Кривава казка

Упродовж останнього року хіба лінивий не критикував Президента України за його ніби надмірну увагу до проблеми Голодомору. Дійсно, меморіальні заходи з відзначення 75–х роковин Голодомору в Україні, підготовлені Міністерством культури і туризму, шкутильгали совковістю на обидві ноги. Проте й публіцистика смерділа заангажовано–упередженою банальністю. Великий Голод 1932—1933 років настільки унікальний історичний феномен, що проаналізувати й осмислити його вплив на подальше розмаїття українського буття сучасній журналістиці, зануреній в інтелектуальні плінтуси світової мережі, явно не до снаги.

Голодомор настільки змінив єство українців, знищив їхню історичну пам’ять і традиції, що видатний дослідник цієї трагедії Джеймс Мейс назвав наших сучасників постголодоморним поколінням. Саме Великий Голод розірвав сув’язь поколінь; місце сільських трударів посіла різноманітна злодійкувата потолоч. І не випадково Голодомору передував розстріл Кобзарів. Великого Тараса виховав дідусь розповідями про часи, коли в Україні гриміли гармати. А за радянщини місце дум і героїчного епосу про Байду, гайдамаків і Нестора Махна зайняли Івани–дурники, Ємелі та примітивний кіношний агітпроп.

Коли немає казок про козаків, їхнє місце посідають казочки про козачків. І юній людині вже годі розібратися: Трипілля — це місце п’янки комсомольців чи осередок опору московському большевизму на Київщині? Громадянська війна — це боротьба всіх з усіма чи акт московської аґресії проти молодої української демократії? І скільки таких трипіль в Україні!

З історичною непам’яттю все життя б’ється своїми книжками відомий дослідник доби першої національної революції та життєписів отаманів Гайдамацького краю Роман Коваль. Його новинка — історична повість для старшого шкільного віку «Таємниця отамана Зеленого» (Миронівка: Миронівська друкарня, 72 с.) — нова сторінка в його творчості, бо до дитячої авдиторії він досі не звертався. Книжка розповідає про трипільського отамана Зеленого (Данила Терпила), його юного помічника Василька Лемешка з села Халеп’я; про славну й непросту історію Трипілля від сивої давнини до подій 1918—1919 р.р. і пізніше.

Є в книжці казка про козака Рися — улюблена оповідка в родині Терпил; є козацька колискова на музику Т. Силенка. Та найбільше тут боротьби: життя і смерті, величі й ницості. Тому книжка ця хоч і для юних віком, але змужнілих духом чоловіків. Тут обмаль літературних красивостей («у хмарах диму і пилу можна було побачити велетенські тіні коней і вершників, які мчать просто на тебе. Чи буревій гнав ті хмари, чи пориви «Ура!», які були сильніші за вітер?») і багато натуралізму («і ти, друже, можеш помріяти про те, як у шабельній атаці стинаєш голову пикатому москалеві, як списом із блакитним прапорцем проколюєш китайця зі щілинами замість очей»), та що поробиш — захистити Батьківщину у шовкових рукавичках неможливо.

Автор переконаний, що донесе історичну правду не лише до дітей, а й до їхніх батьків. Битви й війни може програти кожен. Але моторошно, коли подвиги героїв забувають, а їх пам’ять не шанують. Жахливо, коли така ситуація триває чи не століття. І зовсім трагедія, якщо нація читає історію очима окупанта. Для українців отаман Зелений — не погромник та русофоб і не захисник власної комори, а борець за нашу спільну землю, котру обсіли зайшлі ґвалтівники.

Роман Коваль упевнений, що час, коли знищували спогади про захист українцями Вітчизни, а найближча рідня відхрещувалася від преславних родичів, минув. Він суворим пером гартує козацькі характери нашої юні. У ланцюг української історії автор вплітає крицеву ланку: «Мрій і готуйся до боротьби за Україну!».