Беріть ганчірку і прибирайте!

09.12.2008
Беріть ганчірку і прибирайте!

Костянтин Гаркавий: «Який сенс тримати проблему в собі?» (автора.)

«Мамо, я такий сумний... Криза, грошей нема, що воно буде?» — запитує п’ятирічний Даня, син моєї племінниці, складаючи на паласі улюблений конструктор. Постійні балачки про кризу дойняли навіть дітлахів, не кажучи вже про дорослих, яким щодня треба думати не про іграшки, а про хліб і до хліба. Коли життя заганяє людину в глухий кут, як рятуватися від депресії? Що треба робити, коли замість барвистого світу людина бачить непривабливу чорно–білу реальність? Про це «Україна молода» вирішила запитати в головного лікаря Черкаського обласного психоневрологічного диспансеру Костянтина Гаркавого.

Повернутися до нормального життя допоможе й одна розмова з лікарем

— Костянтине Анатолійовичу, більшість населення переконана, що до вас ходять тільки ті, хто не дружить із головою. І потім, люди бояться, що про лікування в диспансері дізнаються колеги на роботі, сусіди...

— Є така проблема. За статистикою, 90 відсотків людей упродовж свого життя потребують психіатричної допомоги. У нас на Черкащині під наглядом психіатрів сьогодні перебуває 40 тисяч осіб, в Україні — 1 мільйон 200 тисяч. Але це тільки верхівка айсберга, бо насправді таких людей значно більше. Просто вони бояться йти до психіатра. І даремно. Оскільки деяким пацієнтам повернутися до нормального життя допоможе навіть одна розмова з лікарем. Іншим підсобить прийом антидепресантів, призначення фізіотерапевтичного лікування. Хочу підкреслити, що тут багато залежить не тільки від лікаря–психіатра, а й від рідних людини, у якої болить душа. Це перша ланка допомоги таким хворим: родичі повинні вмовити близьку людину йти до лікаря. Хочу вкотре підкреслити, що ми не розголошуємо інформацію про те, хто, коли і від чого в нас лікувався. Винятком є тільки запити правоохоронних органів.

— Сьогодні, коли про кризу кричать мало не на кожному кутку, чимало українців занепадають духом і кажуть: «Ну от, у мене почалася депресія». Розкажіть, що зумовлює деп­ресію та які її ознаки?

— Депресію спричиняють у більшості випадків зовнішні фактори: померла близька людина, звільнили з роботи, вкрали гроші. У мене була пацієнтка, яка мала квиток на московський «Норд–ост», саме на той спектакль, коли стався теракт. Із якихось причин жінка туди не пішла, але, повернувшись зі столиці сусідньої держави до Черкас, почала страждати від депресії. Довелося лікуватися в нашому психоневрологічному диспансері. Зазвичай у такий період людина почувається пригніченою, прокидається на годину–дві раніше, ніж треба, їй нікуди не хочеться йти, вона лежить і дивиться у стелю, починає багато й часто курити, вважає себе винною в чомусь, і найстрашніше — не бачить перспективи у своєму житті. Може додуматися і до самогубства. З іншого боку, ознакою депресивного стану може бути й надмірна активність людини. І хоча депресія, навіть якщо вона триває місяцями й роками, зрештою минає, у гострі її періоди людині обов’язково треба звертатися до психіатра.

Жінки хворіють на психічні хвороби втричі частіше

— Які душевні хвороби сьогодні є найпоширенішими?

— Найчастіше до нас звертаються з неврозами. У сучасному світі, коли життя має шалений ритм, кількість таких хвороб стрімко зростає. У людини зникає апетит, вона худне, стомлюється, її все дратує. Неврози спричинює не один, хай навіть сильний стрес, а ціла низка стресів, наприклад сімейне життя, яке не складається. Пригадую, із такими симптомами привезли до нас жінку із Черкаського району. Пацієнтка запевняла, що в її житті все нормально: у родині всі живі–здорові, із сусідами за межу не лаялися. Запитую: а чоловік випиває? Відповідає: як усі, три–чотири рази на тиждень, буває, накричить чи поб’є. Фактично жінка змирилася з таким життям і вважала його нормою. І в хронічному стресі вона жила роками, доки не потрапила до лікарні.

— А чим невроз відрізняється від психозу?

— При неврозі людина розуміє проблему. А коли у хворого психоз (наприклад, шизофренія), коли йому здається, що він із кимось розмовляє, або за ним стежать, то при цьому людина вважає себе абсолютно здоровою. Пам’ятаю черкащанку, яка стверджувала, ніби вона винна в нью–йоркському теракті 11 вересня. Мовляв, нікого не попередила, що таке буде. Каже, влітку бачила, як летів вертоліт, а потім раптом розвернувся і полетів в інший бік — це ж зрозуміло, що щось повинно було статися. При цьому людина не вважала себе хворою, вона була переконана, що має якийсь особливий дар.

— А шизофренія передається від батьків дітям?

— Передається. Але в хворих батьків не обов’язково народиться дитина з цією недугою. Захворіти може онук або правнук. Ця хвороба може передаватися у спадок через покоління–два. А може в одній сім’ї бути двоє здорових дітей, а одне маля страждатиме на шизофренію.

