Книжковий «Оскар»

      Церемонія вручення призів Всеукраїнського рейтингу «Книжка року» стабільно нагадує мені професійне свято, скажімо День видавця і письменника. На «Книжці року» можна призначити ділову чи душевну зустріч із тим, кого давно не бачив, і навіть якщо не призначаєш, завжди зустрінеш старих знайомих, а потім проходження по фойє, розкланювання, обійми, корпоративні гуртки. Ось прийшла в четвер у філармонію на чергову, п’яту, «Книжку року» елегантна і стрімка Ірен Роздобудько, крім написання романів, вона редагує ще й популярний журнал «Караван історій-Україна», тому має виглядати. Ось Юрій Винничук, у нього непроникне обличчя і погляд поверх голів, ніби виглядає із натовпу когось, хто апріорі тут не може бути. Біля дзеркала — Софія Майданська і Людмила Таран. Мигає по фойє світлий палантин директорки видавництва «Основи» Валентини Кирилової. На всі боки розкланюється Леонід Фінкельштейн. У Володимира Цибулька стабільно цікавий співрозмовник — мобілка, він і тут, і десь деінде. Ось Марія Матіос, яка за останні два роки видала 7 (!) книжок,  питаю, що вона очiкує вiд акцiї: «Жодного року мої книжки не висувалися на «Книжку року», отже, мене в цій «Книжці року» не існує. Я приходжу щороку сюди просто поспілкуватися з людьми, яких я не бачу цілий рік. Один раз «Фуршет» був на якійсь надцятій позиції. У мене, ви знаєте, за два роки — 7 книжок, і мене у цій акції не існує. Так що я — письменник-невидимка сьогодні». Буває. Президент рейтингу «Книжка року» Костянтин Родик при краватці-метелику роздає останні розпорядження і кожному новому гостю, хто підходить привітатися, каже: «Не відходь, постій тут, є справа». Я відзначаю, що письменників все-таки менше, ніж раніше, і це якось впливає на загальну демократичність атмосфери, зате питома маса поважних джентльменів у костюмах і краватках значно збiльшилась. Одне з двох: або письменники замаскувалися в костюми, або змінився контингент учасників «Книжки».

      Але головна відмінність цієї церемонії від усіх інших — невеселий настрій видавців, поставлених у нові умови бюджетом, але про це, як не дивно, — ні слова зі сцени. Напевне, щоб не порушувати той високий настрій авангарду, який із класичної музики, автентичного фольклору, масок і художнього ходіння по сцені створив Владислав Троїцький із театральної майстернi  «Дах», і ту благодушну атмосферу, яку витворювали на сцені ведучі вечора — заступник головного редактора «Книжника-ревю» Дмитро Стус і актриса Галина Стефанова. Як на мене, дійство явно розпадалося на дві самостійні, дуже умовно пов'язані частини — відкриття конвертів, вручення квітів, привітальні слова і філософський перформенс «Даху».

