Поводирі й порадники

У книжках немає орієнтирів. Ні світлофорів, ні вказівників, ні розмітки, ні — найголовніше — авторитетів. У N такий смак — і він із твоїм не збігається, S — хороша людина, але тихцем підпіарює друзів чи за гроші пише позитифф, чи дармові книжки видавництва відробляє, а ти про це раптом недоречно дізнаєшся, R самовипендрюється і її тексти не мають жодного стосунку до написаної книжки, P пнеться в інтелектуали, навмисне сипле термінами і «герметизує» свою рецензію до непристойності. Куди податися бідному селянинові? Все туди ж, в інтернет, бо після закриття «Книжника–ревю» і до відкриття нового «Книжкового журналу», перший номер якого, дасть Бог, вийде 20 січня, в паперовому варіанті ловити нічого. А в «павутині» — як на блошиному ринку: серед лахміття, сміття, помий і ексгібіціонізму відшуковуються романтичні професіонали (?!), які вірять, що комусь потрібні їхні інтелектуальні думки з приводу, ерудиція, освіта і чесні, об’єктивні оцінки. Найчастіше таке добро трапляється в блогах. Але я нарахувала кілька вітчизняних літературно–книжкових сайтів, які поставили собі за мету орієнтувати публіку на книжковій місцевості. Парадоксально, але вони майже не перетинаються між собою.

Найменшенький — запущений 20 жовтня цього року. Як каже керівник проекту Сергій Руденко, його заснували троє приватних осіб — він сам і двоє його знайомих, але серед них немає олігархів. Ті двоє не–олігархів свої імена засекретили, але оскільки кожен вклав трохи власних грошей, сайт комерційно орієнтований і намагатиметься заробляти. «Буквоїд» — динамічний, інформаційний і прагматичний, все ж таки Руденко в першу чергу журналіст, а вже потім автор книжок. «Коли я почав видавати свої книжки і займатися їхньою промоцією, з’ясувалося, що в Україні не так багато інструментів пропаганди книжок, — розповів газеті Сергій. — Видавцям це цікаво тільки на першому етапі — презентації нового видання, потім вони передають книжки в мережу, а там це теж нікому не потрібно. Подивившись на це інформаційне поле, я зрозумів, що ніша — вільна і потребує заповнення. Я хотів зробити літературний портал — від новин до електронної бібліотеки».

Щодня над сайтом працюють, за словами Руденка, півтора землекопа — «я сам і ще одна людина. Це ноу–хау для української журналістики — бо всі проекти починаються з 200 чоловік, а наш — із 2». Таким складом «Буквоїд» ледь не щодня проводить чати з письменниками (доволі куці), оприлюднює щотижневі рейтинги продажів книжок від трьох мереж — «Ємпік», «Є» і «Книжковий супермаркет», опитування, друкує авторські колонки, визначає «книгу тижня» і «книгу місяця» — книжки пропонують читачі сайту і вони ж голосують, не більше одного голосу з однієї адреси, за умовами. «У жовтні «Книжкою місяця» стала «Кривава осінь у місті Лева» Шевченків — це вибір наших читачів».

Рецензії на сайт присилають автори, для яких важливо засвітитися зі своїми думками в професійному середовищі, бо гонорарів «Буквоїд» не платить. Частина рецензій перетікає з конкурсу «Книжка року Бі–Бі–Сі», з яким співпрацює «Буквоїд».

Проекти: На майбутнє домовляються про співпрацю з великими книжковими мережами, намагаються продавати банерні місця, провадять переговори з продавцями LBook’ів, щоб в електронні книжки були закачані тексти українських авторів. Можливо, на сайті «Буквоїд» з’явиться можливість скачування їхньої електронної бібліотеки безпосередньо на LBook. «Це перспективний напрям, — каже Сергій, — цього року в Україні продали 40000 LBook». Хочемо зробити електронний аукціон книжок на сайті, щоб будь–хто міг запропонувати раритетне видання чи книжку з автографом, чи дефіцитний словник і їх могли купити з аукціону. З нового року плануємо зробити свій конкурс критиків. Ми хочемо, щоб цей сайт не був вузькоспеціалізованим і корпоративним, щоб він був цікавий видавцям, письменникам і читачам. Ми повністю рівновіддалені від усіх гравців і не причетні до якоїсь тусовки. Словом, ми будемо розвиватися так, як буде розвиватися наш книжковий ринок».

