Забрали меча. Бо повбивав би?

Розпочалося все ще минулого року, коли низка громадських організацій патріотичного спрямування почала бити тривогу щодо затягування справи відповідальними за спорудження пам’ятника. Часу як для такого проекту залишалось не дуже багато, а громадськості ще так і не було відомо, ані як виглядатиме монумент, ні де стоятиме, ні скільки коштуватиме, ні звідки збираються ці кошти брати.

Нарешті завершився конкурс на кращий проект, першого місця в якому не присудили нікому, а друге одержала команда львівських митців під керівництвом заслуженого художника України Богдана Романця. Їх дітище становило собою чотириметрову фігуру провідника ОУН на тлі величезного меча. Такий пам’ятник і сподівалися побачити незабаром у своєму місті тернополяни. Однак згодом представники оргкомітету звернулись до авторів з проханням зробити монумент більш мирним, забравши того самого меча. Оскільки в даному випадку композиція втрачала свою основу і задум повністю руйнувався, львівські скульптори, зрозуміло, не погодилися.

Тож пам’ятник почали чомусь вже без конкурсної основи виготовляти за проектом тернополян Романа Вільгушинського та Данила Чепіля. Аргумент оргкомітету, очолюваного головою Тернопільської облдержадміністрації, — автори проекту–переможця відмовились вносити зміни. Контраргументом, який висунули представники низки політичних сил та громадських організацій, стало те, що все повинно відбуватися прозоро, і лише міська громада має право вирішувати, який саме пам’ятник стоятиме в місті. Тим паче, що і частину коштів зібрала саме громада.

Відтак тернопільське ВО «Свобода» виступило з вимогою провести відкрите засідання оргкомітету за участю представників усіх засобів масової інформації, митців, громадських та політичних організацій. Також «свободівці» закликали організувати громадські слухання з цього питання, звернутись до спеціальної виїзної художньо–експертної комісії Міністерства культури й «притягнути до відповідальності посадових осіб Тернопільської облдержадміністрації і міськради, які вчинили дії чи бездіяльність із фальсифікації та підмінили рішення оргкомітету та громадських слухань щодо вибору проекту пам’ятника».

У результаті бідний Бандера, який не раз, мабуть, через тернопільські події в могилі перевертався, на певний час потрапив ще й у епіцентр хронічних міжусобиць між облрадою та облдержадміністрацією. До скандалу навколо того, що місту кулуарно нав’язують «не такого» Бандеру, додався ще й шквал суперечок щодо місця встановлення пам’ятника. Рішення про спорудження його біля адміністративного приміщення обласної ради та адміністрації начебто прийняли давно. Та раптом низка політичних та громадських діячів згадали, що ще на початку 90–х на одному з житлових масивів Тернополя, неподалік входу в парк Національного відродження, вже встановлювали і освячували камінь під майбутній монумент Степану Бандері. Перенести його туди почали вимагати «рухівці» з БЮТом. Тим часом на майданчику перед «білим домом» міста вже звели постамент для пам’ятника. І знову полетіли стріли взаємних звинувачень із двох «ворожих» владних таборів, переповідати деталі яких навіть не хочеться.

Сьогодні роботи зі спору­дження пам’ятника йдуть повним ходом, адже до 1 січня, 100–річчя з дня народження провідника ОУН, часу зов­сім мало. Фото майбутнього монумента повісили на огорожі навколо будівельного майданчика, і робітники скаржаться, що тепер уже до них чіпляються з різними неприємними запитаннями всі, кому майбутній «Бандера в граніті» не подобається.