибка — мускардини, для зараження ним шкідливих комах. Згодом новий спосіб боротьби зі шкідником, винайдений Мечниковим, почали застосовувати по всій Росії.
Саме в Попівці вчений здійснив і відкриття в галузі фагоцитозу. Своїми дослідами Мечников довів здатність клітин знищувати в організмі шкідливі речовини та мікроби, за що згодом і одержав Нобелівську премію. У своїй сільській лабораторії він трудився і над питаннями про походження риб та хребетних, спостерігаючи за фауною річки Гнилий Ташлик.
У своєму життєвому виборі Мечников не помилився. Ольга Миколаївна повернула його до життя, стала вірним другом, помічницею й талановитим науковим асистентом. Її цікавило усе, що цікавило чоловіка. Вона була його другою половинкою все життя і надихала на наукові звершення. Вони рідко розлучалися. Але коли Ілля Ілліч був у від’їзді, то щодень писав коханій листи. «Твій спокій для мене дорожчий за все на світі. Не ляжу спати, допоки не поговорю у листах із моєю коханою дитинкою. Як ти бабайкала і як себе почуваєш, рідна? Здається, цілий вік минув з часу мого від’їзду, а між тим — всього лише четверта доба», — пише дружині Ілля Мечников. А через два дні відправляє їй новий лист: «Тепер, незважаючи на безліч справ, неймовірно гнітить нудьга, і я так прагну до своєї пречудової, божественної дівчинки, то що ж буде, якщо раптом замети завадять виїхати своєчасно або, що ще гірше, якщо прийдеться чекати де–небудь на проміжній станції, хоч би і в незмінному Єлизаветграді? Сніг сипле, не перестаючи, і сьогоднішня пошта вже не прийшла, застрягнувши, мабуть, десь у дорозі. Схоже, і ти, моє рідне біднятко, хвилюватимешся, особливо якщо не будеш акуратно отримувати листи. Міцно, міцно обіймаю і цілую свою милу дівчинку, котру дуже прошу глядітися. Я дуже, дуже сильно і глибоко люблю тебе». Навіть у 62 роки кохання Мечникова так само яскраво горіло, як і в молоді літа. У ту пору Ілля Ілліч писав 49–річній дружині Ользі: «Ти не можеш собі уявити, моє коханнячко, як сильно мені хочеться повернутися додому. Два–три дні відсутності ще туди — сюди, але потім опановує бажання якомога швидше поїхати. Міцно–міцно цілую свою дорогу голубку, кохану дівчинку».
Ольга Миколаївна була для Іллі Ілліча не тільки гарною дружиною, вона реалізувала себе як талановитий художник та скульптор, а ще перекладала з французької на російську наукові праці свого чоловіка.
У 1902 році подружжя продало маєток у Попівці, але прожиті там роки згадували ще довго. Через 14 років після від’їзду з маєтку Ілля Ілліч помер від інфаркту. Дітей у них з Ольгою Миколаївною не було. У своєму заповіті Мечников написав: «Моя дорога, ненаглядна супутнице, знай, що в мене не було іншого почуття, крім найглибшої і щирої любові і великої поваги. Таких людей, як ти, мало на світі. Та обставина, що я все життя міг багато працювати, значною мірою залежала від тебе. Це сприяло тому, що 41 рік мого життя, проведеного з тобою, я був щасливий. Кажу це від чистого серця і глибоко дякую тобі».
Ніхто до сьогодні не знає ні її точної дати народження, ні приблизного року смерті, ні місця поховання. Не дійшло до нашого часу і жодної фотографії чи портрета письменниці, оскільки вона не мала власних дітей і внуків, які могли б зберегти для історії подібні свідчення. >>
Тарас Шевченко прожив коротке і тяжке життя. Він помер у 47 років, з яких 24 припали на кріпацтво, 10 — на заслання і лише 13 років поет був порівняно вільною людиною. >>
Наближається 155-та річниця з дня народження мецената Євгена Чикаленка. Чикаленко п’ять років добивався дозволу царської цензури на видання своїх україномовних книжок, оплачував гонорари Бориса Грінченка і допомагав хворому Іванові Франку, уже сам бідуючи. >>
Королеві Великої Британії Єлизаветі ІІ 21 квітня виповнюється 90 років. За традицією, день народження королеви святкується двічі на рік, тому майже увесь 2016-й у Британії вважається ювілейним. Без сумніву, Єлизавета ІІ на цей час є найвідомішим монархом світу. >>
Нещодавно в Музеї шістдесятництва відкрилася виставка «Він бачив крізь час», присвячена видатному історику, культурологу, філософу, археологу, громадському діячеві — Михайлу Юліановичу Брайчевському. Лише найближче оточення вченого знало його ще й як неабиякого поета та художника. >>
Жива легенда стверджує — допоки Оранта молитиметься за Україну в Софії Київській — незнищенним буде український дух, український народ. Тому й, певно, жодна нація цього світу не має такого сузір’я видатних жіночих постатей, які творили національну та світову історію, зупиняли світове зло, ставали символами незламності людського духу та проривного пасіонарного чину в найкритичніших для народу буревіях історії… >>
