Пейзаж із вітряками

Перші на півострові й, за великим рахунком, в Україні вітряки у промислових масштабах почали застосовувати неподалік озера Донузлав усередині 90–х років минулого століття. Тобто фактично відразу після демілітаризації цієї закритої для відвідування туристів (передусім через дислокацію там підпорядкованої Чорноморському флоту Кримської військово–морської бази. — Авт.), проте відкритої всім вітрам місцини. Далі вітрякова «експансія» розповсюдилась уже на західний Крим і Судацький регіон, де середня швидкість вітру теж досягає потрібних 8,5 м/сек. На сьогодні таких ВЕС аж десять, однак реально працює тільки шість. Щоправда, їхня сумарна потужність незначна — не більше 65 МВт. А все тому, розтлумачив «УМ» президент Кримської академії наук, професор Віктор Тарасенко, що там, як правило, змонтовані застарілі, ті, що були вже у використанні, американські чи недосконалі вітчизняні турбіни.

Та сьогодні — це вже вчорашній день. Нині сучасну і значно ефективнішу техніку данського виробництва планує поставити на півострів київське ТОВ «Нова–Еко»: сто турбін типу S88 у Чорноморському районі й ще півсотні — у Ленінському. В підсумку вони «накрутять» 300 МВт і, таким чином, майже на 15 відсотків задовольнять потреби автономії в електроенергії.

Ще одна деталь: першу чергу ВЕС, навіть попри кризу, планують здати в експлуатацію вже наступного року. Про це розповів гендиректор компанії «Нова–Еко» Олександр Федяєв. Він також повідомив, що вже позаду розробка робочого проекту «ВЕС–300», позитивні висновки «Укрбудекспертизи», отримання ліцензії від НКРЕ України, різні консультації, громадські слухання, узгодження, укладання договорів про аренду землі тощо, на що пішло довгих півтора року. Тепер ТОВ фактично може сміливо приступати до головного етапу — самого будівництва на першому, чорноморському, майданчику .

Вартість українсько–португальсько–німецького проекту теж не тримається у таємниці — це понад 550 мільйонів євро. Тож за «вітровими» масштабами йому наразі, виявляється, немає рівних не лише в СНД, а й у Європі, де через брак передовсім земельних ресурсів за такі проекти більше не беруться. «Відбити» вкладені ресурси і банківські кредити інвестори збираються у найближ­чі десять років. За словами пана Федяєва, проект отримав тверді державні гарантії після ухвалення у вересні українським парламентом Закону «Про зелений тариф», який передбачає, до слова, суттєві пільги при імпорті промислового обладнання для ВЕС.

Начебто не програють від сусідства з вітряками і місцеві жителі, зокрема Міжводненської сільради. Окрім арендної плати за землю під ВЕС, вони отримають питну воду з раніше законсервованої артезіанської сверд­ловини, відремонтований водогін і ємність для води. Професор Віктор Тарасенко додає: з усіх відомих видів генерації електроенергії саме вітрова наносить найменшу шкоду довкіллю. За його розрахунками, експлуатація ВЕС–300 тільки упродовж найближ­чих трьох років дозволить скоротити викиди шкідливих парникових газів в атмосферу в обсязі, еквівалентному 3,7 мільйона тонн вуглекислого газу. Тому, мовляв, місцеві екологи і вчені збираються й надалі всіляко лобіювати саме таке використання «зелених» відновлювальних джерел енергії.