      Але  не будемо про сумне, краще про переможців. Явних лідерів серед видавництв, як раніше, цього року експерти не виділили. Два лауреатства вибороло видавництво «Смолоскип» — за перший том В. Липинського. Листування («Постаті», підномінація « Публікації, біографії, мемуари (кінецьХІХ— ХХІ століття») та за грубий том «Переяславська Рада 1654 року. Історіографія та дослідження» («Минувшина», підномінація «Давня історія»). Два призи в iванофранкiвської  «Лілеї-НВ» — за збірку віршів Олега Лишеги «Снігові і вогню» («Голоси», підномінація «Сучасна українська поезія») та книжку Олександра Бойченка «Щось на кшталт шатокуа» («Голоси», підномінація «Художня есеїстика»). Перемогу видавництву «Критика» принесла книжка Миколи Рябчука «Дві України: реальні межі, віртуальні війни» («Політлікнеп», підномінація «Сучасне українське суспільствознавство»), для львівської «Піраміди» «золотою» виявилася «Мальва Ланда» Юрія Винничука («Красне письменство», підномінація «Сучасна українська проза/ драматургія»), львівську «Класику» вивела на п'єдестал «Остання вікножирафа» Пiтера  Зілагі («Красне письменство», підномінація «Зарубіжна проза/ поезія/ драматургія»). Видавництво «Факт», яке номінувалося 8 разів, вибороло 1-ше місце в номінації «Хрестоматія», (підномінація «Українська та зарубіжна художня класика») книжкою Василя Стуса «Палімпсест», і директор видавництва Леонід Фінкельштейн повідомив, що за півроку розійшлося 8,5 тисячі примірників цієї книги. У номінації «Софія» експерти визнали кращими видання «Аквілон-плюс» «Арістотель. Нікомахова етика» (підномінація «Критична філософія/гуманітаристика) та вінницького «Тезису» — Джон Фаулз «Арістос» (підномінація «Сучасна філософія»). Нам приємно, що «Україна молода» певним чином теж дотична до переможців, адже переклав Фаулза наш власний кореспондент у Вінниці, письменник Віктор Мельник. У підномінації «Історія ХІХ-ХХІ ст.» («Минувшина») перемогла монографія «плюсівського» екс-«мільйонера» Данила Яневського «Політичні системи України 1917—1920 років: спроби творення і причини поразки», видавництво «Дух і літера». Автор порекомендував читати книжку тим, у кого є розлади зі сном: три сторінки — і ви в тому світі, де немає політичної реформи. Безперечний лідер українського видавничого бізнесу і найулюбленіше всіми українське видавництво «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га» взяло у своїй рідній номінації «Дитяче свято» лише одну підномінацію — «Література для підлітків», перемогли фантастичні «Казки Туманного Альбіону», а ще ж претендував і «Гаррі Поттер №5», у підномінації «Книжки для малечі та молодших школярів» перемогло «Видавництво старого Лева» з книжкою Мар'яни Савки «Чи є в бабуїна бабуся», а «Улюблені вірші-2» — гордість Малковича і, мабуть, найулюбленіша на сьогодні книжка — поступилися першістю, на превеликий жаль видавця. Вручати приз у цій номінації вийшло саме «свято» — маленька донька фантастів Сергія і Марини Дяченків, але прочитати прізвище з конверта дівчинка навідріз відмовилася — знітилася. Видавництво журналу «Ї» вибороло підномінацію «Краєзнавча та туристична література» («Візитівка») — книжка «Геній місця. Leopolis Львів Lemberg Lwow», а серед «Художніх альбомів та представницьких видань» кращим визнано «Український літопис вбрання», т.1 Зінаїди Васіної, видавництво «Мистецтво». Прикметно, що тріумфатором «Книжки року-2003» стало харківське  наукове видавництво «Акта» — у нього перше місце у підномінації «Обріїв» «Науково-популярна література, практична психологія» — за книгу П.Фрайре «Вчителі як працівники культури: листи до тих, хто насмілився вчити» та в підномінації «Хрестоматій» «Літературознавство/мистецтвознавство/фольклор» за блискучу працю Юрія Шевельова «Історична фонологія української мови» iз серiї «Класика української науки», остання книжка принесла видавництву і найголовнішу нагороду рейтингу — Гран-прі. (До речi, на форумi видавцiв у Львовi це видання також  узяло «Гран-прi»).

      Українські книжкові «Оскари» роздані, напевне, так чи інакше вони стануть орієнтирами для читацької аудиторії. А що буде з «Книжкою року-2004»? Законопроект 4000-1, який дав би видавцям можливість нормально працювати, досі не прийнятий, і видавництва практично призупинили випуск нових книжок до кращих часів. По коментарі ми звернулися до найобізнаніших фахівців у цій галузі.

Костянтин Родик, президент всеукраїнського рейтингу «Книжка року»

      — Акції «Книжка року» — 5 років. Чи помічаєш ти якусь динаміку у видавничій справі — позитивну чи негативну?

