Володимир Орленко: Баскетбол — це реп

28.11.2008

Петро ТРОЦЬ

Уболівальники київського «Будівельника» мають тішитися — їхня улюблена команда на нинішньому етапі не просто прагне повернути колишню славу, а й нарешті реально може це зробити. Із приходом нового керівництва клуб значно підсилив склад і націлюється на чемпіонство в Українській баскетбольній лізі, під егідою якої тепер виступає.

Особливі сподівання тренерський штаб покладає на молодих українських гравців. Однією з таких надій є центровий Володимир Орленко. Попри молодий вік, Гуллівер родом із Донецька вже встиг пограти за кордоном і стати одного разу чемпіоном України. Саме цього баскетболіста «УМ» обрала героєм свого чергового інтерв’ю.

«Баскетболістом став через свій зріст»

— Володимире, мабуть, не важко здогадатися, що вас привело до баскетболу?

— Справді, визначальним, мабуть, став зріст. Із самого дитинства я був найвищим серед однолітків, але до баскетбольної секції потрапив випадково. Друзі з двору займалися баскетболом, затягнули мене з собою. Тоді все й почалося.

— Коли це з вами сталося?

— У 13 років. Одразу почав показувати непогані результати, а з часом потрапив до дубля донецького «Шахтаря». Виступали ми тоді в першій лізі чемпіонату України.

— Але вже через три роки після першого тренування вас запросили до Росії.

— Донецький клуб потрапив у скрутне фінансове становище — довелося шукати інше місце роботи. З подачі мого першого тренера, який мав зв’язки з керівництвом саратовського «Автодорожника», я й перебрався до Саратова. Там спочатку виступав за третю й другу команди, що грали в нижчих російських лігах. Іноді потрапляв і до заявки першого складу на матчі суперліги Росії.

— Якимись нагородами можете похвалитися з часів перебування в Росії?

— Та чогось такого особливого не було. Перемагали на рівні дитячо–юнацьких змагань, але в дорослому баскетболі «Автодор» на провідних ролях у Росії вже не перебував.

— Як виник варіант із переїздом до столиці України?

— У 2004 році саратовський клуб, як це банально звучить, потрапив у фінансову кризу й вилетів до дивізіону Б суперліги. Якраз на той момент мене знайшло запрошення до «Києва». І вже з вовками я виграв свій перший дорослий трофей — став чемпіоном України. Тоді ж мене й до молодіжної збірної почали запрошувати. А вже потім на горизонті з’явився «Будівельник».

— Здається, той склад «молодіжки» залишив по собі добру згадку у США?

— Так, у 2004–му за океаном ми виграли престижний турнір «Глобал геймз», який фахівці називають неофіційним чемпіонатом світу. Це були перші змагання такого рівня для мене, дебютний міжнародний здобуток.

«Магаріті думав про атаку без захисту»

— Давайте поговоримо про сучасний «Будівельник». У чому вбачаєте причину невдач команди на старті сезону?

— Думаю, що трохи прогадали із запрошенням на тренерський місток Білла Магаріті. Він непоганий фахівець, але великою проблемою для американця й для нас виявилося намагання тренера прищепити нам стиль баскетболу, абсолютно не притаманний європейцям. Грати без захисту, з акцентом на атаку, в нас не виходило.

— Але ж він привів із собою співвітчизників, у біографії яких був навіть досвід НБА...

— Це теж цікавий момент. Здається, спочатку вони трохи переоцінили свої сили. Склалося враження, що запрошені баскетболісти готувалися перегравати місцевих «однією лівою». А виявилося, що й доморощені гравці теж дещо можуть, і навіть дуже вдало їм протидіють.

— Тобто легіонери не були такими вже сильнішими за українців?

— Я б не висловлювався так категорично. Просто в їх діях відчувалася певна розслабленість. Зараз же вони почали тренуватися серйозно.

— Керівництво «Будівельника» нещодавно розпрощалося з одним з американських легіонерів — центровим Скоттом Мерріттом, замінивши його литовцем Павеласом Чукінасом. Як вам новий конкурент?

— Ми маємо тільки двох «великих», котрі грають винятково на позиції центрового. Часу на майданчикові вистачить для обох. Стосовно литовця, то він у команді недовго, тому конкретно оцінити його силу ще важко. На перший погляд, цілком добротний виконавець.

— Зараз у команді новий наставник. Чим відрізняється тренувальний процес Рімантаса Грігаса від занять Магаріті?

— Як на мене, то чи не найбільшим плюсом нового тренера є те, що не існує мовного бар’єру між литовцем та командою. При Магаріті завжди був перекладач, але залишалися якісь дрібниці, що ми не до кінця розуміли. А це також впливало на гру.

Окрім того, Грігас приділяє дуже багато уваги грі в обороні. Литовець узагалі планує побудувати стратегію на міцному захисті, який у нас до цього шкутильгав. Адже закидали ми завжди багато, але і в свій кошик отримували достатньо.

