Комсомольська «анафема» Мазепі

Різнокольорові «брати–близнюки»

Не підтримали «губернаторський» проект практично у повному складі фракції Партії регіонів, комуністів і соціалістів (з останньої «за» проголосувала тільки безпартійна заступниця голови ОДА). З ними, як кажуть, усе зрозуміло. Але навіть теоретичної більшості ці ліві та проросійські фракції в облраді не мають. То де ж узяти ще чотири голоси для «блокуючого пакета»?

Позичити їх у «наших і ваших» «литвинівців»? Тож фракція офіційно складається лише з трьох депутатів, які тільки–но прийшли на заміну «зрадникам». Один із «неофітів» був відсутній на сесії. Двоє інших «за» гетьмана справді не голосували. Мабуть, тому що не встигли прочитати праці академіка–історика Володимира Литвина з його апологетикою Івану Мазепі — політику і державному діячеві, котрий «залишив по собі чи не найбільш помітний з усіх українських зверхників слід у розвитку української культури, освіти, церковного будівництва».

Однак і «литвинівці» в облраді, як бачимо, «золотої акції» не мають. То звідки ж могли взятися 46 присутніх на сесії «антимазепинців», якщо «в запасі» залишилися тільки найбільша «прем’єрська» фракція БЮТ і майже вдвічі менша за неї «президентська» «Наша Україна»?

Усі присутні «нашоукраїнці» проголосували «за» Мазепу. А от семеро БЮТівців фактично показали видатному гетьману дулю.

Голосування «біло–сердешних» засвідчило: ще один плювок в українську душу був зовсім не експромтом, а добре продуманою акцією. Формальним її «диригентом» став колишній перший секретар обкому комсомолу, керівний «приватбанківець» і «губернатор» Полтавщини часів першого прем’єрства Януковича, а сьогодні — голова облради та обласної організації Партії регіонів Олександр Удовіченко.

Кошти до ювілею

У Полтаві довго з’ясовували, де ставити Мазепу, — в центрі чи на задвірках. Зрештою, під загрозою залишитися взагалі без субвенції з держбюджету більшість депутатів міськради в серпні все ж проголосувала за місце для бронзового Івана Мазепи на Соборному майдані (таку умову для виділення коштів поставив їх головний розпорядник — Мінкульт). Після цього гроші в Полтаву перерахували. Але для того, щоб «спустити» їх із обласного рівня на міський, довелося витратити досить багато часу ще й на пошуки компромісу стосовно повного переліку об’єктів фінансування. Головним «бонусом» для міської влади стало виділення левової частки (п’яти з дев’яти мільйонів гривень) на будівництво дороги «навпростець» до музею–заповідника «Поле Полтавської битви» та прилеглого селища Яківці.

«Своє» нібито мала отримати й облдержадміністрація, що лобіювала створення меморіального комплексу українського козацтва у приміському селі Жуки. Хоча навіть нефахівцеві зрозуміло, що за передбачені 850 тисяч гривень сьогодні можна збудувати тільки пародію на такий комплекс. Скажімо, лише на реконструкцію редутів часів Полтавської битви, що уособлюють «славу русского оружия», з Держбюджету України «відкусять» майже вдвічі більшу суму — півтора мільйона гривень...

Але до червня наступного року, коли відзначатимуть 300–річчя Полтавської битви, часу залишається все менше. Тож, здавалося, нехай справді буде бодай якийсь компроміс, ніж тупцювання на місці. Принаймні після «промазепинського» рішення міськради усім «сестрам» нібито діставалося «по сережці». Далебі...

Як «скорочували» Мазепу і Карла ХІІ

Двоє депутатів–«регіоналів» облради з найближчого «комсомольського» оточення її голови на спільному засіданні комісій, що передували сесії, — ні сіло ні впало — запропонували утриматися від перерозподілу коштів держсубвенції на користь спорудження пам’ятників Мазепі та Карлу ХІІ. Мовляв, краще їх будувати за рахунок спонсорів та й узагалі не варто дражнити гусей такими «сумнівними» історичними персонажами...