      — Навіть арифметичну. Минулого року через руки експертів, ти пам'ятаєш,  пройшло приблизно 3,5 тисячі книжок, у цьому — близько 5 тисяч, а позаминулого — три з хвостиком, кількісна динаміка — «на обличчя». А динаміка якісна... Я сказав би так, що з цих 5 тисяч книжок приблизно 1000 — це конкурентні книжки, які хотілося б мати і читати.

      — Церемонія вручення премій «Книжка року» проходить за умов, коли багато видавництв завмерло, вони не випускають нових книжок, поки уряд не прийме обіцяну поправку до бюджету. Ви вже відчуваєте це за два місяці цього року?

      — Абсолютно, в цьому році книжок поки що мало, дуже мало. Видавці не хочуть надсилати. Книжки не продаються, книгарні не хотіли брати книжки, бо невідомо, що робити з ПДВ, а видавці не хотіли втрачати ці гроші. А раз не було надходжень із продажів, значить, ніхто не замовляв нові книжки. Ситуація така: от уже два місяці, як книжковий бізнес завмер.

      — Ви будете самі щось робити, щоб цю справу зрушити з місця, чи будете чекати, поки уряд виконає свої обіцянки?

      — Я не за те, щоб усі ходили з транспарантами, кожен повинен робити свою справу. Ми з тобою — журналісти, наша справа — висвітлювати процес, ми його й висвітлюємо. Це справа лобістів, справа політиків. Якщо видавці не дурні, то вони об'єднаються, наймуть собі фахового лобіста, який проштовхне ефективний закон. Але вони до цього ще не доросли і ходять під Кабмін розмахувати транспарантами і палити рукописи. А треба інакше — треба не шкодувати грошей, скооперувати ці гроші, найняти фахового юриста, який буде працювати у Верховній Раді, у Кабміні, як це робиться у всьому світі. От і все. Не треба бути жлобами.

Олександра Коваль, президент Львівського форуму видавців

      — Ваші акції — конкуренти, які тенденції ви бачите у відмінностях між книжками-переможцями у Києві та Львові?

      — Ви знаєте, ще в минулі роки ми з’ясували, що великої відмінності між лауреатами і нема. Тобто як би пан Родик не критикував вибір нашого журі, але тут він чомусь завжди підтверджується.

      — Ви вважаєте, що ситуація стабілізується із податками, пільгами?

      — Так, звичайно, ситуація стабілізується, тому що це  просто гра кота з мишами. Від нас щось забирають, щоб потім кинути якийсь шматочок, і всі зі знервованого стану потім перейшли в стан блаженства і вже перестали реагувати на інші якісь подразники. Насправді ситуація є дуже серйозною, тому що наша держава всім, що вона робить, руйнує видавничий процес. І найбільша його руйнація полягає, звичайно, не в податках, а в тому що створюються дуже нерівні умови гри на ринку. От зараз уже розподілені бюджетні кошти на видання так званих соціально значущих видань, і це сума, яку було оголошено по телебаченню, — 45 мільйонів. Це справді дуже великі гроші, а тим більше враховуючи, що розподілені вони не між всіма видавцями, а тільки між якоюсь певною групою, і окремі видавництва отримали справді дуже великі гроші. Звичайно, всі інші не мають шансів.

      — Не всі сприйняли акцію спалення рукописів під Кабміном, кажуть, що це не дієві методи боротьби за свої права. А які дієві?

      — Знаєте, із цехової солідарності я, звичайно, ніколи не буду критикувати таких акцій, і, безперечно, ми самі щось робити повинні. Але, з іншого боку, мене дуже дивує і просто якось неприємно вражає байдужість суспільства, тобто тих людей, для кого, власне, видавці книжки і роблять. Адже ми їх робимо не для себе. І я думаю, що під Кабміном і всюди, де тільки можна, повинні були насамперед протестувати вчителі і батьки. Тоді би воно, напевно, дало якийсь ефект, а до того часу, поки нашому суспільству буде байдуже, що відбувається з ними і їхніми дітьми, до того часу ця вся верхівка буде робити все, що їй подобається.