Армія на службі, солдати» — у відставці

29.11.2008
Армія на службі, солдати» — у відставці

Бджоли вимагають більше уваги, ніж солдати в армії. (Фото автора.)

На минулорічній зустрічі однокласників, коли кожен звітував про своє життя– буття за цих п’ятдесят років після школи, Валентин Панфілов був небагатослівним. Мовляв, 34 роки присвятив війську, наступні шістнадцять — бджолам. А мрія у нього одна: аби стаж пасічника перевищив армійську календарну вислугу. І це цілком реально, переконаний мій співрозмовник, відставний полковник із Миколаївщини.

 

Подалі від стресів — на батьківщину

За роки кадрової офіцерської служби Валентин Петрович змінив чимало гарнізонів, дальніх і столичних, на теренах колишнього Союзу. Від Одеси й Москви — аж до Сибіру і Казахстану. Але при цьому в межах одних і тих же РВСП — Ракетних військах стратегічного призначення. Розпочинав звичайним технарем–радіолокаторником. Пізніше за природній педагогічний хист і сумління командування довірило Панфілову працювати безпосередньо з людьми вже в іпостасі політпрацівника. Далі було навчання у Військово–політичній академії. Звільнився ж у запас Панфілов у 1992–му з посади інспектора політвідділу армії.

Знайомі настійно радили і на «гражданці» продовжити цю політичну лінію, для переконливості заручившись, скажімо, депутатським мандатом. Але екс–полковник їм навідріз каже «ні», власне здоров’я, мовляв, дорожче. Річ у тім, що під «дембель» Валентин Петрович, окрім численних заохочень і подяк керівництва, «удостоївся» ще й підступної ішемічної хвороби серця («хто зберіг свої нерви, той не врятував свою честь»). У цій ситуації професійний вибір, хочеш чи ні, альтернативи не залишав. Себто надалі — жодних стресів і переживань. Потенційні ж підлеглі й начальство в однаковій мірі їх відставному ракетнику могли запросто гарантувати.

Ще одна обставина позначилась на його з дружиною Оленою Олексіївною остаточному виборі — старенькі батьки обох мешкали в одному селі. Тож, залишивши квартиру в обласному центрі доньці з сім’єю, Панфілови переїхали на малу батьківщину, у Мічуріне, що в Первомайському районі. Аби не бентежити свою душу і до кінця виконати святий синівський обов’язок перед старенькими.

Продуктивний гібрид

З вищезазначеної причини визначався військовий пенсіонер у сільській глибинці й з подальшим заняттям. Тихими зимовими вечорами перечитав гору літератури з бджільництва. Далі познайомився з одним пасічником із району, до речі, у минулому — інженером великого підприємства, усе літо допомагав йому поратись із бджолами. І лише після цього Панфілов «дозрів» і завів дві бджолині сім’ї, попередньо обмінявши їх на три бідони з медом, котрі позичив у знайомого пасічника.

Нині у колишнього ракетника близько сотні вуликів із бджолами, а рахунок власного медобору за сезон іде на тонни. Прикметно, що комахи у пана Панфілова — власної селекції. «Спочатку я займався карпатською бджолою, — пояснює Валентин Петрович, — але вона мені не сподобалась. Бо швидко розвивається навесні, інтенсивно нарощує сім’ю. Здавалось, велика сім’я — більше меду. Але у нас на Миколаївщині медоноси «довгі» і при цьому не вельми багаті. Така бджола все, що приносить, фактично і сама ж з’їдає, а ще годує потомство у великому розплоді. Тому останнім часом дивлюсь, яка сім’я найбільш продуктивна. Із нею вирощую маток для всієї пасіки та й заміняю ними старі «самодостатні». У результаті виходить гібрид карпатської й української степової бджоли. Від такої сім’ї у найкращий сезон інколи отримую близько бідона меду (50 кілограмів. — Авт.).

Роз’їзне літо

Виявляється, майже всі вулики у Панфілова на колісних причепах. Він їх не знімає звідти навіть узимку. Улітку ж із ними днює й ночує. Для цього на одному з причепів обладнана всім необхідним житлова будка. Під подушкою у пасічника завше мисливська рушниця. Зброю застосовувати колишньому військовому не доводилось, але на випадок небажаного рандеву з хуліганами, тримає. «Колесить» із вуликами чоловік по всій окрузі, переміщуючись за рослинами, що вступають у фазу цвітіння. Перевага віддається насамперед різнотрав’ю і закинутому з радянських часів розсаднику акації, яку спеціально вирощували, щоб захистити ниви Причорномор’я від шкідливих суховіїв. У всьому Валентинові Петровичу допомагає дружина, хоча перші десять років дещо картала його. Мовляв, уся пенсія йде на бджоли. Улітку на підмогу з Миколаєва під’їжджають також діти та внук–студент.

