Що б там як, а сьогодні вранці обізнані з давньою українською традицією дітлахи обов’язково знайшли під подушкою довгоочікуваний гостинець. Можливо, там лежало не зовсім те, що хотілося б, — світова фінансово–економічна криза зрикошетила й по торбі Миколая, та віра в нічний ритуальний візит святого добродійника залишає надію, що бажання колись–таки збудуться.
Українській малечі, звісно, не обов’язково знати про житлово–комунальні митарства їхнього небесного покровителя в Косівському районі Івано–Франківщини, як і багато чого іншого, доведеного дорослими до абсурду. Передусім Миколай, як часто буває в українців, постраждав через політику та чужі бізнес–інтереси. Ідея його «переселення» на Косівщину виникла в керівника прикарпатських есдеків, заступника голови Івано–Франківської облдержадміністрації Миколи Шкрібляка незадовго до того, як куля кілера обірвала його життя у переддень парламентських виборів–2002. Але у селі Пістинь, на території Національного природного парку «Гуцульщина», де вже стояв освячений камінь, розпочалося спорудження скромної садиби–резиденції святого Миколая під патронатом СДПУ(о). Двоповерховий дерев’яний котедж був готовий у 2003 році.
Здавалося, що житлова проблема чудотворця владналася. Проте в надрах Косівської райради, очолюваної молодим «нашоукраїнцем» Русланом Присяжним, народився новий мега–проект мистецько–туристичного комплексу «Маєток святого Миколая», неофіційно названий «Гуцульським діснейлендом», що мав розміститися на 380 гектарах лісу та поля неподалік села Черганівка. Проект нібито гармонізувався з Указом Президента Віктора Ющенка «Про заходи щодо відродження традиційного народного мистецтва та народних художніх промислів в Україні». У тодішніх вагомих гривнях він «потягнув» майже на 200 мільйонів. Перший (і поки що єдиний) його об’єкт — дерев’яну капличку на узліссі — керівники району помпезно презентували 17 грудня 2006 року. На більше забракло сил. Зате з наближенням кожного наступного 19 грудня між челядниками двох конкуруючих таборів загострюється боротьба за «душу» святого добродійника і право лицедіяти від його імені. «Черганівці» стверджують, що підписувати листи, які б потрапили на достовірний «стіл замовлень», варто так: «Україна, Карпати, Маєток святого Миколая». «Пістинці» називають зовсім іншу адресу: «Косів, вулиця Дружби, 84», де центральний офіс Національного парку «Гуцульщина». Остання, мабуть, популярніша, бо сюди, як стверджують працівники національного парку, лише протягом нинішнього року від дітей надійшло понад дві тисячі листів. Та, власне, й апартаменти Миколая — кабінет і спальню — в Пістині, на відміну від віртуального маєтку, можна побачити на власні очі.
Коли чудотворцю вдасться вирватися із зони косівського конфлікту, прогнозувати важко, хоча завдяки недавньому соломоновому рішенню районної виконавчої влади святому носію дарунків, принаймні упродовж цього тижня, на Косівщині створять райські умови. За словами заступника голови райдержадміністрації Миколи Васкула, цьогоріч святкування розпочалися 18 грудня біля каплички в Черганівці богослужінням і роздачею подарунків дітям пільгових категорій, а продовжиться 19 грудня в Пістині.
Щоправда, є на Прикарпатті й третя адреса, пов’язана зі святим Миколаєм — містечко милосердя, назване його іменем. Розташоване воно на західній околиці обласного центру. Сюди листів не пишуть. Тут під чуйною опікою сестер–жалібниць чернечого «Згромадження Воплоченого Слова» мешкає два десятки діток із неблагополучних сімей. Про цей затишний духовний прихисток, яким керує 28–річна настоятелька Марія від Святого Духа, мало хто, окрім жертводавців, знає, бо тут не пахне бізнесом і політикою. Тут живуть по–божому.