Придбай собі трохи манга...

Смішні і всюди різні

Мальовані історії для України досить нове явище, але має великі перспективи. Це довела Міжнародна виставка мальованих історій, графічної новели, коміксів і манга «Світ 9», яку вже вдруге організовує журнал «К9».

Із 5 по 7 грудня у галереї «Лавра» від стендів із мальованими історіями не художники відходили професійні й початківці, підлітки і молодь. Галерею умовно поділили на три райони, кожен із яких представляв певну школу коміксів — американську, європейську та азіатську.

Поняття «комікс» (Comic Book) своє коріння бере з Америки (у перекладі сomic — смішний) і поширене тільки в англомовних країнах і США. У Франції, де культура коміксів найпоширеніша у Європі, їх називають bande dessinue (або скорочено — BD — мальовані історії), в Італії — fumetti, в Німеччині — bidelborgen, у Сербії і Хорватії — strip, в Японії — manga, в Гонконгу — manhua. Тож організатори малюнки і дні розбили на різні країни. Першого дня перевагу віддали американським коміксам, де головний герой — Бетмен. У суботу на перший план вийшли європейські художники з Німеччини — Mawil, Франції — Bianco, Trantkat, Dutto, Італії — Matteo de Longis, Alessandro Barbucci, Barbara Canepa, Бельгії — Dany, Росії — Отто, Алім Велітов, у тому числі українці (Ігор Баранько, Олексій Чебикін, Баламут, Олександр Бронзов, Ігор Жеведь, Олег Окенєв, Володимир Поворозник, Марія Ланцута). Все закінчилося азіатськими манга, манхвами і маньхуами.

Кінокомікси — фореве!

Щоб бодай поверхово ознайомитися з роботами художників мало не зі всього світу, я швендяла між районами досить довго, а в інших залах у той час ішли майстер–класи, вистави, показували фільми. Потім я второпала, що тинятися від малюнка до малюнка не вихід, треба ловити хвилю фестивального життя, а мальовані історії, які звабливо притягували зі всіх боків, почитаю в майбутніх журналах «К9». Тож як магнітом мене потягло у медіа–арену, де відбувалися покази фільмів і аніме, створені за сценаріями відомих коміксів. Peur de noir и Persepolis уже показували на цьогорічному кінофестивалі «Молодість». Біографічний чорно–білий мультик «Персеполіс» — історія про дівчинку, яка народилася в не той час у не тому місці (Ірані). «Дорослу» анімацію у Peur de noir («Страх темноти») малювали шість художників із різних країн. У сценаристів фантазія розгулялася на повну, що в залі моментами аж очі від жаху закривали. Звідки беруться і до чого приводять незрозумілі нічні звуки, кого в кінці загризуть злі собаки, яких на ланцюзі по місту веде барон, про страхітливих комах, злих самураїв, уколи лікарів, чорних духів і так далі.

Малюй за ним, малюй, як він...

В Україні немає окремої назви мальованим історіям , як у Франції чи Японії, немає традиції коміксів, немає масового фанатизму. Та майстри зі своїм почерком і українськими історіями все–таки є. Вони більше працюють на французькі видання, тому підлаштовуються під модні японські манга чи фаметті. Коміксмейкер Ігор Баранько на виставці представив останні свої роботи про козаків–манга. Каже, що в Бельгії їх жахливо розмалювали, тому в Києві поряд із версією видавництва показує чорно–білий варіант. На ці мальовані історії права продав Бельгії, з умовою, що в Польщі, Україні та Росії його комікси теж можуть виходити.

Ігор Баранько, закінчивши художню школу, на початку 90–х намагався працювати в Києві, пропонував свої роботи різним рекламним агентствам. А потім втомився бігати від одного підприємця до іншого і подався до Франції. Там видав кілька своїх альбомів, у тому числі продовжив комікси Енкі Білаля, відомого світового художника, який за своїми роботами зняв фільм «Безсмертні».

«Мені подобається малювати своє кіно. Я хочу сидіти і малювати, що мені цікаво, а не те, що потрібно замовнику. Для мене взірцем є Френк Міллер. Він усе життя малює що хоче і за це має величезні гроші. Історії примітивні, але який дизайн. Таке добре продається. Ось таким я хочу бути», — каже на майстер–класі Ігор Баранько.

«Я не можу пояснити, чому в Україні про комікси так мало знають. Не можу пояснити, чому у Франції їх читають поголовно всі, а в Японії малюють спеціально навіть для банкірів, бізнесменів, пенсіонерів, політиків, дітей. У Європі велике зацікавлення і великі гроші — лише у Франції й Бельгії. Швеція досить спокійна до мальованих історій, тож ми — не виняток. Зараз підтягується Польща. Там за 10 років видали всю історію коміксів, яку у Франції та Японії малювали десятками років. У нас теж підростає покоління, яке читає комікси. Через 10 років, коли вони підростуть, у нас можна видавати серйозні романи для дорослих. У Європі комікси читають усі прошарки. Умберто Еко написав передмову до коміксів свого брата. Це історії суто для інтелігенції, — розказує Ігор. — Усе, що в нас видавалося, опускалося до найнижчого рівня. Ніби комікси — це сміття для дебілів. Мені не подобається, коли комікси малюють на роман Толстого. Подивився кар­тин­ку, прочитав пару фраз і вже знаєш «Війну і мир». Комікси мають не опускати, а піднімати. Тому краще вигадувати свої історії».

Бельгійський художник Дені Нік, роботи якого відомі в усьому світі, теж приїхав на запрошення Бельгійського посольства в Україні, щоб дати киянам майстер–клас. Було кумедно спостерігати, як знаний художник невміло користується графічним планшетом і звертається по допомогу до молодих художників, щоб ті на комп’ютері створили йому новий аркуш для малювання. «Як ви помітили, я не малюю на комп’ютері. У мене стара класична школа — папір і олівець. 20 відсотків художників зараз про цей метод забули. Але інколи вони роздруковують роботи і домальовують їх олівцем. Річ у тім, що поруч із розтиражованими альбомами продаються оригінали. Вони коштують значно дорожче», — каже Дені.

Молодих художників він навчав, як працювати зі сценаристами, розказав про важливість колористів, які розмальовують потім його малюнки, про необмежені можливості «фотошопу» і народження героїв.

До речі, у Києві бельгійському художнику презентували комікси «Анекдоти в картинках для дорослих», видані у Китаї російською мовою. Малюнки Дені з цього альбому, які раніше виходили великим тиражем у Франції, скопіювали, підпис прибрали і видали як китайську штамповку. Ось такі смішні історії бувають із великими творцями смішних картинок.