Художники на землі

На останніх фестивалях етномузики «Шешори», що відбувалися спершу в однойменному селі на Івано–Франківщині, а впродовж останніх двох років — у селі Воробіївка на Вінниччині, важливим складником була творчість художників–лендартистів. Цей мистецький напрям народився у другій половині двадцятого століття й означав вихід творів із зам­кнутого простору галерей та музеїв. Уже сама назва його, що походить від англійського land–art (дослівно можна перекласти як «мистецтво землі»), вказує на матеріали, з якими працює творець. Це — справжні природні об’єкти, доповнені авторською фантазією і скупим використанням штучних матеріалів, що дозволяє у звичних речах виявити їхні приховані образні потенції. Водночас назва вказує і на місце розташування артефактів: не виставкові зали, а природне середовище, що виступає для творів органічним тлом. Правда, останнє створює серйозні перешкоди для виходу на велику аудиторію — це мистецтво побачать тільки ті, хто приїде на місце їх створення.

Організатори фестивалю вирішили виправити таку «несправедливість»: лендарт рушив назад в експозиційні зали, тільки вже у формі іншого мистецтва — фотографії. Київський фотохудожник Вадим Ільков працював на п’ятьох шешорських пленерах лендартистів і створив низку світлин, здатних донести до людей сам дух «мистецтва землі». Виставка із 36 знімків під наз­вою «Приховані світи» відкрилась в артгалереї «ІнтерШик» у Вінниці.

Зрозуміло, експозиція не відбиває всього спектра робіт, представлених на п’ятьох фестивалях — до неї відібрано тільки найяскравіші. Серед них насамперед виділяються концептуальною зрілістю твори львів’янина Мирослава Вайди, а серед них — «Сонячна клепсидра» (протягнуте між деревами віяло з ниток шпагату імітує сонячні промені) та «Дихання» (отвори в землі мимоволі викликають асоціації, ніби пагорб схожий на велетенську тварину). «Риби, що пливуть у вітрі» — так назвав свою композицію італієць Алехандро Гуззетті, і вона справді нагадує зграйку можливих повітряних мешканців. Вельми цікаво перегукується зі справжнім природним об’єктом його імітація, створена Олексієм Литвиненком: «Водоспад» — це прокладений по скелі «потік» зі сріблястої фольги, яка нагадує реальну воду.

Художники творили в різні роки у різних середовищах — карпатському і подільському, які відрізняються і своїм простором і ритмами, тому доводилось виконувати різні творчі завдання. Проте як у першому, так і в другому випадку їм вдалося органічно вписати об’єкти лендарту і в просторі краєвиди Поділля, і в скелясті тіснини Карпат.

З Вінниці виставка помандрує у Київ, Тернопіль, Львів та Івано–Франківськ. Щоправда, організатори повідомили, що тур може виявитися набагато ширшим, бо вже надійшли запрошення з Донецька, Харкова і навіть з–за кордону — з Варшави.