«Чилійці» у пляшках

Нефартове літо

На початку літа, після попереднього моніторингу, очільники тутешнього уряду закликали виноградарів напружитись і взяти урожайну валову «планку» у сто тисяч тонн. Усі підстави, на думку, приміром, головного агронома ВАТ «Ізумрудний», що в Сімферопольському районі, Ольги Гармс справді для цього були: лоза перезимувала добре, відтак зав’язі з’явилось достатньо, ґрона сформувались. Залишалось ягоді лише набрати соку і потрібної цукристості. Проте більшість з дванадцяти природно–виноградарських районів півострова знову підвела «небесна канцелярія», бо лише в серпні пройшов перший такий–сякий дощик. Зарадити, і то не в повній мірі, могло тільки крапельне зрошення. Але з цим у Криму поки що не густо. Тому основні столові й технічні сорти середнього і пізнього строку дозрівання, як–от: «Агадаі», ранній «Магарача», «Бастардо магарацький», «Каберне совіньйон», «Ркацителі» тощо — так і не встигли до кінця вегетації увійти « в форму». Як результат — замість запланованих 1200, за словами пані Гармс, в «Ізумрудному» зібрали лише 971 тонну сонячної ягоди, до того ж не найкращої якості. Але це ще не всі прикрості. Господарству, крім усього іншого, за щось потрібно купити навесні саджанців, бо розрідженість старих виноградників досить суттєва. Банківські кредити, зрозуміло, сьогодні майже недоступні. Основний же споживач — один із севастопольських винзаводів — сповна не розрахувався за поставлену ще торік продукцію.

У «Массандрі» не обтяжені подібними негараздами. Ще б пак, при плані 17 600 тонн тут видали «на–гора» 24 462 тонни. Цю цифру навів мені заступник гендиректора з сільського господарства Олександр Павлов. Це попри те, що плантації майже всіх дев’яти державних виноградарсько–виноробних підприємств (ВВП) від Судака до Фороса, що замикаються на головний завод «Массандри» в Ялті, майже однаково потерпали від спекотного літа. Проте у вересні–жовтні основні сорти, особливо «Кокур», «відгукнулися» на рясні дощі і, зрештою, врятували ситуацію. Назвав Олександр Лукич ще одну добру для колективу новину: з реалізацією продукції цьогоріч складається теж краще, ніж торік.

У ТОВ «Агро–Юкос», що спеціалізується на вирощуванні надранніх столових сортів винограду, погода також ніяк не зашкодила отримати чудовий урожай — по 15—20 кілограмів ягід із куща. І що найголовніше — вчасно і без утрат його вигідно збути. Секрет простий, як розповів мені його керівник Микола Чоропита: всі двадцять гектарів виноградника на крапельному зрошенні. І взагалі у фермерському господарстві роблять ставку на сучасні технології, маркетингові напрацювання.

Якщо загалом говорити про врожай–2008, то, як запевнили мене в Міністерстві АПК автономії, він перевищить рівень минулого, тобто 91 тисячу тонн.

Виноград дорожчий за метал

Торік у рамках відроджених «Виноградних сезонів в Алушті» з колегами–журналістами довелося побувати у господарстві «Малоріченське», що працює в тій же системі «Массандри». На моє запитання, чи готове підприєм­ство до нових СОТівських реалій, заступник його директора Анатолій Остапенко відповів невизначено, сказавши, що адаптація вже почалась, бо віднедавна нові виноградники у «Малоріченському» закладають винятково саджанцями відомої італійської фірми «Раушени». Щоправда, під час екскурсії на винзавод цього ж господарства, де обладнання не модернізувалось із самих початків, тобто з 1957 року, закрався великий сумнів щодо конкурентоспроможності малоріченців.

Але тільки цьогоріч для тутешніх виноробів і виноградарів по–справжньому прозвучав перший тривожний дзвіночок. І, зокрема, для підприємств так званої східної зони, зорієнтованих на постачання виноматеріалів для вітчизняних заводів шампанських вин. За словами Олександра Павлова, від продукції кримчан вони відмовляються на користь дешевших і загалом якісних чилійських купажних вин. Але це тільки квіточки.

Утім не це і навіть не фінансова криза, що насувається, все ж найбільше хвилює сьогодні керівництво «Массандри». Виявляється, значно більше тут стурбовані наслідками чергової, п’ятої за останні декілька років, спроби силоміць реформувати об’єднання. Реформування це полягає у подальшому розчленуванні «Массандри» на самостійні господарства. Цей процес започаткував ще в 2006 році своїм наказом тодішній сільськогосподарський міністр Олександр Баранівський. За останніми відомостями, якщо покладатись на слова заступника голови уряду Криму Миколи Колісниченка, із того ж профільного міністерства надійшла вказівка «запалити колектив» ідеєю акціонування. Це при тому, що Верховна Рада України торік ухвалила у першому читанні закон про особливий статус «Массандри», за яким її землі не підлягають ані приватизації, ані вилученню навіть кредиторами. Однак до другого читання той законопроект так вихолостили, що від початкового варіанту мало що й зосталось. А все тому, що на кону понад чотири тисячі гектарів Південного берега, де нині розміщуються масандрівські виноградники. Їхня номінальна вартість значно вища за повторно проданий «Криворіж­сталь». Тож зрозуміло, який до них може бути інтерес.

Краще менше, але краще

Ще один мій співрозмовник — директор державного проектно–конструкторського технологічного інституту «Плодмашпроект», що обслуговує «хмільну» галузь Криму і всього півдня України, кандидат сільськогосподарських наук Олександр Палеха вважає, що сьогодні повсюдно у господарствах зіткнулися з браком робочих рук. Це, до речі, підтвердили й у «Массандрі», де на сезон збору набирають людей у Донецькій, Кіровоградській та інших областях. На «зелені операції», де потрібні кваліфіковані й досвідчені обрізники, тут змушені залучати своїх колишніх працівників давно пенсійного віку.

Майже аналогічна ситуація і з новоявленим менеджментом. «Сьогодні нові власники,— каже Олександр Георгійович,— відразу беруться посадити, приміром, не менше 150 гектарів виноградників, хоча в радянські часи, коли було вдосталь кадрового потенціалу, була інфрак­структура тощо, навіть 100 га вважалось цілком достатнім. І що у підсумку виходить? Поки господарі вирішують питання техніки, солярки, міндобрив, підняття плантажу, спливають строки обробітку самих насаджень. Наступного року цей виноградник, ясна річ, ще не вступає у плодоносіння, бригади за його доглядом не сформовані, але власник усе одно продовжує нарощувати обсяги посадки. Хоча потрібно було робити інакше: обмежитись певною площею, довести її до пуття, отримати віддачу, а вже потім братись за нові посадки».

За спостереженнями пана Палехи, нині у галузь приходять далекі від цієї сфери люди — маркетологи, фінансисти, колишні військові. Маючи, либонь, зайві гроші, починають на свій лад експериментувати. Випускникам же аграрних навчальних закладів, котрих вони набирають, ставлять часто–густо нереальні завдання. Останні не витримують цього волюнтаризму, до того ж не компенсованого матеріально, і в більшості випадків кидають взагалі таку роботу, знаходячи щось більш прийнятне і зрозуміле у місті. За словами директора «Плодомашпроекту», така картина спостерігається не лише у виноградарстві.