— Хто частіше хворіє на душевні хвороби — представниці прекрасної статі чи сильна половина людства? І в якому віці?

— Жінки втричі частіше хворіють на психічні хвороби, ніж чоловіки — через фізичні та гормональні особливості, склад свого характеру. У нас у відділеннях із восьми палат — тільки дві чоловічі. Найчастіше до нас звертаються люди 25—35 років та ті, кому за 50. Узагалі в психіатрії є три критичні періоди: дитинство, юність і старість. У школі дитина одержала погану оцінку — це вже трагедія. В юності: «він на мене не дивиться» — теж причина для депресії. А тут пенсію затримали, немає за що жити — і маємо привід для нервового зриву.

Від депресії сто грамів не допоможуть

— Загострення душевних хвороб якось пов’язане зі змінами пори року?

— Такі загострення особливо характерні для осені та весни. У багатьох психічно хворих вони пов’язані з фізичними соматичними захворюваннями. Сюди можна віднести сезонні та післяпологові депресії, психози.

— Чи трапляються випадки, коли люди симулюють психічну хворобу? У літературі описано багато таких ситуацій...

— Це буває в допризовників, коли вони не хочуть йти в армію. Та психічну хворобу довго не можна симулювати. Неможливо, приміром, довго видавати себе за маніакального хворого — танцювати чи співати. Адже стаціонарна психіатрична експертиза може тривати місяцями. Під час депресії, наприклад, людина постійно лежить, мало їсть, нічим не цікавиться. Можна день–два, тиждень так прикидатися, а місяць — не вийде. Особливо коли поруч у палаті лежать дійсно психічно хворі люди.

— А буває, що психічно хворих людей хтось використовує з корисливою метою?

— Авжеж. Не так давно лікували бабусю, яку онучка «оздоровлювала» біодобавками. Старенька казала нам, що в неї добра онучка, але трохи недолікувала її, бо ніяк вона не могла «позбавитися оцих, що по мені повзають». Взагалі, якщо люди в депресії, в смутку, то цим нерідко користуються шахраї, видурюють гроші.

— Дехто переконаний, що від депресії можна врятуватися традиційними «сто грамами». Це правда?

— «Спиртотерапія» не допоможе. Як фахівець із 20–річним стажем роботи, переконався у цьому неодноразово. Алкоголь, яким людина намагається «змити» некомфортний стан, із депресії її не виведе, а до алкоголізму доведе. Таких прикладів можу навести чимало.

«Не лежіть на дивані й не думайте, як усе погано»

— Новий рік скоро... А чи правда, що для психіатрів зимове свято асоціюється перш за все з навалою складної роботи? Ніби найбільше самогубств трапляється у свята і на світанку.

— Це правда, кількість самогубств збільшується упродовж свят і після них. Впливає на це випитий алкоголь. Але, за статистикою, більшість людей, які намагалися накласти на себе руки у стані депресії, аби покінчити з душевним болем, надалі таке не повторює. Сьогодні тих, хто під натиском стресу приймає таке рішення, у психіатрії не вважають душевнохворими. Інша річ, коли людина під впливом маячні вперто хоче собі щось заподіяти. Тих, хто опиняється в полоні нав’язливої ідеї, зупинити дуже важко, а іноді зовсім неможливо. Пригадую, як одна жінка спочатку вени собі різала, тоді труїлася газом. Її двічі врятували, але згодом вона таки випала у вікно. А мені одного разу навіть довелося їздити у відрядження до Італії, аби повернути додому черкащанку, яка збиралася там вкоротити собі віку. Жінка була на заробітках, її обікрали. Після цього вона викинулася з вікна. Пацієнтку підлікували й вирішили депортувати. Але в літаку заробітчанка заявила стюардесі, мов, «все одно щось із собою зроблю». Тож пілоти відмовилися її транспортувати без супроводу психіатра. Тож мені довелося летіти за нею. В аеропорту Бориспіль заробітчанку зустріли родичі, а вже через три дні привезли її в психіатричну лікарню, бо побачили, як хвора шукає мотузку. Після виписки з лікарні жінка таки наклала на себе руки, кинувшись у криницю. За такої маніакальної поведінки нічим зарадити неможливо, хоч за руку тримай.

— Костянтине Анатолійовичу, як не дати поганому настрою заволодіти душею? Чи правда, що позбутися пригніченого стану допомагають, приміром, банани?

— Якби так було, то в Африці жили б одні щасливі люди. Краще бережіть себе від негативної інформації. Змініть обстановку — поїдьте на дачу, до річки чи лісу, послухайте музику. Не забувайте про прогулянки на свіжому повітрі. Головне — піклуйтеся про свій настрій. Не лежіть на дивані й не думайте, як усе погано, навіть у хаті брудно. Беріть у руки ганчірку і прибирайте. Не тримайте проблему в собі, поділіться нею з рідними, подругою. Телефон довіри теж допоможе: одинока людина виговориться і передумає лізти в зашморг.