Мистецтво, що вижило. Твори з колекції родини Гриньових представляють у харківському «ЄрміловЦентрі»
Харкову не звикати до контрастів, але сьогодні вони відчуваються особливо гостро. >>
Таким побачили лендарт на «Подільських Шешорах». (автора.)
На останніх фестивалях етномузики «Шешори», що відбувалися спершу в однойменному селі на Івано–Франківщині, а впродовж останніх двох років — у селі Воробіївка на Вінниччині, важливим складником була творчість художників–лендартистів. Цей мистецький напрям народився у другій половині двадцятого століття й означав вихід творів із замкнутого простору галерей та музеїв. Уже сама назва його, що походить від англійського land–art (дослівно можна перекласти як «мистецтво землі»), вказує на матеріали, з якими працює творець. Це — справжні природні об’єкти, доповнені авторською фантазією і скупим використанням штучних матеріалів, що дозволяє у звичних речах виявити їхні приховані образні потенції. Водночас назва вказує і на місце розташування артефактів: не виставкові зали, а природне середовище, що виступає для творів органічним тлом. Правда, останнє створює серйозні перешкоди для виходу на велику аудиторію — це мистецтво побачать тільки ті, хто приїде на місце їх створення.
Організатори фестивалю вирішили виправити таку «несправедливість»: лендарт рушив назад в експозиційні зали, тільки вже у формі іншого мистецтва — фотографії. Київський фотохудожник Вадим Ільков працював на п’ятьох шешорських пленерах лендартистів і створив низку світлин, здатних донести до людей сам дух «мистецтва землі». Виставка із 36 знімків під назвою «Приховані світи» відкрилась в артгалереї «ІнтерШик» у Вінниці.
Зрозуміло, експозиція не відбиває всього спектра робіт, представлених на п’ятьох фестивалях — до неї відібрано тільки найяскравіші. Серед них насамперед виділяються концептуальною зрілістю твори львів’янина Мирослава Вайди, а серед них — «Сонячна клепсидра» (протягнуте між деревами віяло з ниток шпагату імітує сонячні промені) та «Дихання» (отвори в землі мимоволі викликають асоціації, ніби пагорб схожий на велетенську тварину). «Риби, що пливуть у вітрі» — так назвав свою композицію італієць Алехандро Гуззетті, і вона справді нагадує зграйку можливих повітряних мешканців. Вельми цікаво перегукується зі справжнім природним об’єктом його імітація, створена Олексієм Литвиненком: «Водоспад» — це прокладений по скелі «потік» зі сріблястої фольги, яка нагадує реальну воду.
Художники творили в різні роки у різних середовищах — карпатському і подільському, які відрізняються і своїм простором і ритмами, тому доводилось виконувати різні творчі завдання. Проте як у першому, так і в другому випадку їм вдалося органічно вписати об’єкти лендарту і в просторі краєвиди Поділля, і в скелясті тіснини Карпат.
З Вінниці виставка помандрує у Київ, Тернопіль, Львів та Івано–Франківськ. Щоправда, організатори повідомили, що тур може виявитися набагато ширшим, бо вже надійшли запрошення з Донецька, Харкова і навіть з–за кордону — з Варшави.
Харкову не звикати до контрастів, але сьогодні вони відчуваються особливо гостро. >>
Серединою 2024-го видавництво «Віват» випустило дві прикметні книжки: «Слова і кулі» та «Діалоги про війну» — збірки інтерв’ю з відомими інтелектуалами задля осмислення нової реальності, у якій ми опинилися. >>
Чеськословацький проєкт з архітектури та дизайну Inspireli у співпраці з відомим харківським архітектором та реставратором Віктором Дворніковим оголосив конкурс на програму реставрації будинку по вулиці Полтавський шлях, 13/15. >>
У Києві Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка представив прем’єру вистави «Троянство» у постановці Давида Петросяна за драматургією Максима Курочкіна. >>
Зірка книжкової художниці Катерини Штанко зійшла іще в 1980-ті, вона тоді співпрацювала з найбільшими державними видавництвами «Веселка» та «Дніпро». >>
У Києві в партнерстві з урядами України, Польщі й Німеччини, з участю експертів з цих країн, а також Швеції та Литви, відбулася конференція Obmin «Стійка культура. >>