«Метелик». 2007р.
У Христини Кущ–Катракіс, доньки скульптора Анатолія Куща, у світі вже було понад 100 виставок, але в Україні вона виставляється вперше. Христина не женеться за іміджем, за славою, вона прагне просунути українську культуру не просто на Захід, а в Голлівуд, де працює художником–постановником і продюсером.
В Українському домі 11 грудня вона презентувала свою першу в Україні персональну виставку картин і скульптури. Виставка благодійна. Виручені кошти планує віддати у дитячі будинки. Але на цьому її місія благочинності не закінчиться. У Христини плани, як у Наполеона. Побудувати перший культурний центр, в якому буде все — музика, театр, живопис, танці. Навчання буде безкоштовним і тільки для талановитих дітей, яких вишукуватимуть по селах і хуторах України. За її словами, у Бразилії недаремно найкращий футбол, бо хлопчиків шукають у найглухіших місцях країни. «У нас має бути найкраща культура, яку знатимуть у світі. Тому ми маємо відкрити цей культурний центр. Викладати у ньому будуть метри: Богдан Ступка, Олег Скрипка, Олесь Санін, Олександр Білозуб. Я розумію, що в Україні є корупція, тому за кожним кроком у побудові центру спостерігатиме хтось із американської сторони», — каже Христина перед відкриттям виставки.
Богдан Ступка радіє знайомству з цією милою дівчиною. «Вона прийшла в театр, дала нашим виставам дуже цікаву оцінку і запропонувала співпрацю. Навесні ви вже зможете побачити результат нашого спілкування. Це буде вистава «Дві квітки кольору індиго» про Фріду Кало з Мексики, яку знають у всьому світі, і нашу Катерину Білокур, про яку навіть не всі українці знають».
«Вона хоче повінчати Україну з Голлівудом. З її оптимізмом і впевненістю можна передбачити, що так воно й буде», — додає Наталя Заболотна, директор Українського дому.
Найкращі вечорниці у світі організовує «вевешник» Олег Скрипка. Він теж руками і ногами за те, щоб про українську сучасну культуру знали у світі. Незабаром Олег проведе чергову забаву у Франції. «Ми мусимо представити українську культуру у світі, таким чином зробивши крок назустріч глобалізації. Нині до нас приїхав Голлівуд, а завтра ми поїдемо до них», — усміхається Скрипка.
Скільки б там не говорили про театр і музику, а кіно все одно найважливіше. «Воно не таке бюджетне, як ті проекти, які має на меті реалізувати Христина, але серед усього цього — найефективніше. Кіно — це мандрівка культури по світу. Тут не треба давати гроші старим визнаним режисерам. Дайте дебютантам. Нехай знімають що хочуть. Серед десяти буде один–два геніальних. І з цього почнеться прорив. Але наше міністерство не може на це відважитися. Воно тільки розкрученим допомагає», — сумно зітхає Роман Балаян. Христина Кущ–Катракіс про кіно думає найбільше. Знайомство Голлівуду з Україною якраз планується через кіно. «Маю на меті запросити когось із відомих режисерів, щоб він приїхав сюди і зняв фільм про амазонок. Щоб там грали українські актори, зйомки проходили на українській землі, а фільм показували по всій Америці», — ділиться планами Христина.
Рік тому вона провела благодійну виставку для зірок Голлівуду. Христина малювала портрети Джорджа Клуні, Анджеліни Джолі, потім запрошувала знаменитостей на виставку, а виручені кошти від аукціону вкладала у будівництво дитячих будинків. «Я хочу свою наступну виставку в Україні зробити за цим же аналогом. Тільки тут мені потрібна підтримка на державному рівні, щоб зірок запросили від міністерства і забезпечили їм перебування в Україні. За рік я б змогла цю виставку організувати. Домовляюся із зірками, малюю їхні портрети, а вже взимку 2010 року Джордж Клуні в Києві», — каже Христина.
На відкриття виставки, зважаючи, що вона благодійна, було запрошено досить мало колекціонерів і людей, які підтримують подібні явища. До картин Христини Кущ–Катракіс підходили досить обережно. Письменник Борис Гуменюк відразу сказав, що таких картин вдома нізащо не повісив би. А от Тетяна Логуш, президент благодійного фонду «Мистецька скарбниця», вподобала собі амазонку, оголену дівчину з цигаркою, яка скаче на коні. Майже такою перед усіма запрошеними з’явилася на відкриття виставки і мисткиня. Христина заїхала в Український дім на конячці в яблучках, в будьоновці із зірочкою, шинелі, червоному платті й в’язаних чоботях. Першим підбіг її привітати міністр культури Василь Вовкун. «Найкращі справи робляться в Кущах, —скаламбурив міністр. — І ми з грошима міністерства приєднуємося до них, — цілує в щічку Христину, — а я особисто хочу «Цицю». Так що нікому її не продавай». «А для мене буде ще одна, — піддає вогню Остап Ступка. — Ну, добре, якщо тільки одна «Циця», то я за «Ковбасу» візьмуся».
Картини Христини Кущ дуже нагадують кадри з фільмів і написи під ними, як кіношні фрази із синопсису — «Циця», «Ковбаса», «Скинь маму з потяга», «Більше не можу макаронів», «Фізкультура»...
Проходжаючи поміж картинами, я раз по раз чула обірвані фрази відвідувачів: «надзвичайно», «чудово», «живі», «аж приємно дивитися»...
«Це як у музиці. Сучасна народна музика світу, де перемішані мотиви грецькі, американські, турецькі, українські. Це драйвовий сміливий мазок, зроблений зі смаком. І дуже близький до гуцульської енергетики», — ділиться враженнями про картини Олег Скрипка.
«Надзвичайно психологічний, сценічний і театральний живопис», — охарактеризував роботи Христини Богдан Ступка. n
P.S. Виставка триває до 18 грудня.
Велика кількість робіт Христини Кущ–Катракіс знаходиться в приватних колекціях найвідоміших людей Америки та Європи, таких як Джордж Буш–старший, родина Клінтонів, Софі Лорен, Жерар Депардьє, Тіна Тернер.
У Київській публічній бібліотеці імені Самеда Вургуна відкрили виокремлену книгозбірню українського поета та перекладача тюркських літератур Миколи Мірошниченка (1947—2009). >>
Львів — це місто не лише найароматнішої кави, а й романтичної музичної історії, пов’язаної з Францом Ксавером Моцартом — сином знаменитого австрійського композитора і музиканта-віртуоза Вольфганга Амадея. >>
Поміркувати про поезію Богдана Томенчука найкраще з авторськими строфами: >>
Стартує вже 21 грудня в Харкові, а в Києві пройде 25–27 грудня мініфестиваль «Вертеп Схід». >>
У крайньому романі Стівена Кінга «Голлі» (Х.: Клуб сімейного дозвілля, 2024) знову немає нічого від класичного іміджу «короля жахів»: ані містики, ні фентезійних істот. >>
Загалом у фільмі є кадри з 16 фільмів Олександра Довженка: переважно художніх і кількох документальних. >>