— Попередній тренер більше довіряв легіонерам. Грігас обіцяв більше покладатися на місцевих вихованців. Це вже відчувається?

— Авжеж, у Магаріті могли бігати на майданчику й четверо американців (присутність одного українця є обов’язковою за регламентом УБЛ. — Авт.). А нинішній тренер одразу попередив, що в нього гратимуть люди, які будуть вправно захищатися. У нас, зазвичай, цей елемент непогано виходить, тому наставник поки довіряє.

— З приходом Грігаса «Будівельник» переміг у трьох матчах поспіль. Це тренерський талант литовця чи просто намагання гравців показати себе з кращого боку перед наставником?

— Перший матч під керівництвом нового керманича, в Черкасах, ми таки програли. Тоді ще не зовсім зрозуміли його настанови, та й Грігас ледь не вперше побачив нас. Після цієї поразки мали тривалу перерву, постаралися зрозуміти погляди Рімантаса на гру. Я б сказав, що на успішну серію вплинули обидва фактори.

«У створенні УБЛ є свої плюси»

— Які нині плани на сезон у славного клубу? Після невдалого старту ще залишилися чемпіонські амбіції?

— Найголовніше для нас зараз — піднятися якомога вище. Маємо здобути перемоги в матчах, у яких зобов’язані це зробити, враховуючи перевагу над суперниками у класі. А далі — буде видно. Гадаю, невдалий початок сезону ні про що не говорить. Чіткого лідера в УБЛ немає, тому за умови стабільної гри ми цілком здатні замахнутися на загальну перемогу в чемпіонаті.

— Ви один із чотирьох гравців «Будівельника», які виступали в команді в минулому сезоні. Можете порівняти рівень тієї суперліги й нинішньої УБЛ?

— Ліга, у якій ми зараз виступаємо, насамперед цікава своєю високою конкуренцією. Результати важко передбачити, навіть аутсайдери здатні піднести сюрприз. Присутність «Азовмаша» чи «Києва» знівелювала б цю інтригу. Хоча проти них, звісно, теж цікаво грати.

— Як вважаєте, чи є потреба об’єднати турніри, що нині проходять під егідою ФБУ й УБЛ?

— Звичайно. Чим більше потужних колективів виступає в лізі, тим цікавіше. Коли ж ми проводимо за рік трохи більше 20 ігор, як у минулому сезоні, то це вочевидь замало для професіоналів.

— Те, що ви виступаєте в команді–учасниці УБЛ, позначилося на вашій участі у збірній України?

— Навіть не знаю. До національної команди мене справді вже не кличуть. Хоча хотілося б виступати в її кольорах.

«Хлопці називають мене Орлом»

— Чи є баскетболіст, якого вам хочеться наслідувати? Можливо, якась зірка НБА?

— Якщо чесно, коли я починав займатися баскетболом, то ще зовсім не розумівся на цій «кухні». Спочатку навіть не мав планів ставати професіональним спортсменом. НБА на моєму обрії з’явилася вже потім, коли більш–менш сформувався як баскетболіст. А захоплюватися кимось уже було пізно (посміхається).

— А самі, мабуть, мрієте потрапити до НБА? Адже ваш колишній партнер по «молодіжці» й «Києву» Олексій Печеров уже другий рік там виступає.

— Поки що це нереально. Хоча амбіції в мене, звичайно, є. Наразі зосереджуюсь на чемпіонаті, в якому виступаю, підвищую свою кваліфікацію. Сподіваюся, все найцікавіше чекає на мене в майбутньому.

— Як вас кличуть у команді?

— Хлопці трохи переробили моє прізвище — тепер я Орел (сміється).

— Із ким найбільше товаришуєте в «Будівельнику»?

— Із Сергієм Горбенком, з яким давно виступаємо разом, і з Олександром Нерушем. Загалом, нікого не уникаю, спілкуюся з усіма партнерами. Зрозуміло, що більше — з українцями, бо мовний бар’єр поки не дозволяє поспілкуватися з американцями на якісь «високі» теми.

— Свої сильні та слабкі сторони як баскетболіста знаєте?

— Гадаю, основним моїм козирем є вдала гра в захисті, що має непогано вписатися в сучасну схему гри «Будівельника». А от стосовно мінусів, то це не надто високий процент реалізації штрафних і середніх кидків. Я, звичайно, не Шакіл О’Нілл із його «влучністю» з лінії штрафних, але певні проблеми є. Розумію це й працюю над точністю кидка. Зате завжди можу поділитися з партнером результативною передачею. Я не жадібний.

— Чим Володимир Орленко захоплюється поза баскетболом?

— Насамперед люблю слухати музику. Найбільше подобається реп — цей стиль у моїй уяві тісно пов’язаний із баскетболом. Ще є танцювальні напрямки. Люблю інколи просто прогулятися з друзями — після тренувань це добре допомагає відпочити.