Відвідуваність: 200—250 чоловік на день.

На запитання, чи не сумує Сергій за політичною журналістикою, в якій він працював весь час, Руденко відповів, що зараз в Україні стагнація політичної журналістики, і при тому, що відбувається в політиці, навіть смішно називатися політичним аналітиком. Робити якісь прогнози чи шукати закономірності. «Я зараз готую кілька книжок — про політику».

21 листопада сайт «ЛітАкцент» відсвяткував свою першу річницю — теж не сивий. У лінійці літературних сайтів він найбільш академічний, розважливий, з довгими критичними, літературознавчими розвідками, більше орієнтований на письменницьку публіку, критиків, студентів–філологів, аспірантів–літературознавців, учителів. Це й не дивно, якщо подивитися на засновників — Науковий центр досліджень сучасної літератури Національного університету «Києво–Могилянська ака­демія» та видавництво «Темпора».

«Ми задумували сайт як респектабельне видання, — каже головний редактор сайту, доктор філологічних наук, професор Національного університету «Києво–Могилянська акаде­мія» Володимир Панченко. — Серед тих наріжних принципів, на яких базується проект, створення некорпоративного, нетусовочного видання. Ми уникаємо поділу на «свій— чужий», хочемо, щоб це було інтелектуальне поле, на якому б виступали і так звані ліберали, і так звані консерватори. Другий принцип — фаховість оцінок і суджень, бо в літсередовищі багато аматорства. «ЛітАкцент» платить гонорари, бо має, за словами Володимира Панченка, своїх Чикаленків — благородних меценатів, які хочуть залишатися анонімними. І для податкової спокійніше. Оскільки сайт працює «в надрах» наукового центру при НаУКМА, він не може вести комерційної діяльності й за рекламою видавництв і книгарень не ганяється.

У «ЛітАкценту» немає проблем із солідними авторами — Ушкаловим, Моренцем, Наливайченком, але сайт має амбіції відкрити, створити коло молодих критиків. «Ми б хотіли, щоб з’явилася молодь, яка вміє говорити гостро і чесно, щоб проговорювалися якісь правильні, строгі речі. Адже одне з завдань сайту — називати речі своїми іменами, — каже Володимир Панченко. — Знайшлося кілька цікавих авторів із Харкова, Луганська, Житомира, Черкас, Луцька».

Проекти: У січні «ЛітАк­цент» вручатиме премії «Акцент року» в двох номінаціях — «Художня книга» і «Гуманітаристика», експерти вже рік працюють над рейтингами книжок поквартально (за принципом рейтингу «Книжка року»), і як каже головний редактор сайту, в них великий «розкид думок». «На моє суб’єктивне враження, — каже пан Панченко, — зараз є чимало цікавих, ґрунтовних праць із гуманітаристики, чудово розвивається українське франкознавство — Грицак, Ярослава Мельник, Тарас Пастух. Вийшла блискуча праця Омеляна Пріцака про «Слово о полку Ігоревім». На жаль, це посмертне видання. У художній літературі справи трохи гірші, дуже нерівний рельєф. Як називає наш критик Євген Баран, — багато паралітератури». Чи не більше за «Акценти» чекатимуть у січні «Золоту бульку» — антикнигу року, яка на щось претендувала, збурила шумовиння піару, але не має жодної художньої цінності. Цікаво, чи буде «Булька» хоч додатковим піаром для «антикниги», бо «акцентуйовані» переможці отримають по 5 тисяч гривень.

