Спершу думай про вітчизну, а пізніше — про офшор

Ще в січні хизувалися прибутками

Днями довелося побувати в Нікополі, промисловому містечку на березі рукотворного Каховського моря. Перше, що впадає у вічі, — настрої місцевого населення. Без перебільшення — вони близькі до шоку. Ситуація на півдні Дніпропетровщини нині найважча. Остання новина — майже повністю зупинився Нікопольський завод феросплавів, де зайнято близько дев’яти тисяч працюючих, у масовій свідомості це підприєм­ство залишається перлиною вітчизняної економіки. Власне, так воно й було — до 1 квітня. Трохи раніше у цьому ж південному регіоні області завмерли Марганецький та Орджонікідзевський гірничо–збагачувальні комбінати, які, за задумом, ще за радянських часів мали забезпечувати сировиною феросплавний. Для невеликих містечок ці підприємства — градоутворюючі. Тепер же людям справді хоч сядь та й плач.

Посилання на світову кризу — мовляв, нині не легше ані в Росії, ані в США — відзначаю, втішають далеко не всіх місцевих мешканців. Нерідко почуєш розмови і про суперприбутки у тисячі(!) відсотків господарів феросплавного, які зазвичай відправлялися в офшор, а в розвиток виробництва, насамперед із метою зменшення його собівартості, кошти не вкладали.

Однак ця тема у другому за масштабами місті Дніпропетровщини, Кривому Розі, дала про себе знати вже значно відчутніше. Коли на сесії міської ради депутати «регіональною» більшістю голосів стали затверджувати текст звернення до Кабміну з констатацією суттєвого скорочення обсягів виробництва на підприємствах, внаслідок чого місцевий бюджет недоотримує мільйони гривень, раптом коса почала находити на камінь. Адже однією з вимог став повний розрахунок держбюджету з криворізьким. Проте на тій же сесії прозвучала інформація, що якраз із цим справи не такі вже й кепські. Зокрема, за дев’ять місяців поточного року міський бюджет отримав дотацій і субвенцій із державного на загальну суму 236,7 мільйона гривень, тобто 93,4 відсотка від плану. При цьому додаткова дотація на зарплату бюджетникам у зв’язку із впровадженням єдиної тарифної сітки та на погашення різниці в тарифах на теплову енергію, послуги водопостачання та каналізації надійшла в повному обсязі.

Депутат Володимир Гончар принагідно пригадав дані, озвучені почесним президентом Центрального та Північного гірничозбагачувальних комбінатів Олександром Вілкулом на прес–конференції ще в січні 2008 року. Так ось, ці підприємства за 2007 рік отримали чистого прибутку 2 мільярди 458 гривень. Тоді ж як фонд заробітної плати на них сумарно становив 541 мільйон гривень. А були ще й попередні, не менш успішні роки. Отож неважко підрахувати, що за чотири останніх роки фонд зарплати на цих підприємствах становив загалом 1 мільярд 390 мільйонів гривень, тоді як власники, основний із яких зареєстрований на Кіпрі, отримали 3 мільярди 270 мільйонів гривень. 95 відсотків чистого прибутку за 2007 рік відомого у краї підприємства «Кривбасвибухпром», знову ж за даними депутата Гончара, отримала одна кіпрська компанія, яка належить добре всім відомій людині. Тож чому замість того, щоб кивати на Київ, не спрямувати справді шалені чисті прибутки на підтримку працівників комбінатів? Тим паче падіння ринку металу та залізорудної сировини аналітики прогнозували задовго до 2008 року. Отож неважко підрахувати: чистих прибутків цілком вистачить для того, щоб виплачувати зарплату всім 20 тисячам працівників Центрального та Північного комбінатів упродовж п’яти років. Однак такі, здавалося б, убивчі аргументи депутата Гончара у більшості його колег особливого ентузіазму не викликали.

Проте криворіжці можуть втішатися, що жодне підприємство внаслідок кризи на сьогодні у них не зупинилося. Але чи довго вони протягнуть на, так би мовити, підшкірному жирі, запитання не такого вже й далекого часу.

Зарплати падають, безробітних більшає

Саме в тому, що практично жодне підприємство в обласному центрі на сьогодні не зупинилося, намагалися відшукати втіху і депутати Дніпропетровської міськради. Тому більше говорили про скорочення робочих місць внаслідок падіння виробництва. Але від перестановки акцентів навряд чи буде легше. Нині на промислових підприємствах Дніпропетровська вже звільнено майже п’ять тисяч працівників. За словами чиновників, на квітень наступного року ця цифра може зрости разів у вісім.

А вже нині доводиться говорити про масовий перехід підприємств на скорочений робочий тиждень і різке зниження середньої заробітної плати, яка за 9 місяців нинішнього року зросла у місті з 1679 до 1998 гривень. Однак уже до кінця нинішнього року найбільші песимісти пророкують падіння середньої зарплати навіть на 60 відсотків. З абсолютних цифр, які вже обнародувані стосовно деяких підприємств, картина постає ще гнітючіша. Зокрема, у відкритому акціонерному товаристві «Дніпроважмаш», де про скорочення працюючих поки що не говорять, до кінця нинішнього року середню заробітну плату мають знизити з 1566 до 900 гривень, у ВАТ «НТЗ — Інтерпайп» — з 2893 до 1223 грн., на заводі прокатних валків — з 2892 до 1100... І такий перелік виявиться довгим. Тим прикріше, що все це відіб’ється бумерангом і на надходженнях до бюджетів усіх рівнів, Пенсійного фонду, державного фонду соціального страхування безробіття.

Наприкінці листопада спробували затвердити свій перелік антикризових заходів і депутати Дніпропетровської обласної ради. Проте склалося враження, що вони й самі не вірять у їх ефективність. Навіть не надихає призначення як головних борців із кризою практично всіх заступників голови облдержадміністрації Віктора Бондаря. Сам «Перелік заходів...» явно накульгує на неконкретність і розмитість. То рекомендується, як жити далі усій країні (пункти щодо «звільнення підприємств гірничо–металургійного і хімічного комплексів від оподаткування» чи «запровадження державного регулювання цін на виробництво, транспортування, реалізацію мінеральних добрив та паливно–змащувальних матеріалів» щодо цього здаються ілюстрацією особливо яскравою), то йдеться про те, що й так зрозуміло, як от «приведення тарифів на послуги ЖКГ до економічно обґрунтованого рівня» чи сприяння залученню іноземних інвесторів. Хіба що рішення депутатів про обмеження витрат на закупівлю нових автомобілів, мобільних телефонів, меблів, ноутбуків та побутової техніки для своїх структур, себто для себе, рідних, втішає по–справжньому.