Влада недоговорює

«Скільки було вчора?» —«7,50». За останні тижні репортажі з валютних кас нагадують фронтові зведення: ворог (долар) наступає, ми (гривня) втікаємо, командування (влада України) набундючено мовчить, вдають, що перемога не за горами. Завдання влади, як вона сама його бачить, — дуже просте: не допускати паніки! Хоча мені здається, що має бути інше — боротися з ворогом. Утім під час воєнних дій «панікерів» найактивніше розстрілювали перед тим, як армія насправді готувалася відступити.

Аби зрозуміти, що насправді все погано, варто уважно послухати, що кажуть високопосадовці. Голова Нацбанку Володимир Стельмах, від якого залежить курс національної валюти: «Гривня недооцінена. Долар має коштувати не більше 4 гривень!». Сказано це було за кілька днів після того, як інший держчиновник згадав про такий собі індекс «біг–маку», за яким гривня — це ну дуже сильна валюта. Люди, які працювали з політиками, розкажуть, як з’являються подібні «ньюси». Високе начальство сидить за довгим столом і хтось із найбільш авторитетних піднімає палець угору, показуючи всім стелю — «Там... Там хочуть позитиву. Треба заспокоїти народ». Усі голови в блокноти, а нема позитиву! І тоді, як у «Що? Де? Коли?», говорить капітан команди: знає–не знає, хоче–не хоче, а мусить. Ось і довелося поважному банкірові, зціпивши зуби, розповідати про речі, що на ситуацію жодним боком не впливають. Ну недооцінена — і що? У будь–якому офісі 99,99% усіх працівників вважають себе недооціненими. А начальство, коли зарплату нараховує, думає, що, навпаки, надто переоцінює своїх робітничків. У результаті ж платить переважно стільки, скільки цей фахівець реально «коштує» на ринку праці.

Той самий Стельмах висловив і другу радикальну думку, яку одразу ж підхопили інші гілки влади: причина біди в тому, що, виявляється, народ та банки спекулюють валютою. З банками взагалі незрозуміло виходить — якщо ними завідує Нацбанк, то кому він на них скаржиться? Це те ж саме, якби начальник ЖЕКу виливав свою образу мешканцям на підлеглих двірників. А народ і справді спекулює активно. Тільки серед моїх знайомих осіб десять, які взяли кредити в доларах — Нацбанк таке не забороняв — нині оббігають обмінки, шукаючи ВКВ. І купують за будь–які гроші, аби тільки банк не відібрав машину (квартиру, холодильник). Інші десять, які кредиту не брали, а гроші складали у панчоху, нині в розгубленості: що робити? Підеш за «баксами» — образиться Володимир Стельмах і назве спекулянтом. Купиш дружині пральну машину чи собі телевізор — образиться Юлія Тимошенко, скаже — підштовхуєш інфляцію, і так уже 22% виходить у річному вимірі. Залишиш у гривні — аж серце кров’ю обливається, коли розумієш, що кожного дня біднішаєш. Хоч спали банкноти у грубці — й заощадь для держави дорогий російський газ!

Влада ж, якщо їх слухати, ні в чому не винна. Ні в тому, що влітку душила виробників відсутністю кредитів, аби опустити долар до 4,60 і побороти інфляцію. Саме ревальвація, а не мій сусід–кредитор, привела на ринок справжніх валютних спекулятнів. Влада чомусь не винна, що, коли цілий світ стогнав від кризи, вона не готувалася до неї, а милими жіночими устами заявляла на засіданні Кабміну — «Україні криза не загрожує». А коли валютний ринок почав горіти, ця таємнича влада тільки у жовтні викинула в обіг 12 мільярдів готівкових гривень. Для кого ці гроші, якщо наш виробник вже перестав працювати, а торгівельне сальдо вже було від’ємним на три мільярди гривень? Сім мільярдів гривень у вигляді держоблігацій, які вилилися на ринок кількома тижнями тому, коли валюта через зупинку експортерів уже не надходила, зробили попит на долар ажіотажним. За січень–жовтень гривні побільшало на 20%. І ви ще мрієте про дорогу гривню? Натомість нинішні урядовці активно беруть «дуже вигідні» кредити. Так само, як і їхні попередники, яких вони за це сильно критикували...

Віртуозно втікає від відповіді голова ради НБУ Петро Порошенко. На запитання про його прогноз щодо курсу долара — в дещо очищеному від преси місці — він м’яко зауважив, що це не найважливіше для держави питання. Соціальні проблеми, скажімо, є не менш значущими. «Розшифровка» сказаного, якщо накласти стриманий оптимізм Порошенка на аргументований песимізм його колишнього колеги, екс–заступника глави Нацбанку Сергія Яременка, виглядає приблизно так: поряд із тими проблемами, які має нині економіка, курс долара вже практично не грає жодної ролі. Аби реанімувати економіку, можливо, треба буде роздувати дефіцит бюджету до десяти й більше відсотків і друкувати гривень, скільки буде треба. Виллється все нам у гіперінфляцію та інші неприємні спогади 90–х, але ж іншого виходу ніхто з високопосадовців не запропонував!

А «суперприз» у цій грі серйозний: сукупний борг України — 100 мільярдів доларів. Наступного року треба буде сплатити 38 мільярдів. Золотовалютних запасів є, за різними оцінками, близько тридцяти. Якщо економіка «напрацює», тоді добре. А якщо ні?