«Параша. ґрати. Стіни голі./ І сам ти — божий перст. Сиди/ І нічогісінько не жди/ Із заґратованої волі» — хто знається на українській поезії, той упізнав вірш Івана Світличного «Самота».
Визначний діяч українського руху опору 1960—1980–х років, мовознавець і дисидент, багаторічний в’язень брежнєвських таборів суворого режиму народився в селі Половинкиному Старобільського району Луганської області. У місті Старобільськ, на тутешньому факультеті Луганського університету, зараз можна побачити меморіальні горельєфи Світличного та його сестрі Надії, також видатній діячці правозахисного руху.
Меморіальну дошку на хаті Світличних у Половинкиному пригвинтили в травні 1998–го. Того року Кучма повелів Дні української культури провести на Луганщині, от місцеві керівники й розстаралися. Щоправда... Особисто не перевіряв, та коли під час недавньої поїздки до Старобільська попросив господарів відвезти на батьківщину поета, мені відповіли: «Для чого? Дошки немає. Музею — теж...»
Утім Старобільщина цікава й іншими постатями й історичними фактами. Як уже писала «УМ», нещодавно тут — на території того ж факультету ЛНУ — відкрили пам’ятник Великому Комбінатору Остапу Бендеру, адже вважається, що саме Старобільськ був містечком–прототипом Старгорода, описаного Ільфом і Петровим у «Дванадцяти стільцях», і саме тут книжний Бендер уперше промовив фразу про «блюдце з блакитним обідком». Директор Старобільського факультету ЛНУ Микола Вихватенко став широко відомою особою, адже коментував встановлення пам’ятника Бендеру чи не всім провідним телеканалам (зауважимо — добірною українською мовою).
Студенти Миколи Тимофійовича ведуть ґрунтовні сторичні розвідки, й одним з основних джерел є архіви їхнього ж інституту.