Про війну в Афганістані нині або намагаються не згадувати — її, мовляв, без здорового глузду розв’язало застійне радянське керівництво. Або принагідно — до дат — випускають джина пам’яті з–під глиби десятиліть, що минули. У Костянтина Гуменюка з тією війною пов’язані особисті спогади — глибокі, тремтливі, пекучі. Сержанту–українцю Гуменюку доводилося і поранених товаришів із поля бою виносити, і сумнозвісний «вантаж 200» готувати до транспортування на батьківщину. Але про свої бойові подвиги Костянтин розповідає не часто. Навіть про те, що саме він став прототипом героя роману московського письменника Миколи Кікішева «Встань та йди», у Сімферопольському гарнізоні, де він нині несе військову службу, підозрюю, знають не всі. У цьому гарнізоні п’ятий рік Костянтин Гуменюк командує територіальним санітарно–епідеміологічним загоном. Дружина Наталя — начальник приймального відділення Сімферопольського базового шпиталю українських Військово–Морських сил. Подружжя Гуменюків 17 років носить погони, обоє — підполковники медичної служби, яка й поєднала їхні долі.