Як кожне солідне видання, «ЛітАкцент» не може уявити себе без паперового еквіваленту. Перший альманах на 500 сторінок із вибраними статтями вже готовий, другий — теж на 500 — з підсумками 2008 року — готується на кінець січня. По секрету Володимир Панченко розповів «УМ», що найближчим часом має з’явитися видавнича серія «Бібліотека «ЛітАкценту»: і це буде спроба літературного канону ХХ століття. «Адже досі немає таких серій: як, наприклад, «Український роман ХХ століття», от якби ми 100 книжок у цій серії зробили — було б чудово».

Відвідуваність: На початку верес­ня — 130–140 «візитерів» на добу, кілька днів тому — абсолютний рекорд — 296.

«Інша література»

Сайт з’явився в березні 2007 року, але повноцінно почав функціонувати з вересня, коли дружина одного з засновників проекту Сергія Пантюка Тетяна стала редактором сайту і почала працювати в щоденному режимі.

«Інша література» прагне не звужувати, а розширювати поняття «література», для нас однаково байдуже — надрукувати рецензію на попсову Карпу чи на ідейно–орієнтовану, інтелектуальну прозу Бориса Гуменюка», — пояснює «УМ» Сергій Пантюк. Сайт підтримує українську літературу й перекладну літературу українською мовою, а також братню білоруську, а російськомовні автори «не збігаються з концепцією». «Куркова як письменника, людину і громадського діяча ми підтримуємо, але... якщо він запропонує свій твір, ми попросимо його перекласти українською мовою або самі перекладемо. Для мене звучить абсурдно — український російськомовний письменник. Вербальна основа в українського письменника має бути українською», — переконаний Сергій.

«Інша література», як і «Буквоїд», не платить гонорари за рецензії, але «редакційний портфель» ніколи не буває порожнім. «Автори самі на нас виходять, вони написали рецензію чи статтю і намагаються розсилати її в якомога більшу кількість видань, щоб ім’я більше світилося в Google і це приносило задоволення автору, — розповідає Сергій. — Грубо кажучи, в день на сайті вивішується один матеріал, не рахуючи анонсів, і є черга цих матеріалів. Але коли присилають щось актуальне, його ставимо без черги».

Сергій Пантюк не тільки переглядає інші сайти, а й співпрацює з ними, а дружина вже професійно «моніторить» конкурентів. Сайт не заробляє гроші — живе на «енну суму», виділену знов–таки благородним анонімним українським олігархом, який розуміє важливість такого проекту. Каже, навесні гроші мають закінчитися, але до того часу проект спробує почати заробляти — очевидно, через книжкову інтернет–крамничку. Логічно для літсайту — оце ми рекомендуємо, тут же його можна й купити.

Проекти: Бібліотека сайту «Інша література» вже нараховує з десяток книжок, на січень уже готові: книга Максима Розумного, збірка поезії лідера гурту «Пропала грамота» Павла Нечитайла та інші книжки. Гонорари за книжки «Іншої літератури» авторам теж не платять — дають 50 примірників. Це приблизно еквівалент 150 доларів, — каже Сергій Пантюк, — а видавництва так і платять — ну, нехай 250—300$ за роман. Суцільна благодійність, література для душі.

«Інша література» також їздить з виступами (і автоматично рекламою сайту) Україною. У Харкові виступали у форматі «Інша література» + Жадан, такого ж просить Дніпропетровськ. Я намагаюся поєднувати ці речі в своєму блозі на «Українській правді», — чесно зізнається Сергій Пантюк. — З УП було 400 заходів».

Є електронна бібліотека. Відвідуваність: 200 заходів на день. Якось Сергій Пантюк і брати Капранови з’ясували, що відвідуваність сайту «Іншої літератури» і сайту газети «Друг читача» однакова — 200 чоловік за день, але тільки 8% — спільної публіки. Сергій Пантюк дослідив, що 70% їхньої аудиторії — це літературна і довкололітературна публіка, а 30% — випадкові люди.