Про своє армійське «надбання» — ішемічну хворобу — відставний полковник давно забув. У свої 68 років почуває себе чудово, бо переконаний: цьому посприяли мед, перга і бджоли, відчутно додавши життєвої наснаги. «Моя родина: донька, зять і внук, — каже пасічник, — постійно вживають мед. Завдяки цьому вони позбавились проблем зі здоров’ям». Панфілов повністю згоден з одним відомим американським дієтологом, котрий у своїй книзі написав, що кожна сьогоднішня родина повинна обов’язково мати будинок за містом, вирощувати для себе екологічно чисті фрукти й овочі й утримувати дві–три бджолині сім’ї.

  • Пий до дна. Це корисно

    Хоча мешканцям України гріх скаржитися на брак питної води, проте більшість громадян нашої держави таки не відає, що п’є. І не тому, що вони байдужі до свого здоров’я. Просто в культурі споживання Н2О у нас ще не склалися традиції лабораторних досліджень якості води, взятої з криниць власних обійсть, не кажучи вже про аналізи хлорованої «гримучої суміші», що тече поржавілими водогонами на кухні міських квартир. Однак вітчизняні науковці–медики б’ють на сполох: вода стає однією з основних причин зростання захворюваності українців, зокрема зашлакованості кровоносних судин, холециститів, виразок шлунка, вірусного гепатиту А і навіть порушень функцій головного мозку.

    Розвинуті країни світу цю загрозливу проблему успішно розв’язують шляхом збільшення видобутку і споживання природної столової води з мінералізацію менше 1,0 г/куб. дм, добутої із надр екологічно чистих територій. >>

  • Тут не стрiляти!

    Уряд підтримав постанову про «Про затвердження такс для обчислення розміру збитків від порушень законодавства про природно–заповідний фонд», якою передбачено уп’ятеро підвищити штрафи за нищення диких тварин і птахів, незаконну вирубку дерев та забруднення земель. Відтепер за несанкціонований проїзд територією заповідників доведеться викласти вже не кілька десятків, а кількасот гривень, а саме — 208 грн. за легковий автомобіль (раніше — 40 грн.), а за машину більших габаритів, приміром, автобус — 286 грн. (раніше — 55 грн.). >>

  • Великі претензії короткого метра

    Фестиваль короткометражних фільмів Wiz–Art у мистецькому просторі країни дебютував як однойменний фестиваль мистецтв 2008 року. З того часу, дещо переінакшивши назву, Wiz–Art є обов’язковим атрибутом літнього Львова. Цього року шостий фестиваль короткометражок зробив помітний маневр у бік масового глядача, увазі якого була запропонована серія спеціальних сеансів за межами центру Львова. Таким чином львівська периферія стала майданчиком для безкоштовного перегляду кіно від фестивалю Wiz–Art. Глядачі подивилися 20 короткометражних стрічок. Серед яких була і відома «Алкоголічка» Юлії Гонтарук, яка вже заявила про себе на кількох фестивалях, у тому числі — й на «Золотому абрикосі» в Єревані. Публіка «на районах» переглянула дві спеціально сформовані програми — «Вічно молоді» та «Помста підлітків». >>

  • Поле битви

    У Тальнівському районі сільськогосподарське товариство «Урочище Журавське» не може добитися законного права господарювати на орендованiй землі. Бо тими гектарами самовільно користується інше тамтешнє ТОВ «ВП Імпульс Плюс». >>

  • А тоді — «горбатий»!

    «Водії автомобілів «Запорожець» мають право не дотримуватися правил дорожнього руху, не зупинятися на вимогу інспекторів ДАІ, керувати автомобілем у нетверезому стані, не платити за паркову», — такі жартівливі «права» можна прочитати у водійських посвідченнях членів столичного клубу власників «Запорожців». Адже своїх «залізних коней» вони вважають особливими. І небезпідставно. Перша партія цих малолітражок зійшла з конвеєра 22 листопада 1960 року. Відтак деяким «горбатим» уже «стукнуло» по півстоліття. А вони й досі бігають нашими дорогами!

    Перше авто моделі ЗАЗ–965 вийшло з експериментального цеху 18 червня 1959–го, і до кінця року було виготовлено 30 машин. А 18 липня 1960 року два автомобілі було презентовано кремлівським вождям Микиті Хрущову і Леоніду Брежнєву. У серпні п’ять машин ЗАЗ–965 пригнали до Москви для лабораторних випробувань. А вже у жовтні завод «Комунар» розпочав серійний випуск «малюків». >>

  • Вареник–рятівник

    50 видів вареників, млинці з м’ясом, сиром, капустою та ще й традиційні українські «Хріновуха» та «Медовуха» — ось далеко не повний список того, що проїжджі автобаном «Київ—Одеса» могли безкоштовно скуштувати в неділю на 236–му кілометрі траси. Саме там для всіх подорожуючих та відвідувачів мережі ресторанів «Батьківська хата» великий оригінал і народний ресторатор Михайло Поплавський відкрив «Пам’ятник варенику, який переміг кризу 2009 року».

    Оскільки подія припала на переддень посту, то присутні скористались чи не останньою в найближчі сім тижнів можливістю розважитись: хто з пам’ятником фотографувався, хто м’яса наїдався. Проте більшість танцювала, пританцьовувала, а ще підспівувала запальні українські пісні — на честь відкриття пам’ятника варенику вони лунали весь день. >>