Земля давалася трудно. Промерзла, зашорена в лід. Неприступна моторошним холодом і далекою байдужістю. Клинували, пробивали ломом, входили сокирою. Певно, не зовсім на часі зібрався на той світ Володимир Іванович Затуливітер — класичний поет, філософ, національний характерник.

Спогадую то світло й печально: торішній Йордан, саме тоді з Вадимом Бородіним, архітектором, що був близький поетові і словом, і ділом, Олександром Андрєєвим, так само архітектором, але вже в ранзі — заслуженим, Затуливітровим небожем Олегом ховали літератора, саму смерть — чорний отруйний погар, нарешті — ту незбагненну напродиво глибоко таїну, що її забрав iз собою ТУДИ, од Сонця, цей вельми знаковий у нашій літературі чоловік. Одтоді одцвіла весна, зійшло теплом літо, взялася морозом осінь: уже вийшло на рік по смерті. Сей год прикметний ще й тим, що Володимир Затуливітер має в ньому ювілей — свої 60 літ. А з огляду на те, що народини поет значив святом лише раз на чотири роки, 29-м днем лютого, то нині вони й зовсім дорогі. Тим паче що митця з нами вже нема...

Вельми своєрідно готувалися до відзначення 192-ї річниці з дня народження відомого українського поета-байкаря, автора тексту «вічного шлягера» романсу «Очі чорні» Євгена Гребінки сучасні вандали-«металісти». З могили класика у селі Мар'янівка Гребінківського району вони поцупили одразу 17 секцій металевої огорожі...
На щастя, таких, з дозволу сказати, «шанувальників» поета з дикунськими манерами на його малій батьківщині — одиниці. Тож пам'ять про свого видатного земляка тут бережуть по-іншому. В тій же Мар'янівці, що свого часу була родовим гніздом Гребінок, зберігся будинок племінника Євгена Павловича. Донедавна в ньому квартирувала місцева школа, зараз тут розташовано світлицю поета. Збереглися навіть його особисті речі — чорнильниця та блюдо.

Якби мені потрібно було дати лаконічне означення чергового з'їду Асоціації українських письменників, який відбувся у неділю в Києві у приміщенні Інституту ботаніки, то я вибрав би єдине слово — «нормальний».
У процесі передз'їздівської підготовки в середовищі АУП намітились різні лінії, оприлюднені в періодиці кількома критичними публікаціями. Зводилися вони переважно до двох тенденцій. Одних не влаштовували стан справ у творчій спілці, явно затягнутий час розбудови внутрішньої структури, формування власного інформаційного поля, а Ростислав Мельників (Харків) навіть побачив ознаки конфлікту поколінь. Інші вважали, що все йде як і належить. Вони вказували на чималу кількість книг, виданих за звітний період членами АУП, у тому числі й за сприяння керівництва Асоціації, а також на низьку активність у низці регіональних осередків, які за кілька років не спромоглися вийти на офіційну реєстрацію в органах влади і налагодити своєчасну сплату членських внесків. Таку позицію оприлюднив президент АУП Тарас Федюк, другий термін повноважень якого добігав кінця і він мав здавати справи іншій людині.

Не скажу за інших, а для мене і географічні, і хронологічні, і, врешті, світоглядно-філософські масштаби виставки української традиційної іграшки та ляльки «Повертаючись у дитинство» у Вінницькому обласному краєзнавчому музеї стали справжнім відкриттям. Досі не спадало на думку, що звичайна дитяча лялька раптом може виявити такі глибини народного духу.

Поки головні номінанти на «Оскара» нервово готувалися до церемонії вручення омріяного «золотого чоловічка», дехто з їхніх колег уже обмивав отриману напередодні контрнагороду — «Золоту малину». Щоправда, на відміну від щасливих «оскароносців», власники позолоченої пластикової ягідки вартістю 4 долари 89 центів (саме так виглядає «Золота малина», футляром для якої служить контейнер із пом'ятою кіноплівкою) якщо й піднімають келихи, дізнавшись про здобуту відзнаку, то радше з горя, ніж із радості. Адже «Малину» недарма називають «анти-Оскаром» — цей приз традиційно за день до «оскарівської» церемонії вручають найбездарнішим акторам та режисерам і найпримітивнішим фільмам року.

Учора о 7.15 ранку за київським часом прозвучав фінальний акорд найвідомішого у світі телевізійного шоу — щорічної церемонії вручення найвищих кінематографічних нагород США «Оскарів». Ексклюзивним власником трансляції вечора «Оскарів» на США і світ є американська телемережа Ей-Бі-Сі, яка бере 1,5 млн. доларів за 30-секундний рекламний ролик у межах часу демонстрації шоу. У США весь рекламний час було розкуплено ще в листопаді минулого року.

У трансляції цьогорічної 76-ї церемонії вручення «Оскарів» було кілька нововведень. Американська академія кіно, яка призначає нагороди, визначила довгий перелік тем і товарів, які не можна рекламувати під час шоу, щоб не створювати дисонанс із його настроєм та змістом. Йдеться, передусім, про повну заборону на час шоу реклами засобів гiгiєни та ліків. Але більш значущими є дві інші зміни. По-перше, починаючи з цього року і надалі, церемонії вручення «Оскарів» відбуватимуться на місяць раніше — не в останню неділю березня, а в останню неділю лютого. По-друге, починаючи з цього року, телемережа Ей-Бі-Сі веде трансляцію не зовсім у прямому ефірі, а з п'ятисекундним запізненням. Це зроблено нібито під приводом уникнення ситуацій, подібних до тої, що сталася під час фіналу «Супер Боулу», коли співачка Джанет Джексон «випадково» оголила перса. Телебачення отримало з цього приводу 200 тис. листів від обурених глядачів. Хоча, насправді, часова затримка телетрансляції є формою цензури, вважає голова Американської кіноакадемії Френк Пірсон. Важко собі уявити, що хтось із відомих акторів вирішить показати на оскарівській сцені стриптиз, бо на зйомках за згоду з'явитися у сумнівних сценах знаменитості вимагають великі додаткові суми. Йдеться, на думку п. Пiрсона, про можливість політичної цензури після минулорічної оскарівської промови американського режисера документального кіно Майкла Мура, який у найрізкіших виразах розкритикував політику президента Буша, особливо війну в Іраку. Втім цього року нічого подібного не сталося, хоча на сцену підіймалися рішучі критики офіційного Вашингтона. Було лише кілька колючих, але не злостивих жартів на адресу людей з Білого дому.