Голова облради Олек­сандр Удовіченко водночас уніс пропозицію зняти з порядку денного питання про затвердження переліку об’єктів, що фінансуються за рахунок держсубвенції. Оскільки, мовляв, такий перелік уже затверджений спільним розпорядженням голів облдержадміністрації та облради від 28 жовтня ц. р.

Згадане розпорядження справді було. Але ж у ньому замість п’яти визначених урядом об’єктів — лише три. Неважко здогадатися, що «під скорочення» потрапили саме пам’ятники Мазепі та Карлу ХІІ. Чому? Та тому, що, як пояснив Удовіченко, за «спірні» пам’ятники він підписатися не міг без погодження з більшістю депутатів обласної ради. Знаючи напевне, що сформувати іншу, «антимазепинську», більшість із «комсомольців» різних фракцій в умовах сьогоднішнього політичного протистояння можна без будь–яких зусиль.

А як же указ Президента, постанова Кабміну, зрештою, рішення сесії Полтавської міськради, в якій першу скрипку ведуть ті ж таки «комсомольсько–банківські» соратники голови облради? Зрештою, чи узгоджується така позиція з попередніми «компромісними» домовленостями? І якщо це компроміс, то що тоді називається «кидаловом»?

При обговоренні цих питань у сесійній залі облради не допомогли навіть заклики керівництва ОДА подумати бодай про те, що, «відштовхуючи» сьогодні за політичними мотивами майже два мільйони бюджетних гривень, можна наразитися на втрату ще 15 мільйонів, передбачених у проекті Держбюджету на наступний рік саме під «ювілей» Полтавської битви. Адже якщо не спромоглися використати навіть «учорашні» кошти, то навіщо вам «завтрашні»?

Що робити з гетьманом, запитаємо в Леніна

«Антимазепинський» демарш обласної ради, який зганьбив її на весь світ (бо було й звернення до неї з цього приводу членів колегії Міжнародного симпозіуму керівників об’єд­нань громадських організацій закордонного українства, підписане повпредами нашої діаспори з різних країн), тепер намагаються заховати за словесним туманом про відсутність у ньому політики. Голова облради Олександр Удовіченко зараз розповідає, нібито при голосуванні йшлося не «за» чи «проти» Мазепи, а тільки про необхідність поставити на місце облдержадміністрацію, яка не дотрималася процедури і не внесла згаданий перелік об’єктів фінансування на депутатське погодження ще на початку року, коли йшлося про розподіл субвенцій. Тепер же, мовляв, «прокинулися» за місяць до закінчення року і хочуть «натиснути» на депутатів.

Але ж, даруйте, як можна було облдержадміністрації звертатися до депутатів облради раніше, якщо міська рада «пустила» бронзового Мазепу в Полтаву тільки три місяці тому, а дорогоцінний час було згаяно на боротьбу за монумент та місце його розташування? І це тоді, як автори проекту пам’ятника видатному гетьману, котрі перемогли у влаштованому міськрадою конкурсі, вже практично завершують роботу над ним. Наразі — тільки на «голому» ентузіазмі. Тож у «мазепинському» питанні справді немає політики — є дешеве й брудне політиканство.

У Полтаві вже майже ніхто не сумнівається в узгодженості «антимазепинських» дій очільників обласної і міської рад. Навпроти прізвищ наближених до них депутатів — «регіонала» Удовіченка та мера–БЮТівця Андрія Матковського — позначки «утримався» або «не голосував». Один з облрадівських супротивників Мазепи — представник тієї ж «комсомольської» когорти, котрий навіть офіційно був довіреною особою Матковського на мерських виборах і неодноразово «диригував» фракцією БЮТ.

Коли саме ці «комсомольці–антимазепинці» вирішили заспівати в унісон? Полтавські дотепники пропонують узяти за точку відліку 30 жовтня, коли на 90–річчя ленінського комсомолу голови обласної і міської рад разом із челяддю «били чолом» своєму головному кумиру. Тоді до скам’янілого Леніна вони прийшли разом — і БЮТівці, й «регіонали», і комуністи. А стоїть цей пам’ятник у Полтаві за кількасот метрів од того місця, де невдовзі постане бронзовий Мазепа. Для сьогоднішніх «комсомольців» із мільйонними статками в затятій борні з українською Україною Ленін і досі залишається авторитетом.